78430 Битків,
вул. Промислова

Вперше в документах згадується у 1390 році як Будково, яке поступово, у XVI-XVII століттях змінилось на Битків. 1856 року тут проживало 1299 мешканців, 1887 року - близько 1400, 1939 року - 4600, у тому числі 3020 українців, а також 1500 поляків і 40 німців, які прибували від початку ХХст. на нафтопромисел і проживали у присілку Колонія (Копальня, Промисл), нині селище (міського типу) має понад 4400 осіб.

Хоча Битків регулярно подавався у схематизмах Львівської архідієцезії у складі парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Солотвині, проте лише 1894 року там зазначена наявність римо-католиків (чотирьох осіб). На початку ХХ століття їх було вже три десятки, а 1914 року - аж шість сотень вірних.

77161 Блюдники

Вперше письмово Блюдники згадуються 1412 року як містечко, в якому проживала шляхта. Наступні згадки - у 1413, 1415, 1435, 1438, 1447 і 1478 роках. Від 1623 року були власністю францисканського монастиря Святого Хреста у Галичі (ймовірно, аж до його ліквідації австрійською владою). 1880 року тут проживало 1049 жителів, у тому числі 913 греко- і 33 римо-католиків, 1939 року - 1630, з них 1490 українців-греко-католиків, 60 поляків і 40 українців-римо-католиків, нині ж - понад 700 осіб. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Войнилові. Власники Блюдників в парку поблизу свого палацу збудували приватну муровану каплицю, яка містила скульптуру св. Онуфрія. Ця святиня вперше згадується у схематизмі Львівської архідієцезії у 1876 році, хоча споруджена була значно раніше, можливо навіть наприкінці XVIII століття.

48644 Блищанка

Перша писемна згадка про село міститься в документі 1530 року. У 1655 році у Блищанці проживало 7 сімей, 1880 року - 1049 мешканців (переважна більшість - українці), 1921 року - 1171, 1931 року - 1339, нині - майже сім сотеннь осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Римо-католики села належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. Їх чисельність в середині ХІХ століття становила близько 180 вірян, наприкінці цього століття - майже дві сотні, а 1911 року, коли в схематизмах Львівської архідієцезії вперше згадуться каплиця в Блищанці у фермерському будинку Томашевського, в якій щонеділі та на свята проводили богослужіння, - понад 220 осіб.

47260 Богданівка

Перша письмова згадка про село датується 1598 роком, а його назву пов'язують із іменем Богдана Хмельницького, який тут перебував під час походу на Зборів. У 1880 році мало 458 мешканців, з яких 240 були греко- і 201 - римо-католиками, 1921 року - 673, а нині - близько двох сотень осіб. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду Богданівки належали до парафії св. Йосифа в Озерній. За переказами, вони послуговувались дерев'яною греко-католицькою церквою св. Анни, яка, нібито, спочатку була латинською каплицею, що, правда, не підтверджується церковними джерелами. Ймовірно, у 90-х роках ХІХ століття власник земель у Богданівці та сусідніх Білківцях Геронім Сікора збудув каплицю-усипальницю, яка відтоді і до 1913 року служила вірянам цих двох сіл, але це теж не зафіксовано у церковних документах.

81040 Бунів

Бунів — одне з найстаріших західноукраїнських сіл, вперше у документах згадується 1320 роком. Нині населяє його менше восьми сотень мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Яворові. На початку XX століття у Бунові збудували свій мурований костел, який було освячено 1907 року (правда, схематизм Львівської архідієцезії подає в якості дати його спорудження 1910 рік). У 1912 році тут постала парафіяльна експозитура, яка стала самостійною парафією у 1925 році. 1927 року храм покрили бляхою, спорудили дерев'яну дзвіницю та придбали дзвін 'Йосиф'. У 1930 році було оштукатурено будівлю ззовні, а 1936 року садибу парафії формально перенесли до сусіднього села Шутова. Парафія нараховувала близько тисячі вірних, до неї входили католики латинського обряду ще кількох сіл.

32040 Борщівка

Борщівка вперше у документах згадується 1 березня (10 березня за новим стилем) 1440 року. Чисельність місцевого населення нині лише трохи перевищує сім сотень.

Раніше тут не було своєї святині. У 1991 році завдяки зусиллям о. Владислава Ванагса з Городка у Борщівці було розпочато спорудження власного мурованого костелу. Будівництво цього храму завершили 1993 року. Костел освятив 1996 року тодішній ординарій Кам'янець-Подільський єпископ Ян Ольшанський MIC.

