48141 Гвардійське

Гниловоди (після 1964 року стали Гвардійським) вперше документально згадуються у 1785 і 1787 роках. 1803 року тут проживало 440 мешканців, 1880 року - 882, у тому числі 471 греко- і 382 римо-католиків, 1890 року - 1008, 1910 року - 1054, 1921 року - 1163, а нині - трохи більше чотирьох сотень осіб. Село мало засновані у 20-х роках польськими колоністами (мазурами) присілки Велика Підліщівка і Мала Підліщівка, звідки 1945 року селян вивезли до Польщі. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Підгайцях. У 1909 році, коли їх чисельність перевищила 470 вірних, у Гниловодах збудували філіальну муровану каплицю, яка вперше у схематизмах Львівської архідієцезії згадується 1910 року. Проте ще навіть 1914 року вона вважалась 'nondum finita' (ще не закінченою), а під час І світової війни її було знищено.

82544 Ільник

У 1431 році король Владислав ІІ Ягайло подарував ці землі угорському графу Івану Волоху та його синам, а поселення вперше у документах згадується 1490 роком. У 1538-1539 роках комісія королеви Бони провела ревізію цих земель та, зокрема, поділила село на Ільник Королівський та Ільник Землянський. Такий поділ зберігався, принаймні, до XIX століття включно. Нині у селі проживає понад півтори тисячі мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Турці. 1932 року завдяки зусиллям турківського настоятеля о. Ігнатія Кулаковського постав комітет з будівництва в Ільнику власної дерев'яної каплиці. Цього ж року освятили фундамент під її спорудження, а наприкінці 1933 року будівництво каплиці, здійснене за рахунок коштів товариства «Bonus Pastor» та інших, було вже, в основному, завершене. Освячення відбулось 16 липня 1934 року.

48134 Ілавче

Село Ілавче (Вилавче) вважають заснованим у XIII столітті, хоча перша письмова згадка про нього датується 1412 роком. Переважну більшість населення Ілавчого становили українці. Нині тут проживає понад півтори тисячі мешканців. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Теребовлі, а після заснування у Сороцькому 1909 року парафіяльної експозитури, що у першій половині 20-х років стала самостійною парафією, увійшли до неї. За чисельності місцевих вірян близько 470 осіб сороцький експозит о. Кароль Процик 10 лютого 1910 року встановив та освятив хрест на місці майбутньої філіальної каплиці в Ілавчому.

32462 Іванківці,
вул. Центральна 40-В

Перша документальна згадка про Іванківці датується 1653 роком, проте поселення є значно старішим. 1880 року мало 620 мешканців, нині ж тут проживає понад 750 осіб. Входило до Дунаєвицького району, проте від 2020 року належить Кам'янець-Подільському.

Місцеві католики латинського обряду до більшовицького перевороту належали до парафії св. Архангела Михаїла у Дунаївцях та своєї святині не мали. У 1994 році в Іванківцях було зареєстровано римсько-католицьку громаду, якою став опікуватись настоятель парафії св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії у Підлісному Мукареві о. Йосиф Чоп.

76000 Івано-Франківськ,
вул. Вовчинецька, 92,
+380 (34) 275-63-90,
www: rkc.if.ua,
f.b.: 1245613598843528

Засноване Андрієм Потоцьким на теренах відомого із 1437 року села Заболоття поселення Станіславів (на честь св. Станіслава) уперше згадується 8 травня 1662 року, коли воно отримало магдебурзьке право, підтверджене 14 серпня 1663 року. В австрійські часи місто називалось Станіслав, який 1867 року став повітовим центром, а від 1918 року - знову Станіславовом. Був також столицею воєводства. У 1924р. приєднали Княгинин та інші села. Із 1939 року є обласним центром, від 1962р. називається Івано-Франківськом. У 1801 році тут проживало 5402 мешканців, 1857 року - 11682, 1880 року - 18626, 1900 року - близько 30 тисяч, 1910 року - 33328, 1921 року - 52500, 1931 року - 59960, 1939 року - 71218, а нині - понад 238 тисяч осіб.

В Станіславові у 20-х роках ХХст. вже існували костели св. Йосифа, єзуїтський Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та св. Алоізія Гонзаги, гімназійний 'Ave Maria', а також парафіяльний Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (колишня колегіата). Саме до цієї парафії належали римо-католики села Княгинин-Гірки, яке 1924 року приєднали до Станіславова. Ще 1922 року тут постав комітет за участю вікарія о. Людвика Пецяка, який спочатку мав на меті відбудову знищеного війною домініканського дитячого закладу та будівництво каплиці.

