80434 Велике Колодно

Вперше у документах назва села з'явилась 1389 року. Якщо у 80-х роках ХІХ століття українців та поляків у селі було приблизно однаково, то вже наприкінці 30-х років ХХ століття більшість (до 70 відсотків) із майже двох тисяч селян становили поляки. Нині тут проживає понад 1200 мешканців. Село входило до Кам'янко-Бузького району, а тепер - до Львівського.

Католики латинського обряду Великого Колодна належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Жовтанцях. 1860 року у селі було споруджено філіальну муровану каплицю завдяки зусиллям настоятеля парафії о. Яна Ковальського та коштам Юліани Ванди Кабоги із Білки Шляхетської. У 1874-1875 роках завдяки цій же фундаторці збудували також дзвіницю та парафіяльний будинок. 1907 року у Великому Колодні постала парафіяльна експозитура, яка стала самостійною парафією у середині 20-х років.

32048 Клинове,
вул. Садова, 2

Поселення під назвою Скотиняни (Скотинці) вперше у документах згадується у 1565 року. У 1968 році воно змінило назву на сучасну. Його населення становить понад 2300 осіб.

Раніше місцеві римо-католики своєї святині не мали. Мурований костел у Клиновому є одним із двадцяти храмів, споруджених протягом десяти років о. Владиславом Ванагсом із Городка. 16 жовтня 1991 року цей невтомний будівничий подільських святинь освятив наріжний камінь костелу, а 21 листопада 1994 року цей храм вже почав діяти.

78294 Княждвір

Княждвір вперше у документах згадується 10 січня 1461 року (за іншими даними - у 1416 і 1427рр.), проте навіть сама назва села свідчить про його існування задовго раніше. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало приблизно півтори тисячі мешканців, нині село має понад 1800 осіб. З січня 1940 року його поділили на Горішній Княждвір і Долішній Княждвір, 7 червня 1946 року ці села перейменували на Верхнє і Нижнє, проте 1993 року Верхнє і Нижнє об'єднали і повернули селу історичну назву.

Нечисленні католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї. В середині ХІХ століття їх було лише з десяток, наприкінці цього століття та на початку наступного їх кількість перевищила 140 вірян. І свої святині вони не мали.

80733 Княже

Сама назва села свідчить, що первісне поселнння належало руським князям, проте у документах воно вперше згадується 1488 роком. Нині тут проживає лише трохи більше чотирьох сотень мешканців.

Завдяки зусиллям та коштам архієпископа Кароля Гриневецького, котрий після вигнання з Росії за непокору царській владі оселився в сусідніх Зозулях-Козаках на теренах парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочеві, 1910 року у Княжому постала філіальна мурована каплиця.

77030 Княгиничі

Вперше Княгиничі зустрічаються в документі від 12 листопада 1430 року, є також згадки у 1430, 1437, 1447 і 1451 роках. 1563 року отримали магдебурзьке право, були містечком. Етнічно у Княгиничах суттєво переважали українці. 1931 року тут проживало 1872 мешканців, 1939 року - 2040, нині - понад сім сотень осіб. Село входило до Рогатинського району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Парафія у Княгиничах постала не пізніше 1448 року, коли тут згадується місцевий душпастир Яків. 1600 року архієпископ Ян Соліковський описує костел (ймовірно, дерев'яний) як вміло збудований, проте вже на початку 20-х років цього століття його зруйнували турки і татари. Після відновлення храм зазнав чергового знищення 1648 року під час польсько-козацьких війн.

90112 Кобалевиця,
вул. Головна, 13

Po raz pierwszy nieduża wioska Kobalewycia, która obecnie liczy niewiele ponad sto mieszkańców jest wspomniana w dokumentach w 1383 roku. W połowie XIX wieku osiadły tu niemieckie rodziny, ich potomkowie na dzień dzisiejszy stanowią prawie połowę ludności tej wioski.

