23021 Ялтушків,
вул. Яблунева, 1

Ялт(у/о)шків вперше документально згадується 22 жовтня 1431 року, від 1537 року вважався містечком. Магдебурзьке право отримав у 50-х роках XVI століття (підтверджено 1607 року). У 1885 році тут проживало 1646 мешканців, 1893 року - 2870, 1905 року - 3292, 1913 року - 5599, нині - майже дві тисячі осіб. У 1923-1931рр. був райцентром, 1938 року став селом. Входив до Барського району, а від 2020 року - до Жмеринського.

Ймовірно, що перші дерев'яні костели у Ялтушкові існували з кінця XVI століття, але були знищині нападниками, що неодноразово спустошували містечко. 25 лютого 1799 року місцевий власник Казимир Крассовський підписав документ фундації храму та парафії, яку було створено вже 21 березня цього ж року. Спорудження святині з дубової деревини на мурованому фундаменті завершили 1807 року її освяченням під титулом Зіслання Святого Духа.

813?? Іорданівка

Село Іорданівка існувало, принаймні, від початку ХХ століття. Нині тут проживає менше двох сотень мешканців.

Римо-католики Іорданівки до ІІ світової війни належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. 1913 року, коли у селі проживало понад сто католиків латинського обряду, тут вже була дерев'яна філіальна святиня. Із 40-х років ХХ століття по 1989 рік її було закрито. Після повернення каплицю освятили як костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

47735 Йосипівка

Вперше поселення письмово згадується 1626 року, 1785 року було присілком села Купчинці, а зі середини ХІХ століття називається Йосипівкою (Юзефівкою). На початку ХХ століття присілок остаточно виокремили в село. 1908 року тут проживало проживало 754 осіб, з них 449 поляків і 269 українців, 1915 року - 912, а 1939 року - 850 жителів, у тому числі 540 римо-католиків і 310 греко-католиків.

Римо-католики села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові. На початку другого десятиріччя ХХ століття, коли їх чисельність сягнула півтисячі, у Йосипівці розпочали будівництво філіального мурованого костелу, який вперше у схематизмах Львівської архідієцезії згадується 1912 року як такий, що будується.

9400? Кадіївка

Перше поселення на території нинішньої Кадіївки згадується 1707 року як Протік Гриценків, а Кадіївка вперше згадується у 90-х роках ХХ століття. З розвитком вугледобування об'єднались кілька копалень, у тому числі Кадіївська, із сусідніми селами і 1932 року селище отримало статус міста, а 1937 року було перейменоване на Серго. Втім, вже через кілька років місту повернули стару назву Кадіївка, проте 1978 року знову перейменували (на Стаханів). 12 травня 2016 року місту остаточно повернули історичну назву Кадіївка. Населення - понад 70 тисяч мешканців.

Римо-католики, що працювали на місцевих копальнях та промислових підприємствах (переважно - поляки), спочатку належали до парафії у Бахмуті, але у першому десятилітті XX століття перейшли до парафії у Луганську. За сумнівною інформацією міського історичного музею, отриманою вже після ІІ світової війни на підставі спогадів старожилів, костел в Кадіївці було споруджено 1896 року під титулом св. Антонія.

2240? Калинівка,
вул. Нова,
+380 (4333) 404-30,
f.b.: kalynivka

Pisemnie po raz pierwszy założona w pierwszej połowie XVIIIw. Kalinówka jest wspomniana w 1774 roku. Była centrum włości, w 1929r. została centrum rejonu, a w 1979 roku nabyła statusu miasta. Населення - майже 19 тисяч мешканців.

Dawniej Kalinówka nie miała świątyni katolickiej. W sierpniu 1992 roku biskup Jan Olszański poświęcił krzyż na placu budowy kościoła. W latach 1996-1997 staraniami ks. Witalija Woskobojnika i parafian zbudowano tu tymczasową drewnianą kaplicę (inżynier Hryhorij Poniuk), którą w 1998r. poświęcił biskup Olszański.

12720 Кам'яний Брід,
вул. Довбиська, 62,
+380 (4144) 711-92,
f.b.: 616227901865086

Заснований 1862 року Кам'яний Брід став селищем міського типу у 1938 році. Проживає тут майже понад 2 з половиною тисячі мешканців, тисяча з яких є римо-католиками. Входило селище до Баранівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

Місцевий храм зруйнували у 30-х роках минулого століття. Після війни було збудовано невелику капличку в лісі, яку закрили 1958 року, а потім - також зруйновали. Меси відправлялись на католицькому кладовищі.

