76000 Івано-Франківськ,
вул. Вовчинецька, 92,
+380 (34) 275-63-90,
www: rkc.if.ua,
f.b.: 1245613598843528

Засноване Андрієм Потоцьким на теренах відомого із 1437 року села Заболоття поселення Станіславів (на честь св. Станіслава) уперше згадується 8 травня 1662 року, коли воно отримало магдебурзьке право, підтверджене 14 серпня 1663 року. В австрійські часи місто називалось Станіслав, який 1867 року став повітовим центром, а від 1918 року - знову Станіславовом. Був також столицею воєводства. У 1924р. приєднали Княгинин та інші села. Із 1939 року є обласним центром, від 1962р. називається Івано-Франківськом. У 1801 році тут проживало 5402 мешканців, 1857 року - 11682, 1880 року - 18626, 1900 року - близько 30 тисяч, 1910 року - 33328, 1921 року - 52500, 1931 року - 59960, 1939 року - 71218, а нині - понад 238 тисяч осіб.

В Станіславові у 20-х роках ХХст. вже існували костели св. Йосифа, єзуїтський Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та св. Алоізія Гонзаги, гімназійний 'Ave Maria', а також парафіяльний Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (колишня колегіата). Саме до цієї парафії належали римо-католики села Княгинин-Гірки, яке 1924 року приєднали до Станіславова. Ще 1922 року тут постав комітет за участю вікарія о. Людвика Пецяка, який спочатку мав на меті відбудову знищеного війною домініканського дитячого закладу та будівництво каплиці.

76000 Івано-Франківськ,
вул. М. Мочульського, 1

Засноване Андрієм Потоцьким на теренах відомого із 1437 року села Заболоття поселення Станіславів (на честь св. Станіслава) уперше згадується 8 травня 1662 року, коли воно отримало магдебурзьке право, підтверджене 14 серпня 1663 року. В австрійські часи місто називалось Станіслав, який 1867 року став повітовим центром, а від 1918 року - знову Станіславовом. Був також столицею воєводства. У 1924р. приєднали Княгинин та інші села. Із 1939 року є обласним центром, від 1962р. називається Івано-Франківськом. У 1801 році тут проживало 5402 мешканців, 1857 року - 11682, 1880 року - 18626, 1900 року - близько 30 тисяч, 1910 року - 33328, 1921 року - 52500, 1931 року - 59960, 1939 року - 71218, а нині - понад 238 тисяч осіб.

Вперше у схематизмах Львівської архідієцезії поселення Княгинин-Колонія виділене із села Княгинин, що оточувало тодішній Станіслав, 1899 року. І тоді в Колонії налічувалось шість сотень католиків латинського обряду, які належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. А 1911 року, коли, знову ж таки, вперше у схематизмах згадується місцева дерев'яна каплиця, в якій станіславівські душпастирі звершували богослужіння кожної неділі та на свята, - вже понад 2600 вірних.

76000 Івано-Франківськ,
вул. Гординського, 20

Засноване Андрієм Потоцьким на теренах відомого із 1437 року села Заболоття поселення Станіславів (на честь св. Станіслава) уперше згадується 8 травня 1662 року, коли воно отримало магдебурзьке право, підтверджене 14 серпня 1663 року. В австрійські часи місто називалось Станіслав, який 1867 року став повітовим центром, а від 1918 року - знову Станіславовом. Був також столицею воєводства. У 1924р. приєднали Княгинин та інші села. Із 1939 року є обласним центром, від 1962р. називається Івано-Франківськом. У 1801 році тут проживало 5402 мешканців, 1857 року - 11682, 1880 року - 18626, 1900 року - близько 30 тисяч, 1910 року - 33328, 1921 року - 52500, 1931 року - 59960, 1939 року - 71218, а нині - понад 238 тисяч осіб.

Гімназійний костел Матері Божої Неустанної Допомоги («Аве Марія») постав у Станіславі в період 1903-1908 років (у джерелах зустрічаються дати 1903, 1904 чи 1905 років, які стосуються завершення певних етапів його будівництва). Схематизми Львівської архідієцезії датують цей храм та його освячення під титулом Матері Божої Неустанної Допомоги 1905 роком, проте подають лише із 1907 року (про повне закінчення спорудження костелу повідомив 1908 року «Кур'єр Станіславський»).

13253 Іванопіль,
вул. Лесі Українки, 50

Поселення Янушпіль, як до 7 червня 1946 року називався Іванопіль, відоме, принаймні, від 1570 року, а його назву та становище містечка пов'язують із першим римо-католиком у роді українських князів Острозьких - Янушем (Іваном). 1870 року тут проживало 1017 мешканців. У 1923-1957 роках Іванопіль був райцентром, який 1924 року отримав статус селища міського типу. Потім входив до Чуднівського району, а від 2020 року є частиною Бердичівського. Нині селище нараховує близько 3400 осіб.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Архангела Михаїла у Краснополі та, принаймні, від 1870 року мали свою дерев'яну каплицю. 1919 року Янушпіль виділився в самостійну парафію, яка згадується в схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії у 1920, 1921, 1923 і 1925 роках з чисельністю вірних понад 2500. Тоді її осбслуговував адміністратор о. Ігнатій Опольський.

