08500 Фастів,
вул. Ярослава Мудрого, 4А
+380 (4465) 545-52,
f.b.: 109076629221303

В документах Фастів, який до 1939 року називався Хвастовом, вперше згадується 1390 роком, хоча є припущення, що міг існувати у Xст. як Фаст чи Фост, та в XIст. як Фущево. У 1601р. місто отримало магдебурзьке право. Від другої половини XVIст. аж до часів єпископа Михайла Пивницького було власністю київських (потім - луцько-житомирських) єпископів. З 1923 року - районний центр, від 1938 року - місто. 1880 року тут проживало 7536 мешканців, нині - майже 44 тисяч осіб.

Перший костел (дерев'яний) було споруджено та парафію засновано 1593 року власником Фастова єпископом Йосифом Верещинським, який настільки добре розбудував містечко, що воно навіть понад два десятиліття називалось Новим Верещином. У 1620р. черговий власник єпископ Богуслав Радошевський оселив у Фастові єзуїтів, які збудували тут свій храм (теж дерев'яний) із чудотворним образом Господа Ісуса, проте 1644 року виїхали до Києва. У 1638р. наступний власник єпископ єпископ Олександр Соколовський запросив до міста бернардинів, які теж отримали свою святиню (дерев'яну).

98114 Феодосія,
Сімферопольске шоссе, 22,
+380 (6562) 249-95

Місто заснували VI століття до н е. греки-вихідці із Мілету (Мала Азія), назвавши його Феодосією. 1226 року генуезькі купці виторгували у татарського хана Оран-Тімура руїни Феодосії, відновили місто (під назвою Кафа), зробивши його центром своїх кримських володінь. У 1475р. місто захопили турки. Під назвою Кеффе воно стало центром Кримської провінції Османської імперії. 20 липня 1771р. під час російсько-турецької війни 1768-1774 років місто взяли запорізькі козаки полковника Опанаса Ковпака. У 1787 році йому повернули давню назву Феодосія (правда, назва Кафа на короткий час повернулась за правління імператора Павла I). Була центром повіту. Населення - близько 69 тисяч мешканців.

У генуезький період Феодосія стала також осередком Римсько-Католицької Церкви в Криму, яка мала 17 парафій та кілька монастирів. Нею керували феодосійські єпископи. За панування турків у місті збереглась одна парафія. На початку російського періоду, 1787 року була перебудована на костел подарована імператрицею Катериною ІІ мечеть Муфті-Джамі, яку цього ж року освятив під титулом Успіння Пресвтої Діви Марії архієпископ Могильовський Станіслав Сестрженцевич-Богуш. У післярадянський час культову соруду повернули мусульманській спільноті.

67571 Фонтанка,
вул. Серпнева, 12

Фонтанка заснована 1892 року переселенцями з Київщини. Місцева рада створена 1944 року, статус села - з 1949 року. Проживає тут понад шість тисяч мешканців.

У вересні 2010 року у Фонтанці, розташованій в десяти кілометрах біля Одеси, поселились оо.-місіонери (zgromadzenie Księży Misjonarzy św. Wincentego a Paulo) Ян Тчоп СМ і Віталій Новак СМ. В лютому 2011 року вони придбали земельну ділянку під будівництво монастиря, цього ж року було офіційно засновано спільноту священників-місіонерів, а восени розпочалось спорудження їх будинку. З вересня 2011 року у Фонтанці працюють також черниці-шаритки згромадження Сестер Милосердя св. Вікентія де Поля. Робота представників Вікентійської родини направлена, насамперед, на допомогу бездомним та іншим людям із соціальних низів, у тому числі залежним від шкідливих звичок.

82169 Верхні Гаї,
вул. Гайова

Верхні Гаї відомі у писемних джерелах із 20 серпня 1409 року, коли король Владислав ІІ Яґайло подарував їх Станіславові Коритку. Зараз чисельність мешканців у селі становить близько тисячі.

Місцеві римо-католики, котрі належали до парафії Знайдення Святого Хреста у Рихтичах, мали свою невеличку дерев'яну каплицю Пресвятої Діви Марії, збудовану 1875 року на земельній ділянці, подарованій парафіянкою із Рихтич. 1920 року тут постала парафіяльна експозитура, яка стала самостійною парафією у 1927 році. Було прийняте рішення щодо спорудження у селі костелу. Але через недостатність коштів до Верхній Гаїв 1928 року перевезли старий дерев'яний храм із Рихтич. Втім, цей костел так і не змонтували, а 1931 року відновили старе рішення щодо будівництва нової мурованої святині (на земельній ділянці, отриманій від Яна Вєнцковського). Храм розпочали споруджувати 1933 року, а в 1934 році його уже освятили під титулом Пресвятої Діви Марії.

89430 Галоч,
вул. Головна, 56

В письмових джерелах Галоч відоме як 'Galich', 'Galuch', 'Galoch', 'Gálocs', а перша письмова згадка датується 1273 роком. Сьогодні тут проживає майже півтисячі мешканців, більшість з яких мають угорське етнічне походження.

