34250 Будки-Сновидовицькі

Будки-Сновидовицькі вважаються заснованим 1542 року. Після І світової війни у цьому прикордонному селі проживали переважно поляки, яких після ІІ світової війни переселили на західні землі Польщі. Нині його населенння складає менше трьох сотень мешканців. Село входило до Рокитнівського району, а від 2020 року є частиною Сарненського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Терези від Немовляти Ісуса у Рокитному, про що свідчать усі схематизми Луцької дієцезії, починаючи від 1931 року, коли вони стали подавати населені пункти парафій. А своя святиня у селі постала на початку 30-х років.

48715 Бурдяківці

Село, за непідтвердженими даними, вперше у документах згадується у XV столітті. За іншою інформацією, поселення вважається заснованим 1785 року, що є більш вірогідним. Відоме тим, що 1911 року тут постав перший у Галичині пам'ятник Тарасу Шевченку (авторства архітектора Олександра Лушпинського). Нині у селі проживає трохи менше тисячі мешканців.

Римсько-католицька громада Бурдяківців чисельністю від двох до трьох сотень вірних до Другої світової війни належала до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалі (Подільській). 1909 року тут завдяки місцевим власникам (родині Голуховських) було споруджено та освячено мурований філіальний неоготичний костел (інформація про заснування храму у 1871 році, швидше за все, не відповідає дійсності - вперше святиня у Бурдяківцях згадується у схематизмі за 1912 рік; у джерелах костел також інколи датується 1900 роком).

30510 Буртин,
вул. Перемоги, 51

Буртин засновано 1815 року. До 1937 року тут проживали лише римо-католики, більшість яких тоді ж репресували та вислали до Казахстану. Нині католики латинського обряду складають половину населення села, чисельність якого перевищує вісім сотень мешканців.

У 1991-1993 роках тут споруджено костел зусиллями майбутнього єпископа о. Станіслава Широкорадюка OFM. 26 серпня 1993 року храм консекрував єпископ Ян Ольшанський MIC.

13012 Биківка,
вул. 1-Травня, 20,
+380 (4146) 943-54,
f.b.: 2604281416472906

Поселення Биківка згадується у документах 1811 роком як Буда Биківка. 1897 року нараховувало 618 мешканців, з них 356 були римо-католиками, 1906 року - 317, 1923 року - 330 осіб, 1939 року - 1872 (етнічні поляки становили майже половину цієї кількості), а нині - понад 1700 осіб. Від 10 грудня 1938 року є селищем міського типу. Входило до Романівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

Католики латинського обряду спочатку належали до парафії Знайдення Хреста Господнього у Чуднові, а від 1911 року - до новоутвореної парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Романові. Не маючи своєї святині, послуговувались парафіяльною, проте могли також відвідувати каплицю у розташованому неподалік Довбиші, хоча вона належала парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах.

78436 Бистриця

Поселення Рафайлівка, яке 7 червня 1946 року було перейменоване на Бистрицю, тривалий час вважалось частиною іншого села - Зеленої, відомої з першої половини XVIII століття. Населяли Рафайлівку переважно українці-греко-католики, проте в міжвоєнний період тут значно зросла кількість поляків-римо-католиків. Нині в Бистриці проживає понад тисяча селян.

Нечисленні католики латинського обряду (місцеві та Зеленої) належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній, проте на початку ХХ століття село стало туристичним та гірсько-лижним осередком, в якому відпочивало багато приїжджих римо-католиків. Тому виникла необхідність власної святині. І 1910 року завдяки зусиллям надвірнянського настоятеля о. Томаша Тжебуня вона постала у центрі Рафайлівки.

