11200 Ємільчине,
вул. Миру, 69,
+380 (4149) 212-82,
f.b.: 719002846723064

Межирічка вперше згадується письмово 1585 роком. Від 1812 року містечко належало Федору Уварову, який перейменував його на Емільчин(о) на честь доньки Емілії. З 1923 року - районний центр, 1944 року перейменоване на Ємільчине, з 1957 року - селище (міського типу), 2020 року перейшло до Звягельського району. 1906 року тут проживало 1835 мешканців, нині - близько 6600 осіб.

Католики латинського обряду Емільчина належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього у Звягелі. У схематизмі Луцько-Житомирської дієцезії 1830-1831 років є згадка про якусь емільчинську каплицю у складі цієї парафії, проте вже, принаймні, 1852 року вона відсутня. У 1908-1909 роках коштом місцевих вірних у містечку завдяки зусиллям звягельського настоятеля о. Владислава Ляховича збудували мурований храм.

86400 Єнакієве,
вул. Достоєвського, 22

Датою заснування Єнакієвого вважається 1782 рік, коли на березі річки Булавин з'явилося село Федорівка (Гапурівка), про яке вперше згадується в «Списках населенных мест Российской империи». У 1895 році Ф. Єнакієв, Б. Яловецький та бельгійські підприємці заснували Російсько-бельгійське акціонерне товариство, яке протягом двох років поблизу Федорівки збудувало Петровський металургійний завод. Селища навколо нього 1898 року об'єднали в одне та назвали по імені одного із засновників товариства Єнакієвим. 1928 року місто отримало назву Рикове, 1936р. - Орджонікідзе, під час німецької окупації - знову Рикове, а 12.06.1944р. повернулась стара назва Єнакієве. Населення - близько 77 тисяч мешканців.

У 1897 році на кошти парафіян бельгійського та польського етнічного походження розпочалось будівництво місцевого костелу, яке за активної підримки директора заводу Юлія Потьє завершилось, в основному, 1900 року. Оздоблювальні роботи тривали до 1906 року, коли відбулось освячення храму під титулом Воздвиження Святого Хреста.

67442 Єреміївка,
вул. Центральна

Вперше згадується у документах 21 жовтня 1793 року, позначена як Єреміївка на карті 1821 року. У 30-х роках отримала статус містечка. Поселення Бішофсфільд німецькі переселенці із кучурганських колоній заснували, ймовірно, у 80-х роках XIXст. 1859 року в Єреміївці проживало лише 171 мешканців, 1896 року - 275, 1916 року - 517, 1924 року - німців, які становили більшість населення, 690, нині село має майже сім сотень осіб. 1951 року в будинки депортованих колишніх колоністів заселили бойків із тодішньої Дрогобицької області.

Німецькі колоністи були переважно римо-католиками і належали до філії в Ельзасі (нині - Щербанка) парафії Різдва Пресвятої Діви Марії в Мангеймі (нині - Кам'янка), яка у першому десятилітті XXст. стала самостійною парафією св. Ангелів-Охоронців. Свій храм вони отримали на початку XX століття.

78045 Озеряни

Озеряни документально вперше згадуються 1441 року. 1939 року тут проживало 2180 мешканців, у тому числі 1420 українців-греко-католиків, 700 українців-римо-католиків і 290 поляків-римо-католиків. Село входило до Тлумацького району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Анни у Тлумачі. Коли їх чисельність перевищила чотири сотні, 1859 року в Озерянах вони збудували своїм коштом дерев'яну каплицю, яка згадується в схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи із 1866 року. Наприкінці ХІХ століття село вже мало понад тисячу вірян.

77180 Озерце

Поселення Озерце, назване так через наявність унікального карстового озера, тривалий час було присілком сусідніх сіл, а статус села отримало лише в австрійські часи. У 30-х роках ХХ століття тут проживало понад чотири сотні мешканців, переважна більшість яких була поляками, що поселились в останній чверті ХІХ століття. Ще 2001 року в Озерці проживало півсотні мешканців, нині ж - лише троє у двох хатах. Щоб врятувати село від остаточного зникнення, влада намагається зробити його привабливим для туристів. Входило до Галицького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Католики латинського обряду Озерця належали до парафії Пресвятої Трійці в Усті-Зеленому. Якщо 1874 року їх було лише два десятки, то наприкінці цього століття вже близько 270. Перша філіальна каплиця (можливо, мурована) у селі постала вже 1874 року та була освячена 1876 року. У 1905 році коштом місцевих власників Моравських її замінив наступний мурований храм, який освятили 1906 року (правда, це могло бути лише добудовою старої святині). У 1925 році було придбано дзвони для дерев'яної дзвіниці.

