80544 Новосілки

Перша документальна згадка про село Новосілки, як і сусідніє село Лісок (Ліско), датується 1476 роком. Новосілки відомі тим, що 1843 року тут поховали основоположника нової української літератури в Галичині та місцевого греко-католицького пароха о. Маркіяна Шашкевича. У другій половині XIX століття це село, щоб відрізнити від інших чисельних Новосілок, стали називати (за назвою сусіднього села) Новосілки Лісецькі (Ліскі). 1880 року Новосілки мали 997 мешканців, з яких 173 були римо-католиками, нині ж тут проживає понад півтисячі осіб. Село входило до Буського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Католики латинського обряду Новосілок належали до парафії Святого Хреста у Новому Милятині і своєї святині не мали аж до 30-х років ХХ століття. Саме тоді за чисельності вірян майже дві з половиною сотні осіб в Новосілках було споруджено філіальну муровану каплицю на кладовищі.

82122 Новошичі

Новошичі вважаються заснованими 1300 року. За переказами, село на березі річки Бистриці називалось Сичі, проте його часто заливала річка, тому воно 'переїхало' вище на пагорби та отримало назву Нові Сичі, яка переінакшилась на Новошичі. Проте перша письмова згадка про Новошичі датується лише 1377 роком. Нині у селі проживає понад 1100 мешканців.

У 1880 році кількість римо-католиків У Новошичах становила лише трохи більше сотні, і належали вони до парафії св. Миколая у Дублянах. Хоча у 20-х роках наступного століття їх чисельність суттєво не зросла, проте восени 1925 року вони завершили будівництво власного мурованого костелу за проектом львівського архітектора Владислава Дердацького. 12 січня наступного року храм було освячено під титулом св. Казимира.

454?? Нововолинськ

Місто виникло на землях сіл Дорогиничі, Низкиничі, Будятичі та Русовичі Іваничівського району. Перша згадка про Низкиничі належить до першої половини XV століття. У 1570р. згадуються села Будятичі і Русовичі, а 1583 року - Дорогиничі. У 1951 році селищу шахтарів на території вугільних шахти, створених у цих селах, надали назву Нововолинськ. У 1957 році воно стало містом районного підпорядкування, а 1958 року його віднесли до міст обласного підпорядкування. Нині тут проживає понад п'ятдесят тисяч мешканців.

Мурований костел у Нововолинську постав коштом парафіян у 1999-2016 роках за проектом місцевих архітекторів Михайла Вісьтака і Валерія Кондратюка (раніше на цих землях римсько-католицьких святинь не було).

12056 Новий Завод,
вул. К. Маркса, 1,
+380 (4130) 952-34

W pierwszym ćwierćwieczu XIXw. na terenach dzisiejszej wsi Nowy Zawod zaczęli osiedlać się koloniści z Polski, po raz pierwszy osada jest wspominana w 1823 roku. Obecnie liczy około 500 mieszkańców. Входило до Пулинського району, а тепер - до Житомирського.

Katolicy wsi należeli do parafii św. Jana Nepomucena w Pulinach (późniejsza nazwa - Czerwonoarmijsk). Dnia 11 kwietnia 1905 roku proboszcz pulińskiej parafii ks. Wincenty Rubikasa i inspektor żytomierskiego seminarium duchownego ks. Jan Zagórski założyli kamień węgielny w fundament filialnej drewnianej świątyni w Nowym Zawodzie. Fundusze na budowę i parcelę ofiarował Karol Szlenker. Budowę wspierali parafianie i w 1906 roku świątynia została poświęcona. W 1911 roku to już kościół parafialny, pierwszym proboszczem był ks. A. Pasławski.

80055 Низи

Село Низи до 1951 року називалось Прусинів. У 1939 році тут проживало понад 2 тисячі мешканців, у тому числі 185 римо-католиків (180 українців та 5 поляків). А нинішнє населення - понад шість з половиною сотень осіб.

Римсько-католицька громада села належала до заснованої у XIV столітті домініканської парафії св. Миколая у Белзі. У другій половині XIX століття кількість католиків латинського обряду становила півтори сотні, а 1905 році за чисельності спільноти вірян близько двох сотень тут спорудили невелику муровану філіальну святиню.

89670 Нижній Коропець

Przyjęte jest, że wieś Nyżni Koropiec tak jak i Wepchnij Koropiec założono w 1300 roku, хоча вперше згадується як Kerepech 1282 року. Na skutek działań wojennych w 1668 roku wieś została całkowicie spustoszona. Na początku XVIII wieku osiedli tu koloniści z Niemiec. Населення нині - понад 9 сотень мешканців.