Близько двох сотень вірян Борщівки, а також Радковиці і Турчинців, обслуговують дієцезіальні священники із городоцької парафії св. Йосифа на Мархлівці.

48100 Боричівка

Боричівка вперше у документах згадується 28 квітня 1455 року. У 60-х роках XVII століття частину села отримали оо.-кармеліти із Теребовлі, які володіли нею аж до ІІ світової війни. Протягом цього часу Боричівка була заселена колоністами із Польщі (якщо у першій половині ХІХ століття поляків було вже у два рази більше, ніж українців, то наприкінці 30-х років село стало повністю польським). Але 1945 року їх репатріювали до Польщі, а в Боричівку завезли українців із Польщі. Нині у селі проживає понад півтисячі осіб. Входило воно до Теребовельського району, а тепер - до Тернопільського.

Римо-католики Боричівки належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Теребовлі. На зламі ХІХ - ХХ століть їх чисельність сягнула тисячі. Саме тоді, 1904 року тут завдяки зусиллям вікарія о. Валентина Пухали розпочали спорудження філіального мурованого костелу, яке завершили, в основному, 1907 року його освяченням. Храм ще не було викінчено, але через відсутність коштів роботу довелось зупинити. Лише 1909 року вдалось зібрати достатньо грошей, щоб цього ж року закінчити будівництво святині.

81721 Бориничі

Перша письмова згадка про Бориничі датується 1412 роком, є також згадка 20 жовтня 1466 року. 1880 року тут проживало 763 мешканців, у тому числі 626 греко- і 60-70 римо-католиків, 1931 року - 1572, 270 з яких були римо-католиками, нині - майже вісім сотень осіб. Село входило до Жидачівського району, а від 2020 року є частиною Стрийського.

Нечисленні католики латинського обряду Бориничів належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у сусідніх Берездівцях. 1873 року черговий власник села Володимир Борковський збудував тут палац. У нижній частині його вежі було облаштовано каплицю, яка містила привезений Володимиром Борковським із Італії образ Матері Божої з Дитятком.

823?? Борислав,
вул. Володимира Великого

Борислав вперше згадується у документах від 19 березня 1387 року. Завдяки швидкому росту видобутку нафти у ІІ половині ХІХст. Борислав. об'єднали з Тустановичами (з присілкамии Волянка і Попелі), Губичами, Мражницею і Банею Котовською в одне поселення, яке 26.07.1933р. отримало міські права. 1880 року тут проживало 15500 мешканців, у тому числі 28% українців і 10% поляків, 1931 року - 41000 (48% поляків і 23% українців), нині - понад 32 тисячі осіб.

У 1885 році місцеві римо-католики, які належали до парафії cв. Ап. Варфоломія у Дрогобичі, збудували дерев'яну каплицю у Волянці, яку 1902 року замінив мурований костел св. Варвари. Ця святиня стала осередком несистематизованої парафіяльної експозитури, яку формально затвердили лише 1920 року, а 1928 року піднесли до рангу самостійної парафії. В 30-х роках бориславська парафія отримала філіальні костели Христа Царя (Мражниця) та Пресвятої Діви Марії Цариці Польщі (Губичі).

82300 Борислав,
вул. Володимира Великого, 45а

Борислав вперше згадується у документах від 19 березня 1387 року. Завдяки швидкому росту видобутку нафти у ІІ половині ХІХст. Борислав. об'єднали з Тустановичами (з присілкамии Волянка і Попелі), Губичами, Мражницею і Банею Котовською в одне поселення, яке 26.07.1933р. отримало міські права. 1880 року тут проживало 15500 мешканців, у тому числі 28% українців і 10% поляків, 1931 року - 41000 (48% поляків і 23% українців), нині - понад 32 тисячі осіб.

В середині XIXст. у Бориславі, Губичах, Котовській Бані, Мражниці, Попілях і Тустановмчах з Волянкою проживало лише трохи більше півсотні вірян, і належали вони до парафії cв. Ап. Варфоломія у Дрогобичі. У другій половині 80-х років цього століття найбільше зросла кількість римо-католиків у Бориславі (понад 9 сотень) та присілку Тустанович Волянці (8 сотень). Саме в останній 1885 році коштом нафтовиків і було споруджено дерев'яну каплицю, яка простояла аж до І світової війни.