Галоч був філією доборусківської парафії. На переломі XVI-XVII століть село стало реформатоським. У 1741 році тут згадуються дві церкви (можливо, одна з них була католицькою). У 1851 році у Галочі проживало 132 католика східного обряду та 88 - латинського. У 1928 році постала мурована Покровська греко-католицька церква, яку радянська влада закрила 1952 року (станом на 1944 рік у селі було 94 римо-католиків та майже у два рази більше греко-католиків).

48742 Гермаківка

Гермаківка вперше у документах згадується 1641 року, проте є інформація, що це село раніше називалось Качурівкою, проте було спалене турками. У 80-х роках ХІХ століття Гермаківка, яка тоді належала родині Бліхтерів, мала майже 2250 селян, 340 з яких були римо-католиками, а пізніше і аж до 1939 року село було власністю родини Баворовських. Нині тут проживає близько 1850 мешканців. Належало до Борщівського району, а від 2020 року - до Чортківського.

У першому десятилітті ХХ століття чисельність католиків латинського обряду у селі зросла до півтисячі, а належали вони до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому. Саме тоді коштом місцевих власників Баворовських та вірян і було збудовано в Гермаківці філіальну муровану каплицю, яку освятили 1907 року. Тут кривчицькі душпастирі звершували богослужіння три неділі в місяць та в кожні свята.

81034 Глиниці

Село Гнійниці відоме у документах із 1495 року. До нього було приєднане сусіднє поселення Воля Гнійницька, і тепер у цьому об'єднаному селі, яке отримало більш благозвучну назву Глиниці, проживає понад 1300 мешканців.

На початку XVII ст. була у Гнійниці каплиця, проте невідома її подальша доля. До ІІсв. війни римо-католики сіл Гнійниці та Воля-Гнійницька належали до парафії св. Якова Ап. у Краковці та налічували відповідно майже півтисячі та понад півтисячі осіб. Власну філіальну муровану каплицю у Волі-Гнійницькій спорудили перед І світовою війною. У радянські часи каплицю закрили, а віддали вірним 1991 року.

80351 Глинськ

На околиці села збереглось давньоруське городище XI - XIII століть, яке вперше як Щекотів згадується у літописі під 1242 роком, але перша письмова згадка саме про Глинськ (Глинсько) датується 1463 роком. 1880 року село мало понад 1300 мешканців, а нині тут проживає майже 1700 селян. Село входило до Жовківського району, а тепер - до Львівського.

Католики латинського обряду Глинська належали до парафії св. Лаврентія у Жовкві. 1900 року (за чисельності близько двох сотень осіб) вони вирішили збудувати у селі свою святиню. Під це земельні ділянки подарували Йоанна Гавронська та Марія з Опалінських Регата. Але накопичених будівельних матеріалів та грошей не вистачило на те, щоб розпочати спорудження.

23310 Гнівань,
вул. Красіна, 17,
+380 (4355) 350-24, 348-33,
www: hnivan.omi.org.ua,
f.b.: 100013858029515

До кінця XIX століття Гнівань була маловідомим селом, проте 1870 року поблизу проклали залізну дорогу Київ-Одеса та почали розробку граніта. Це і поклало початок розвитку міста. У 1913 році Гнівань вже стала волосним центром, від 1938 була селищем міського типу, а з 1981 року є містом, в якому нині проживає понад 12 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики не мали власного костелу та відвідували споруджений 1776 року храм св. Матвія у Ворошилівці. У 1903-1906 роках у Гнівані було споруджено власний неоготичний храм за проектом Фелікса Ольшанського завдяки зусиллям о. Франциска Шимкуса на кошти о. Яна Барановського, Кароліни Ярошинської та парафіян. 14 вересня 1906 року костел освятили під титулом св. Йосифа, Обручника.

30423 Городище

Dawnioruskie horodyszcze, które się tu znajduje niektórzy badacze uważają za Izasław, inni - twierdzą pod Izasławem. Zbudowano go w XIIw. i należało do księcia Trembowlańskiego księstwa, potem odeszło do Bołochiwskiego księstwa i pełniło funkcje obronne na jego północnych rubieżach. W 1241 roku Mongołowie zrujnowali horodyszcze. Według legendy wieś założyli w XIV wieku ludzie, którzy przeżyli najście Mongołów, nieopodal zrujnowanego horodyszcza – o jeden kilometr dalej. Po raz pierwszy w dokumentach Horodyszcze jest wspomniane jako własność księcia Eliasza Konstantego Ostrogskiego (akta z dnia 31.01.1534r.). Нині є селом з населенням близько двох тисяч мешканців.

Po upadku reżimu komunistycznego wierni gromadzili się na Msze św. w domu prywatnym. W 1994 roku biskup Jan Olszański MIC poświęcił kamień węgielny pod budowę nowej świątyni, ponieważ dawny karmelitański kościół Najświętszej Maryi Panny, споруджений 1746-1782 роках, nie udało się odzyskać (його віддали Московському патріархату).