Mieszkańcy Nyżniego Koropca nie mieli własnej świątyni, chodzili na Msze św. do Mukaczewa. We wsi znajdowała się drewniana dzwonnica o jednym dzwonie. W 1946 roku miejscowi katolicy obydwu obrządków kupili we wsi Barbowej drewnianą cerkiew i postawili ją obok dzwonnicy jako wspólną świątynię. Niestety za kilka lat władze sowieckie oddały świątynię prawosławnym.

81142 Нижня Білка

Село Нижня Білка, яке до 1946 року називалось Білка Королівська, відоме у джерелах від 21 листопада 1405 року. 1939 року тут проживало 1160 мешканців, 97 відсотків яких були поляками. 1945 року поляків перевезли до Польщі, а звідти поселили українців. Сьогодні чисельність населення - близько півтисячі селян. Село входило до Пустомитівського району, а тепер - до Львівського.

Спочатку місцеві римо-католики також, як і в Білці Шляхетській, належали до парафії св. Миколая у Вижнянах, але після створення 1441 року парафії св. Войтеха у Білці Шляхетській, увійшли до неї та вже постійно перебували у її складі. І лише 1912 року у Білці Королівській завдяки зусиллям настоятеля о. Адама Хентшеля постала філіальна мурована святиня з єдиним вівтарем, в якому містився образ Матері Божої Неустанної Допомоги.

08704 Обухів,
вул. Каштанова, 22А,
+380 (4472) 619-48, 619-49,
www: triitsia.com,
f.b.: trojcaomi, 1270887173003654

Поселення Лукавиця (нинішній Обухів) вперше згадується в документах 1362 роком. У XVI столітті Лукавиця внаслідок татарських спустошень зменшилась до одного хутора, де проживав селянин Обух. За його іменем це поселення і отримало нову назву. У 1648-1654 роках Обухів став сотенним містечком Київського полку. У 1834 році йому надали статус ярмарського містечка. У 1923 році Обухів став районним центром, 1979 року отримав статус міста, а 10 липня 2010 року його віднесли до категорії міст обласного значення. Населення - понад 33 тисячі мешканців.

7 січня 1995 року настоятель однієї з київських парафій о. Ян Крапан відправив у приватному приміщенні першу Службу Божу для римо-католиків Обухова, надалі сюди приїжджали священники з Києва. 4 квітня 1996 року була заснована місцева парафія, 21 травня того ж року її зареєструвала обласна адміністрація у Києві. З 3 липня 1996 року обухівськими римо-католиками стали опікуватись оо.-облати.

77470 Одаї

Вперше у документах Одаї згадуються 1760 року, проте ще наприкінці ХІХ століття вони вважались лише присілком Марківців. Тоді у 80-х роках тут проживало близько 160 мешканців-католиків, причому приблизно порівно латинського та візантійського обрядів, 1939 року - 360 (260 українців обох обрядів та 100 поляків), 1943 року - 459, нині - понад 570 осіб. До 2020 року село входило до Тисменицького району.

Католики латинського обряду Одаїв спочатку належали до парафії св. Анни у Тлумачі, нараховуючи у середині ХІХ століття близько семи десятків вірян. Наприкінці цього століття їх чисельність перевищила сотню осіб, а 1913 року вони, налічуючи 160 вірних, перейшли до новозаснованої парафіяльної експозитури у Марківцях, яка 1925 року стала самостійною парафією Пресвятого Серця Ісуса.

65045 Одеса,
вул. Гаванна, 5,
+380 (48) 223-89-20,
f.b.: st.petrus.od

Перша згадка про замок-порт Кацюбіїв, який у різні часи називали також Кацюбий, Качибей, Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей, датується 1415 роком. 27 травня (7 червня) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування в Хаджибеї військової гавані і пристані для купецьких суден. Одеса як нова назва Хаджибея вперше з'явилася у документі 1795 року. Завдяки вдалому географічному розташуванню Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий і науковий центр європейського значення. В її розвиток внесли дуже вагомий вклад імігранти-католики з Європи. Нині місто є обласним центром з населенням понад мільйон мешканців.

На початку ХХст. одеський храм Успіння Пресвятої Діви Марії вже став надто малим для постійно зростаючої римсько-католицької спільноти міста. Тому 1904 року відбулось урочисте закладення наріжного каменя під будівництво нового мурованого костелу по вулиці Гаванній. Земельну ділянку, а також 20 тисяч рублів на його спорудження пожертвував П'єр Вассаль, проект святині підготував його племінник інженер Олександр Вассаль (за іншою інформацією - архітектор Артур Л'юікс та інженер Карл Яковичем Меснер). Кошти на будівництво надали також інші католицькі сім'ї французького походження, тому цей храм називали в народі 'французьким' (ще й тому, що його відвідували французькі моряки з кораблів, що прибували в Одесу).