23542 Юхимівка,
вул. Молодіжна, 1

У XVIIIст. Йоахим Потоцький оселив на своїй землі півсотні родин московітів-старообрядців. Село називали Йоахимівкою, доки у царській Росії не перейменували на Єфімовку. Пізніше воно поповнилось українцями та поляками. 1893 року тут проживало 1260 селян, 1905 року - 1157, 1925 року - 1883, у тому числі 1708 українців, 157 московітів та 18 поляків, нині - близько тисячі осіб. До 2020 року село входило до Шаргородського району.

Раніше місцеві римо-католики належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Мурафі. Не маючи своєї святині, відвідували парафіяльний костел на відстані десятка кілометрів. І лише у 90-х роках ХХст. приступили до спорудження свого храму.

23021 Ялтушків,
вул. Яблунева, 1

Ялт(у/о)шків вперше документально згадується 22 жовтня 1431 року, від 1537 року вважався містечком. Магдебурзьке право отримав у 50-х роках XVI століття (підтверджено 1607 року). У 1885 році тут проживало 1646 мешканців, 1893 року - 2870, 1905 року - 3292, 1913 року - 5599, нині - майже дві тисячі осіб. У 1923-1931рр. був райцентром, 1938 року став селом. Входив до Барського району, а від 2020 року - до Жмеринського.

Ймовірно, що перші дерев'яні костели у Ялтушкові існували з кінця XVI століття, але були знищині нападниками, що неодноразово спустошували містечко. 25 лютого 1799 року місцевий власник Казимир Крассовський підписав документ фундації храму та парафії, яку було створено вже 21 березня цього ж року. Спорудження святині з дубової деревини на мурованому фундаменті завершили 1807 року її освяченням під титулом Зіслання Святого Духа.

813?? Іорданівка

Село Іорданівка існувало, принаймні, від початку ХХ століття. Нині тут проживає менше двох сотень мешканців.

Римо-католики Іорданівки до ІІ світової війни належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. 1913 року, коли у селі проживало понад сто католиків латинського обряду, тут вже була дерев'яна філіальна святиня. Із 40-х років ХХ століття по 1989 рік її було закрито. Після повернення каплицю освятили як костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

47735 Йосипівка

Вперше поселення письмово згадується 1626 року, 1785 року було присілком села Купчинці, а зі середини ХІХ століття називається Йосипівкою (Юзефівкою). На початку ХХ століття присілок остаточно виокремили в село. 1908 року тут проживало проживало 754 осіб, з них 449 поляків і 269 українців, 1915 року - 912, а 1939 року - 850 жителів, у тому числі 540 римо-католиків і 310 греко-католиків.

Римо-католики села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові. На початку другого десятиріччя ХХ століття, коли їх чисельність сягнула півтисячі, у Йосипівці розпочали будівництво філіального мурованого костелу, який вперше у схематизмах Львівської архідієцезії згадується 1912 року як такий, що будується.

9400? Кадіївка

Перше поселення на території нинішньої Кадіївки згадується 1707 року як Протік Гриценків, а Кадіївка вперше згадується у 90-х роках ХХ століття. З розвитком вугледобування об'єднались кілька копалень, у тому числі Кадіївська, із сусідніми селами і 1932 року селище отримало статус міста, а 1937 року було перейменоване на Серго. Втім, вже через кілька років місту повернули стару назву Кадіївка, проте 1978 року знову перейменували (на Стаханів). 12 травня 2016 року місту остаточно повернули історичну назву Кадіївка. Населення - понад 70 тисяч мешканців.

Римо-католики, що працювали на місцевих копальнях та промислових підприємствах (переважно - поляки), спочатку належали до парафії у Бахмуті, але у першому десятилітті XX століття перейшли до парафії у Луганську. За сумнівною інформацією міського історичного музею, отриманою вже після ІІ світової війни на підставі спогадів старожилів, костел в Кадіївці було споруджено 1896 року під титулом св. Антонія.