81470 Дубляни

Дубляни вперше згадуються у джерелах 1425 роком, а пізніше - у 1439 та 1441 роках. У 1940-1941 та 1944-1959 роках навіть були районним ценром. Статус селища міського типу - з 1957 року. Населення - понад 1700 мешканців.

У XV столітті тут спорудили перший дерев'яний костел та заснували парафію, проте 1624 року святиню знищили татари. У 1637 році було освячено новий мурований храм, а 1737 року - наступний мурований костел св. Миколая, який 1898 року було розширено та відновлено. У 194?-1985 роках костел закрили (склад), а потім висадили у повітря.

Дубники-Калинівка

Дубники відомі у документах, принаймні, від 1566 року. У селі проживала велика кількість етнічних німців, а навколо поселення у міжвоєнний період заснували багато польських колоній-хуторів, у тому числі і Калинівку. Після ІІ світової війни на території села та його хуторів було створено військовий полігон, у звʼязку з чим село ліквідували. Фактично, Калинівка містилась на північ від Дубників, південніше Охнівки та на схід від Білина.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Йоахима i св. Анни у Володимирі. У 1929-1930 роках завдяки зусиллям настоятеля о. Броніслава Галицького коштом вірян на хуторі-колонії Калинівка села Дубники збудували костел у так званому 'пруському' стилі (з дерева та цегли). 7 липня 1930 року новоспоруджений храм під титулом Божої Матері Ченстоховської урочисто освятив єпископ Луцький Адольф Шельонжек.

32400 Дунаївці,
провул. Загородний, 30,
+380 (3858) 334-55, 348-13,
www: michail.pp.ua,
f.b.: s.michail

Перша згадка про Дунаївці датується 1403 роком. У 1592 році поселення отримало статус магдебурзьке право, підтверджене 1605 року, і назву Дунайгород, яка не прижилась. Від 1862 року Дунаївці - волосний центр, від 1923 року - райцентр, а з 1958 року - місто. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 10 тисяч мешканців, 1893 року - 12339, 1905 року - 12540, нині - близько 16 тисяч осіб. 2020 року місто увійшло до Кам'янець-Подільського району.

На початку XVII століття у Дунаївцях за сприяння Конецпольських було споруджено мурований костел та засновано парафію. Храм у 30-х роках облаштували Станіславські, які також збільшили фінансово-майнове забезпечення парафії (зокрема, подарували їй село Дем'янківці). Проте під час турецької окупації, що тривала останню чверть XVIIст., ця святиня була повністю знищена.

32400 смт. Дунаївці,
вул. Леніна, 49а

Поселення Дунаївці, яке засноване 1914 року, отримало статус селища міського типу у 1972 році. Нині тут проживає понад 2400 мешканців.

У 1998 році місцеву римсько-католицьку спільноту відокремлено від парафії Матері Божої Неустанної Допомоги у Лошківцях. 7 лютого 1998 року вірні отримали приміщення магазину, яке пристосували під каплицю, освячену 1 серпня 1998 року отцем М. Стуньчуком. 15 серпня 1999 року о. М. Стуньчук освятив земельну ділянку під будівництво костелу. 30 листопада 2003 року єпископ Леон Дубравський OFM консекрував новоспоруджений храм.

81263 Дусанів

Перша письмова згадка про Дусанів датується 1370 роком. 1844 року в родині місцевих власників Чайковських народився Станіслав - майбутній відомий громадсько-політичний діяч австрійських часів та прихильник українсько-польського порозуміння. 1880 року у селі проживало 954 мешканців, у тому числі 838 греко- і 103 римо-католиків, 1921 року - 1268, нині - майже сім сотень осіб. Село входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Нечисленні католики латинського обряду Дусанова належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Фірлеєві (від 1946 року - Липівка). У 1640 році Станіслав Ковальський із Дусанова пожертвував на утримання фірлеївського вікарія значні кошти, після вичерпання яких настоятелям в якості вікаріїв допомагали кармеліти, що служили у Дусанові. Отже там вже тоді мала бути якась каплиця.