44500 Камінь-Каширський,
пров. Народів, 8,
+380 (3352) 346-22

У документах давньоруське поселення Коширськ або Кошер згадане ще 1196 року. У 1430 році містечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1600 року. У 1940 році Камінь-Каширський отримав статус міста та став центром району. Його населення - понад 12 тисяч мешканців.

У 1637 році у Камені-Каширському спорудили домініканські муровані монастир і костел св. Архангела Михаїла, проте 1832 року царська влада монастир ліквідувала, а храм став парафіяльним. Повністю перебудований у 1830-1837 роках храм після ІІ світової війни використовувався радянською владою у виробничих потребах.

80400 Кам‘янка-Бузька,
вул. Хомина, 5,
+380 (3254) 236-26,
www: rkc-kamyanka.com,
f.b.: 233279327604081

Кам'янка вперше у документах згадується у 1405, 1406 і 1411 роках як Д(и)мошин. Отримала 1471 року магдебурзьке право, підтверджене у 1509 році. У 70-х роках XVст. місцевий староста Юрій Струмило, на честь якого місто у 1485-1944рр. називалось Кам'янка-Струмилова, збудував тут замок. У 1867 році місто стало центром повіту, а від 1940 року було райцентром, поки 2020 року не перейшло до Львівського району. У 1880р. тут проживало 6107 мешканців, у тому числі 1641 греко- і 1590 римо-католиків, нині ж - понад десять тисяч осіб.

У вересні 1471 року Ю. Струмило здійснив фундацію замкової каплиці, яка отримала титул Успіння Пресвятої Діви Марії, свв. Петра і Павла і Всіх Святих. У 1472-1473рр. згадуються місцеві душпастирі оо. Ян Бустазій і Григорій.

У 1477 році коштом того ж Ю. Струмили на Глинському передмісті Кам'янки було засновано парафію та збудовано дерев'яний костел Святого Духа, проте його (чи черговий дерев'яний) знищили татари 1627 року. Тому у 1633 році у Кам'янці-Струмиловій відбулось повторне заснування парафії та спорудження нового дерев'яного храму з фундації короля Владислава IV, але вже на місці сучасного костелу (колишню святиню відновили пізніше у якості філіальної, а ця отримала титул Успіння Пресвятої Діви Марії).

8040? Кам‘янка-Бузька,
вул. Незалежності

Кам'янка вперше у документах згадується у 1405, 1406 і 1411 роках як Д(и)мошин. Отримала 1471 року магдебурзьке право, підтверджене у 1509 році. У 70-х роках XVст. місцевий староста Юрій Струмило, на честь якого місто у 1485-1944рр. називалось Кам'янка-Струмилова, збудував тут замок. У 1867 році місто стало центром повіту, а від 1940 року було райцентром, поки 2020 року не перейшло до Львівського району. У 1880р. тут проживало 6107 мешканців, у тому числі 1641 греко- і 1590 римо-католиків, нині ж - понад десять тисяч осіб.

У вересні 1471 року Ю. Струмило здійснив фундацію замкової каплиці, яка отримала титул Успіння Пресвятої Діви Марії, свв. Петра і Павла і Всіх Святих. У 1472-1473рр. згадуються місцеві душпастирі оо. Ян Бустазій і Григорій.

У 1477 році коштом Ю. Струмили на Глинському передмісті Кам'янки було засновано парафію та збудовано дерев'яний костел Святого Духа, проте його (чи наступний дерев'яний) знищили татари 1627 року. У 1718 і 1722 роках згадується черговий дерев'яний храм Святого Духа як філіальний костелу Успіння Пресвятої Діви Марії. Очевидно, що вже, принаймні, у 80-х роках цього століття він не зберігся, бо 1790 року міщани Войтех Коваль і Мартин Куровський фундували на цвинтарі дерев'яну каплицю Святого Духа.

34220 Кам'яне

Поселення вважається заснованим у XVI столітті як Вишневе, яке наступного століття перейменували на Війткевичі. Наприкінці 1939 року тут проживало 1998 мешканців. У 1946 році село назвали Кам'яним. Входило до Рокитнівського району, а від 2020 року є частиною Сарненського. Нині воно нараховує понад 1300 осіб.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього в Олевську, від 1921 року - до новоутвореної парафії св. Станіслава у Томашгороді, а зі середини 20-х років - до новозаснованої парафії св. Терези від Немовляти Ісуса у Рокитнему. У 1926 році у Війткевичах розпочали спорудження дерев'яного костелу коштом вірян, прикордонників та Адама Осінського із Устриків-Долішніх, який, зокрема, пожертвував для цього земельну ділянку.