47855 Іванівка

Перша згадка про Іванівку знайдена у документі 1559 року, згадується також 1650 року. 1869 року у селі проживало 1746 мешканців, 1914 року - 2102, 1931 року - 2237, 1939 року - 2300 (26% були поляками), нині - близько 1160 осіб. Село входило до Підволочиського району, а 2020 року увійшло до Тернопільського.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії св. Архангела Михаїла у Качанівці. В середині ХІХ століття іванівська громада нараховувала понад чотири сотні вірян, а наприкінці - близько 570-580 осіб. Зрозуміло, що для такої порівняно великої кількості вірних виникла потреба в будівництві своєї святині.

48265 Яблунів

Перша писемна згадка про Яблунів датується 1391 роком, потім поселення згадується у документах 1414, 1440, 1443 та 1470 роками. У 1553 році воно отримало магдебурзьке право. 1880 року тут проживало дві тисячі мешканців, у тому числі три сотні римо-католиків, нині ж - приблизно 1900 мешканців. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях. Від 1880 року у Яблунові існувала приватна каплиця, в якій здійснювали богослужіння один раз на місяць, а від 1885 року - ще й каплиця в осередку сестер-служниць. У 1900-1901 роках за чисельності вірян близько шести сотень осіб у Яблуневі завдяки ініціативі Станіслава Волошина коштом місцевої власниці Флорентини Ценської та парафіян було споруджено мурований філіальний костел, який освятили 19 листопада 1901 року.

31212 Яхнівці

За переказами, історія села Яхнівці розпочалась наприкінці XV століття, проте перша писемна згадка про нього датується 1845 роком. Проживає тут нині понад 8 сотень мешканців, частина яких має польське етнічне походження.

У 1893 році в Яхнівці збудували каплицю під титулом святого Архангела Михаїла, яка у 20-х роках ХХ століття була зруйнована радянською владою. З відродженням релігійного життя богослужіння у селі відправляли у пристосованому будинку. 1 листопада 1991 року під керівництвом о. Яна Білецького віряни розпочали будівництво мурованого костелу, який 8 травня 1992 року освятив єпископ Ян Ольшанський MIC під попереднім титулом.

34641 Яцьковичі,
вул. Зарічна

Село Яцьковичі було засноване у другій половині XIX століття родиною дрібних поміщиків Яцьковицьких і населене переважно українцями. А колишнє переважно польське село (Рудня) Поташня, що нині є частиною Яцьковичів, заснували мазури, які копали тут руду та випалювали цеглу, а відходи виробництва (поташ) висипали вздовж річки. 1943 року внаслідок братовбивчого українсько-польського конфлікту ці села були взаємно зруйновані. Нині у Яцьківцях проживає понад 1200 мешканців. Село входило до Березнівського району, а від 2020 року є частиною Рівненського.

Католики латинського обряду Поташні і Яцьковичів, ймовірно, належали до парафії св. Каетана у Березному. У 1923-1924 роках у Поташні було засновано парафію, якою став опікуватись адміністратор о. Франциск Рутковський.

Завдяки його зусиллям і коштам близько трьох з половиною тисяч парафіян, що проживали також у трьох десятках навколишніх сіл і хуторів, 1925 року Поташня отримала перший (дерев'яний) костел св. Йосифа, Улюбленця Пресвятої Діви Марії. У 1927 році о. Рутковського замінив настоятель о. Йосиф Олександрович, наступного, 1928 року адміністратором став о. Раймонд Козич, ще через рік - о. Стефан Іваніцький, а 1932 року настоятелем призначили о. Фаустина Лісіцького. В середині 30-х років парафію перейняв настоятель о. Юлій Януш, який 1936 року розпочав у селі будівництво мурованого храму, що мав замінити дерев'яний, за проектом у стилі пізнього модерну молодого львівського архітектора Оттона Федака.

80421 Ягідня

Село Ягідня, яке раніше називалось Ягоня чи навіть Ягунін, вважається заснованим 1550 року, проте це, швидше за все, стосується лише присілка села Обидів, на якому у 1803-1804 роках місцевий власник Йосиф Мієр оселив німців-католиків із південної Моравії, назвавши утворене таким чином поселення зменшувально-пестливим іменем дочки Ядвіги. 1900 року тут проживало 146 мешканців (140 вже вважали себе поляками, а 6 були українцями), 1921 року - 145 (132 поляків і 13 українців), нині ж - близько двох з половиною сотень осіб. Село входило до Кам'янко-Бузького району, а від 2020 року - до Львівського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Кам'янці-(Бузькій/Струмиловій). Вперше у схематизмах Львівської архідієцезії філіальна мурована каплиця у Ягоні згадується 1910 року, коли чисельність римо-католиків у селі становила майже 170 вірних.

98635 Ялта,
вул. Пушкінська, 25,
+380 (654) 230-035, 316-396

Перша згадка про Ялту (Джаліту) в арабських джерелах датується 1154 роком, хоча, за легендою, її заснували греки приблизно у І столітті. Статус міста - з 1837 року, з 1838 року - центр повіту, з 1930 року - районний центр. Населення - понад 78 тисяч мешканців.

Наприкінці 80-х років ХІХ століття чисельність ялтинської парафії досягла півтисячі вірних, молитовний будинок по вулиці Почтовій вже не міг їх помістити. Тому парафіяни придбали земельну ділянку під новий храм на бульварі Пушкіна, проте до 1898 року довелось чекати дозволу влади на будівництво костелу. Спорудження цього неоготичного храму у Ялті коштом переважно парафіян за проектом архітектора Миколи Краснова тривало до 1906 року, проте через недостатність коштів недобудували вежу. 15 квітня 1906 року єпископ Тираспільський Йосиф Кесслер освятив храм. До революції 575 ялтинських римо-католиків обслуговував настоятель о. Емануїл Штанг.