13000 Цеберка

У 1868 році на землях хуторів Г. Тимбуровського та К. Домалевського польські колоністи заснували село Сяберка. На початку ХХ століття у ньому проживало 570 мешканців, переважна більшість яких була поляками, 1927 року - 1045 осіб (768 поляків). 7 червня 1946 року село перейменували на Цеберку. Нині у ньму проживає лише півсотні селян. Входило до Романівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

З відродженням релігійного життя в Україні богослужіння в Цеберці спочатку здійснювали у приватних домівках місцевих римо-католиків. Спільноту вірян було засновано 23 березня 1992 року, а вже 27 серпня цього ж року єпископ Ян Пурвінський освятив під титулом св. Моніки пристосовану каплицю, облаштовану у будівлі колишніх сільських клубу та магазину.

78255 Ценява

У документах село Ценява вперше згадується 1714 роком. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало більше тисячі мешканців, з яких половина була римо-католиками, нині ж чисельність населення складає понад 1600 осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї. Коли їх кількість майже досягла семи сотень, у Ценяві 1902 року постав комітет будівництва костелу, завдяки зусиллям якого вже 1904 року на земельній ділянці, подарованій місцевим власником Константином Сівецьким, розпочали спорудження філіального мурованого храму коштом вірян Коломиї та Ценяви, а також з дотацій владних інституцій. Будівництво за спрощеним типовим проектом архітектора Тадеуша Обмінського на 400 осіб здійснювали коломийські муляри Кароль Очко та Йосиф Тимочковський.

80465 Цеперів

Село Цеперів згадується у 1405, 1444, 1563 та 1581 роках. Ймовірно, що на початку ХХ століття виникли присілок Едвардівка та хутір Цепухи із польськими колоністами. 1939 року загальна чисельність населення становила 730 осіб, з них 500 українців та 230 поляків. Село було у складі Кам'янко-Бузького району та 2020 року перейшло до Львівського. Нині тут проживає дві з половиною сотні мешканців.

До ХХ століття кількість римо-католиків у Цеперові не перевищувала двох десятків, а належали вони до парафії св. Якова Ап. у Кукезові. Проте вже від початку цього століття їх чисельність зросла до майже трьох сотень (за рахунок колонії Едвардівка). У 1907-1908 роках завдяки коштам та зусиллям о. Едварда Табачковського у селі збудували, в основному, філіальний мурований костел із червоної цегли.

61168 Харків,
вул. Koстельна, 2, а/с 1074,
+380 (57) 709-83-47, 709-83-48

На місці Харкова за часів Київської Русі знаходилося місто Донець. 1655 року тут оселилась ватага українських козаків під проводом «осадчого» І. Каркача. Харківський козацький полк як адміністративно-військова одиниця був найбільшим у Слобідській Україні. 1765 року полкову самоуправу Xаркова скасували, з 5 слобідських полків утворили губернію з осідком у Xаркові. У 1919-1934рр. місто було першою столицею УРСР, а нині є обласним центром з населенням понад 1443 тисяч мешканців.

Найбільший в Україні харківський житловий масив Салтівка так назвали, оскільки по його території проходить дорога із центра Харкова на Старий Салтів (Салтівське шосе). До початку 1960-х років була відома як Салтівське селище.

На другий день Різдвяних свят, 26 грудня 1993 року харківські римо-католики на чолі з настоятелем о. Юрієм Зімінським молились на Салтівці про створення тут нової парафії. У 1995 році ченці згромадження Отців Місіонерів св. Вікентія де Поля розпочали душпастирство серед салтівських вірних. Було придбано земельну ділянку з будинком колишнього дитсаду, який переобладнали під каплицю. А 27 вересня 1995 року відбулася перша Свята Меса у каплиці св. Вікентія де Поля та офіційне відкриття тут другої харківської парафії.

13374 Хажин,
вул. Двірська, 24

Село Хажин документально відоме від 1611 року. 1864 року тут проживало 518 мешканців, 1900 року - 872, 1926 року - 1328, у тому числі 483 поляків, нині воно має понад тисячу осіб.

Католики латинського обряду Хажина належали до парафії св. Яна Непомуцького у Махнівці. У 1804 році місцевий поміщик Людвик Мазаракі, який придбав маєтність наприкінці XVIII століття, збудував тут муровану каплицю. У схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії вона згадується від 1852 року (у складі махнівської парафії).