76000 Івано-Франківськ,
вул. М. Мочульського, 1

Засноване Андрієм Потоцьким на теренах відомого із 1437 року села Заболоття поселення Станіславів (на честь св. Станіслава) уперше згадується 8 травня 1662 року, коли воно отримало магдебурзьке право, підтверджене 14 серпня 1663 року. В австрійські часи місто називалось Станіслав, який 1867 року став повітовим центром, а від 1918 року - знову Станіславовом. Був також столицею воєводства. У 1924р. приєднали Княгинин та інші села. Із 1939 року є обласним центром, від 1962р. називається Івано-Франківськом. У 1801 році тут проживало 5402 мешканців, 1857 року - 11682, 1880 року - 18626, 1900 року - близько 30 тисяч, 1910 року - 33328, 1921 року - 52500, 1931 року - 59960, 1939 року - 71218, а нині - понад 238 тисяч осіб.

Вперше у схематизмах Львівської архідієцезії поселення Княгинин-Колонія виділене із села Княгинин, що оточувало тодішній Станіслав, 1899 року. І тоді в Колонії налічувалось шість сотень католиків латинського обряду, які належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. А 1911 року, коли, знову ж таки, вперше у схематизмах згадується місцева дерев'яна каплиця, в якій станіславівські душпастирі звершували богослужіння кожної неділі та на свята, - вже понад 2600 вірних.

76000 Івано-Франківськ,
вул. Гординського, 20

Засноване Андрієм Потоцьким на теренах відомого із 1437 року села Заболоття поселення Станіславів (на честь св. Станіслава) уперше згадується 8 травня 1662 року, коли воно отримало магдебурзьке право, підтверджене 14 серпня 1663 року. В австрійські часи місто називалось Станіслав, який 1867 року став повітовим центром, а від 1918 року - знову Станіславовом. Був також столицею воєводства. У 1924р. приєднали Княгинин та інші села. Із 1939 року є обласним центром, від 1962р. називається Івано-Франківськом. У 1801 році тут проживало 5402 мешканців, 1857 року - 11682, 1880 року - 18626, 1900 року - близько 30 тисяч, 1910 року - 33328, 1921 року - 52500, 1931 року - 59960, 1939 року - 71218, а нині - понад 238 тисяч осіб.

Гімназійний костел Матері Божої Неустанної Допомоги («Аве Марія») постав у Станіславі в період 1903-1908 років (у джерелах зустрічаються дати 1903, 1904 чи 1905 років, які стосуються завершення певних етапів його будівництва). Схематизми Львівської архідієцезії датують цей храм та його освячення під титулом Матері Божої Неустанної Допомоги 1905 роком, проте подають лише із 1907 року (про повне закінчення спорудження костелу повідомив 1908 року «Кур'єр Станіславський»).

13253 Іванопіль,
вул. Лесі Українки, 50

Поселення Янушпіль, як до 7 червня 1946 року називався Іванопіль, відоме, принаймні, від 1570 року, а його назву та становище містечка пов'язують із першим римо-католиком у роді українських князів Острозьких - Янушем (Іваном). 1870 року тут проживало 1017 мешканців. У 1923-1957 роках Іванопіль був райцентром, який 1924 року отримав статус селища міського типу. Потім входив до Чуднівського району, а від 2020 року є частиною Бердичівського. Нині селище нараховує близько 3400 осіб.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Архангела Михаїла у Краснополі та, принаймні, від 1870 року мали свою дерев'яну каплицю. 1919 року Янушпіль виділився в самостійну парафію, яка згадується в схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії у 1920, 1921, 1923 і 1925 роках з чисельністю вірних понад 2500. Тоді її осбслуговував адміністратор о. Ігнатій Опольський.

47855 Іванівка

Перша згадка про Іванівку знайдена у документі 1559 року, згадується також 1650 року. 1869 року у селі проживало 1746 мешканців, 1914 року - 2102, 1931 року - 2237, 1939 року - 2300 (26% були поляками), нині - близько 1160 осіб. Село входило до Підволочиського району, а 2020 року увійшло до Тернопільського.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії св. Архангела Михаїла у Качанівці. В середині ХІХ століття іванівська громада нараховувала понад чотири сотні вірян, а наприкінці - близько 570-580 осіб. Зрозуміло, що для такої порівняно великої кількості вірних виникла потреба в будівництві своєї святині.

48265 Яблунів

Перша писемна згадка про Яблунів датується 1391 роком, потім поселення згадується у документах 1414, 1440, 1443 та 1470 роками. У 1553 році воно отримало магдебурзьке право. 1880 року тут проживало дві тисячі мешканців, у тому числі три сотні римо-католиків, нині ж - приблизно 1900 мешканців. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях. Від 1880 року у Яблунові існувала приватна каплиця, в якій здійснювали богослужіння один раз на місяць, а від 1885 року - ще й каплиця в осередку сестер-служниць. У 1900-1901 роках за чисельності вірян близько шести сотень осіб у Яблуневі завдяки ініціативі Станіслава Волошина коштом місцевої власниці Флорентини Ценської та парафіян було споруджено мурований філіальний костел, який освятили 19 листопада 1901 року.