Jedynym obiektem sakralnym w Kobalewyci była drewniana konstrukcja utrzymująca dzwon, osłonięta daszkiem. Z czasem zbudowano tu prawdziwą dzwonnicę. Dnia 10 września 1994r. na terenie koło dzwonnicy Nuncjusz Apostolski w Ukrainie arcybiskup Antonio Franco poświęcił kamień węgielny przyszłego murowanego kościoła.

47250 Кобзарівка

Село Кобзарівка утворено 1963 року об'єднанням відомих із XV століття сіл Заруддя та Обаринці і названо на честь Тараса Шевченка. У 80-х роках XIX століття в Зарудді проживало понад 400 мешканців, у тому числі три сотні греко- і одна сотня римо-католиків, а в Обаринцях - понад 750 (близько 440 римо- і 310 греко-католиків), нині ж Кобзарівка нараховує понад чотири сотні осіб. Село входило до Зборівського, а від 2020 року - до Тернопільського районів.

Католики латинського обряду сіл Обаринці і Заруддя належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Залізцях. На початку ХХ століття, коли їх чисельність становила близько півтисячі осіб в Обаринцях та понад сотню в Зарудді, саме в Обаринцях коштом власниці сусідніх сіл Городище, Носівці і Плесківці Модести Чосновської, а також вірян було споруджено та освячено філіальний мурований костел, який схематизми Львівської архідієцезії датують 1902 роком.

48271 Коцюбинці

Вперше у документах Коцюбинці згадуються 1443 року під назвою Кочубин, а потім - у 1477, 1480, 1516, 1524 і 1549 роках. У 1578 році вже мали статус міста. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало майже 1900 мешканців, з них лише трохи більше півтисячі були римо-католиками, нині ж чисельність населення - понад 1800 осіб. Село до 1965 року входило до Чортківського району, потім -- до Гусятинського, а від 2020 року - Чортківського.

У II половині XVI століття - I половині XVII століття у Коцюбинцях існували костел та парафія. Відомо, що у ІІ половині XVIIст. душпастирство у Коцюбинцях здійснював священник із Буданова, але пізніше місцеві римо-католики належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях. У 1902 році, коли їх чисельність становила близько семи сотень, тут було споруджено коштом власника села Людвика Городиського та мешканців філіальний мурований костел та освячено під титулом cвв. Апп. Петра і Павла.

47281 Кокутківці

Кокутківці відомі, принаймні, від XVII століття. У 1890 році у селі проживало 564 мешканців, 1910 року - 676, 1914 року - 647, у тому числі 384 римо- і 232 греко-католиків, 1931 року - 635, а нині - лише близько 130 осіб. Село входило до Зборівського, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Йосифа в Озерній. У 1902 році Матвій Колтовський і Лаврентій Шарий віддали свої земельні ділянки під будівництво костелу у Кокутківцях. І цього ж року коштом вірян та завдяки дотаціям землевласника в Альбінівці Францішка Саковича і Львівської курії спорудження храму розпочалось. У листопаді озерянський настоятель о. Томаш Горечий освятив наріжний камінь святині, а в грудні вже був готовий фундамент.

89626 Кольчино,
вул. Фрідешівська, 147а,
+380 (3131) 718-99,
f.b.: 2164138513904178

Вперше Кольчино згадується у писемних джерелах 1430 роком (назва села походить від угорського слова kölcsön, що означає 'позичено', 'подаровано'). 1960 року до Кольчина приєднано територію ліквідованих сіл Фрідєшово (відоме з 1807 року, в якому проживали переселенці-німці) і Шелестово. З 1971 року Кольчино є селищем міського типу з населенням близько чотирьох з половиною тисяч жителів. На 2006 рік з них українців - 95%, словаків - 3%, а решта - німці та інші. Тут є одна римсько- католицька, три греко- католицькі та одна православна церкви.

У 1900-1904 роках у Кольчині (ймовірно, у тодішньому Фрідєшеві) на місці старої каплиці було споруджено сучасний мурований костел.