77141 Дитятин

Першу письмову згадку про Дитятин містить грамота короля Владислава ІІ Ягайла від 10 березня 1424 року, якою село перейшло у довічне володіння львівських архієпископів. 1430 року Дитятин отримав магдебурзьке право; принаймні, у 1594-1615рр. згадувався як місто, але у другій половині XVIIст. втратив цей статус. На початку 80-х років ХІХст. мав 673 мешканців (475 греко- і 105 римо-католиків), 1939 року - 1210 (переважну більшість становили українці), а нині - лише півтисячі. Під час польсько-більшовицької війни 16 вересня 1920 року поблизу відбулася битва, звана «Польськими Термопілами». Село належало до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії св. Марії Магдалини в Кукільниках, а на початку ХХ століття увійшли до новоствореної експозитури у Бокові, яка пізніше стала самостійною парафією св. Анни. Тоді у Дитятині було понад дві з половиною сотні вірян.

80360 Зіболки

Село Зіболки вперше згадується у документах 1398 року та у 1402 році, є згадки також у 1543 і 1578 роках. 28 вересня 1658 року Теофіла з Даніловичів Собеська (мати майбутнього короля Яна ІІІ) подарувала село жовківським домініканцям (костел Успіння Пресвятої Діви Марії), у власності яких воно перебувало до кінця 30-х років ХХ століття. На початку 80-х років ХІХ століття тут проживало 1304 мешканців, з яких 1173 були греко- і 92 римо-католиками, нині - близько 1200 осіб. У 1949-1991 роках село називалось Підлісним. Було в складі Жовківського району та 2020 року перейшло до Львівського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії св. Миколая у Куликові. За їх чисельності понад півтори сотні вірних у Зіболках 1901 року коштом місцевих власників (жовківських домініканців) було збудовано філіальну муровану каплицю, яку освятили 1902 року.

48650 Дзвиняч

Перша писемна згадка про село датується 1517 роком, згадується також у 1566, 1612, 1636 та 1656 роках (називалось також Звиняче і Дзвиняче). 1791 року тут проживало 1641 мешканців, 1880 року - 1347 (переважно - українців), 1900 року - 1859, 1910 року — 1730, 1921 року - 1641, у тому числі 1340 українців і 290 поляків, 1931 року - 1730, нині - понад тисяча осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року - до Чортківського.

У 1791 році згадується мурований костел у Дзвинячі, фундований Антонієм Х(о/а)нановським та споруджений, вочевидь, раніше, який того ж, 1791 року перетворили на церкву. За іншою інформацією, цей костел віддали греко-католикам місцеві власники (Вартановичі), оскільки католиків візантійського обряду у селі було набагато більше, ніж латинського. У будь-якому випадку, цей храм вже не належав римо-католикам, принаймні, від 1861 року. Нині він є церквою Успіння Пресвятої Богородиці Православної Церкви України.

48423 Звенигород

Поселення Звенигород відоме у джрелах, принаймні, від середини XVIII століття, хоча археологічні знахідки засвідчують його значно поважніший вік. На початку 80-років ХІХ століття мало 771 мешканця, з яких 462 були римо- та 297 греко-католиками. У 1944-1945рр. поляки, що складали більшість населення, виїхали до Польщі, а у Звенигороді оселились українці з Польщі у Надсянні. Село до 2020р. входило до Бучацького району, а тепер - до Чортківського. Нині проживає тут близько 840 селян.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі. 1889 року, коли їх чисельність вже становила понад півтисячі, вони збудували муровану філіальну каплицю, яку тоді ж було освячено під титулом Святого Духа і св. Йосафата.

78354 Джурів

Першу письмову згадку про село містить документ короля Владислава від 29 червня 1394 року, а отже село існувало ще раніше, згадується також 28 квітня 1461 року. 1880 року тут проживало 2151 мешканців, переважну більшість яких становили українці, нині - майже 1700 осіб. Джурів входив до Снятинського району, а від 2020 року є частиною Коломийського.

Католики латинського обряду Джурова, чисельність яких у середині ХІХ століття становила лише трохи більше півсотні, належали до парафії Пресвятої Трійці у Заболотові, а наприкінці цього століття їх кількість перевищила дві сотні вірян.