47234 Чистопади

Перша письмова згадка про Чистопади датується 1469 роком. У 1880 році тут проживало 716 мешканців, у тому числі 659 греко- і 25 римо-католиків, 1909 року - 743, 1910 року - 914, 1921 року - 737, 1931 року - 817, 1936 року - 757, а нині - шість сотень осіб. Після Ісв. війни власниця Чистопадів Марія Ценська, виконуючи волю померлого 1925 року Тадеуша Ценського, виділила частину своїх земель польським військовим інвалідам (ветеранам війни), які утворили хутір Дички. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Перш за все, варто зауважити, що син родини місцевих землевласників Ян Ценський був не тільки повоєнним настоятелем парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочеві, але й від 1967 року єдиним, хоча й таємним єпископом в Україні. Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Залізцях.

Чишки існували, принаймні, на початку ХІХ століття. Нині тут проживає трохи більше півтисячі селян.

Римсько-католицька громада села належала до парафії Різдва св. Йоана Хрестителя у Мостиськах. У 20-х роках ХХ століття у Чишках було збудовано муровану філіальну каплицю.

Із 40-х років по 1989 рік святиня перебувала закритою. 23 травня 2015 року єпископ Мар'ян Бучек під час відпустових урочистостей освятив грунтовно відремонтований до 95-річчя спорудження місцевий храм.

82021 Чижки

До ІІ світової війни село Чижки мало назву Чишки (можливо, назву змінили, щоб відрізнити його від ще кількох однойменних сіл) і було відоме документально, принаймні, з XV століття. 1880 року тут проживало майже 1100 мешканців, причому римо- та греко-католиків було майже порівно. Належало до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського. Нині населення Чижок - понад півтисячі селян.

У XV столітті у селі було засновано парафію та споруджено перший дерев'яний костел (у 1472-1484 роках згадується місцевий душпастир о. Томаш, а 1488 року - його наступник о. Матей). У 1591 році архієпископ Ян Соліковський консекрував храм у Чижках, збудований кілька років тому коштом Яна Фредра, який також 1589 року відновив та розширив фінансово-майнове забезпечення парафії. Станом на 1641 рік ця святиня вже вважалась старою, а її дзвіниця стояла окремо на цвинтарі.

813?? Чижевичі

Село Чижевичі вперше у джерелах згадується 1427 роком. Населення - лише трохи більше трьох сотень мешканців.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Раденичах. Наприкінці 30-х років ХХ століття у центрі Чижевич було збудовано муровану філіальну каплицю.

Із 40-х років по 1989 рік святиня перебувала закритою (там знаходились молочарня та склад хімічних добрив). Повернули костел у доброму стані.

77364 Цвітова

Перша письмова згадка про Цвітову датується 1578 роком. У 1880 році тут проживало 550 мешканців, у тому числі 428 греко- і 118 римо-католиків, 1939 року - 870, а нині - чотири з половиною сотні осіб.

Католики латинського обряду Цвітової належали до парафії Пресвятої Трійці у Войнилові. У середині ХІХ століття їх чисельність становила шість десятків вірних, наприкінці цього століття - вісім десятків, а 1936 року - сотню осіб, проте власної святині вони не мали. У 1937 році черговий власник села Роман Смоленський подарував войнилівській парафії земельну ділянку у Цвітовій та зобов'язався своїм коштом вибудувати на ній філіальну муровану каплицю.

Проект храму у вересні цього ж року був виготовлений відомим львівським архітектором Лаврентієм Дайчаком і тоді ж затверджений владою станіславівського (івано-франківського) воєводства. Ймовірно, що і спорудження святині розпочалось також цього, 1937 року.

48146 Дарахів

Перша документальна згадка про Дарахів датується 1554 роком. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало понад дві тисячі мешканців, з них дев'ять сотень були римо-католиками, а майже тисяча - греко-католиками. Нині населення села - понад півтори тисячі осіб. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду Дарахова належали до парафії Матері Божої Святого Розарію у Струсові. Коли їх чисельність перевищила одинадцять сотень, у селі поблизу цвинтаря збудували філіальну муровану каплицю, яку 1903 року освятили під титулом св. Йоана Хрестителя. А вже 1908 року тут вперше зазначено існування парафіяльної експозитури. Через два роки було отримано дозвіл на створення самостійної парафії, проте реально вона постала лише 1925 року.

82443 Дашава

Дашава згадується 25 січня 1445 року в книгах галицького суду, а також 1448 року. 1900 року село налічувало 1300 осіб, а 1912 року, коли тут знайшли найбільше в Європі родовище природного газу (з його видобутком пов'язаний розвиток поселення), вже майже удвічі більше. 1952 року село стало селищем міського типу, в якому нині проживає близько 2400 мешканців.

Нечисленна спільнота місцевих римо-католиків, що наприкінці ХІХ століття налічувала менше сотні вірних, належала до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева. У 1902 році її настоятель о. Ян Тшопінський придбав у Дашаві господарський комплекс разом із земельною ділянкою, і 1904 року в цих господарських будівлях на його запрошення оселились салезіанці. 1906 року до салезіанського корпусу зусиллями о. Тшопінського при допомозі салезіанців було добудовано муровану каплицю, яка мала бути тимчасовою, проте залишилась єдиною діюючою святинею аж до ІІ світової війни.

82443 Дашава

Дашава згадується 25 січня 1445 року в книгах галицького суду, а також 1448 року. 1900 року село налічувало 1300 осіб, а 1912 року, коли тут знайшли найбільше в Європі родовище природного газу (з його видобутком пов'язаний розвиток поселення), вже майже удвічі більше. 1952 року село стало селищем міського типу, в якому нині проживає близько 2400 мешканців.

Нечисленна спільнота місцевих римо-католиків належала до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева. У 1902 році її настоятель о. Ян Тшопінський придбав у Дашаві господарський комплекс, в якому 1904 року на його запрошення оселились салезіанці. 1906 року до салезіанського корпусу зусиллями о. Тшопінського та салезіанців добудували муровану каплицю.

59021 Давидівка,
Лісова, 7

Давидівка раніше називалась Давиденами, свою назву отримала від імені першого поселенця Давида Григоровича. Відома у джерелах із 70-х років XVIII століття. Нині у ній проживає близько 3300 мешканців. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Давиден спочатку належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі, а з 1904 року - до новоствореної парафіяльної експозитури (пізніше - парафії) св. Мартина у Банилові. Якщо у середині ХІХст. їх було не більше десятка, то наприкінці цього століття їх чисельність зросла до 120 осіб, а перед Ісв. війною сягнула двох з половиною сотень вірних.

59021 Давидівка,
вул. Банилівська, 40,
f.b.: 100064679836435

Давидівка раніше називалась Давиденами, свою назву отримала від імені першого поселенця Давида Григоровича. Відома у джерелах із 70-х років XVIII століття. Нині у ній проживає близько 3300 мешканців. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Давиден спочатку належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі, а з 1904 року - до новоствореної парафіяльної експозитури (пізніше - парафії) св. Мартина у Банилові. Якщо у середині ХІХст. їх було не більше десятка, то наприкінці цього століття їх чисельність зросла до 120 осіб, а перед Ісв. війною сягнула двох з половиною сотень вірних.