48746 Пилипче

Село вперше писемно згадується 1415 року як Філіповище, пізніше називалось Філіпківці. У ХVI столітті було містечком. У 1936 році тут проживало 2117 осіб, з них 1895 українців, 197 поляків і 25 євреїв, нині ж село нараховує трохи більше тисячі мешканців. Належало до Борщівського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Наприкінці ХІХ та до ІІ світової війни Пилипче мало від півтори до двох сотень римо-католиків, які належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому. У першій половині 20-х років в Пилипчі коштом вірян було споруджено муровану філіальну каплицю, яку освятили 1926 року.

77514 Рахиня

Поселення Рахиня, яке нині фактично є північно-східним передмістям Долини, у документах відоме від 1469 року. Письмово згадується також у 1515 та 1592 роках. У 1939 році в селі проживало 1410 мешканців (1050 українців, 280 німців, 30 поляків, 20 українців-латинників та 30 євреїв), а тепер - понад 1100 осіб. Входило до Долинського району, а від 2020 року - до Калуського.

Римо-католики села, серед яких переважали особи німецького етнічного походження, належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у розташованій поряд Долині. Ще 1902 року, коли їх чисельність становила майже три з половиною сотні, у Рахині було збудовано та освячено філіальну дерев'яну каплицю. Проте ця святиня не пережила Першу світову війну.

23536 Рахни-Лісові,
вул. Паркова, 59

Першу згадку про Рахни(-Лісові) містить документ від 9 квітня 1626 року, який засвідчує знищення села татарами, тобто існувало воно ще раніше (вважається заснованим 1607 року). У 1639 та 1654 роках Рахни згадуються як містечко. 1893 року тут проживало 2071 мешканців, 1901 року - 2512, 1905 року - 2714, 1926 року - 3738. У 1918-1923рр. Рахни Лісові були волосним центром. Нині село має близько 5 тисяч осіб, до 2020 року входило до Шаргородського району.

Католики латинського обряду раніше належали до парафії св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії / св. Антонія у Красному. У 189?-х - 190?-х роках їх було майже півсотні, і свої святині вони не мали. Споруджена у другій половині 90-х років ХІХст. за проектом відомого архітектора Владислава Городецького палацова каплиця православної родини місцевих власників Балашових, яку інколи вважають католицькою, була православною (нині перебуває у частково зруйнованому стані).

81354 Радохинці

Поселення Радохинці згадується у документах з 20-х років XIV століття і 1352 роком. Населення - трохи більше півтисячі мешканців.

У XV столітті вперше згадується у джерелах місцева парафія. 1648 року костел частково знищили козаки Б. Хмельницького. У 1717 році храм остаточно перетворився на руїну. 1718 року було збудовано нову дерев'яну святиню коштом А. Семяновської. У 1753 році костел консекрували. У II половині XVIII століття храм було грунтовно відремонтовано за кошти А. Мнішка. 20.07.1791р. парафію ліквідували, а Радохинці приєднали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. У 1886-1887 роках парафію було відновлено. 24.06.1915р. пожежа повністю знищила костел. 1916 року на місці попередньої святині спорудили тимчасову каплицю.

78200 Радів

Село Радів, яке до 40-х років називалось хутір Радів-Колонія, було засноване, ймовірно, переселенцями із Польщі. 1906 року тут проживало 178 мешканців, а нині - понад три сотні. Входило до Млинівського району, а зараз - до Дубнівського.

Можливо, ще у ХІХ столітті у Радові постала дерев'яна каплиця. 1925 року у селі було засновано самостійну парафію, а вже наступного року стару каплицю замінив новий дерев'яний костел св. Ігнатія Лойоли, збудований коштом парафіян. У 30-х та першій половині 40-х років настоятелем радівської парафії був о. Михайло Гродзіцький, який обслуговував понад 1100 вірян у двох з половиною десятках сусідніх сіл.

12021 Радецька Болярка

Вже на початку XIX століття тут оселились польські переселенці, проте село вважається заснованим приблизно у середині цього століття. 1906 року у ньому проживало 348 мешканців, 1926 року - 510 (більшість становили поляки), нині - понад сто осіб. Радецька Болярка входила до Пулинського району, а від 2020 року є частиною Житомирського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Яна Непомуцького у Пулинах, своєї святині не мали. Від 1990 року ними опікувались паллотини із житомирської парафії Божого Милосердя, а в 1992-2001 роках тут служили священники із згромадження Місіонерів Святої Родини з Польщі.

35311 Радивилів,
вул. Почаївська, 22

Радивилів вперше у документах згадується 24 травня 1564 року, причому - як містечко. У 1866р. став волосним центром, а 1870 року йому присвоєно статус міста. Із 1939 року був районним центром. У 1940р. місто перейменували на Червоноармійськ, а 3 березня 1993р. повернули стару назву. Тепер належить до Дубенського району. Чисельність населення - понад 10 тисяч мешканців.

Відомо, що, принаймні, 1672 року тут вже був костел. Новий дерев'яний храм постав 1760 року, проте 1840 року згорів. Черговий дерев'яний костел Пресвятої Діви Марії Скорботної збудували 1841 року. У 1933-1934 роках на місці цієї дерев'яної святині коштом Йосифа Нагродського, Козакевича та інших вірян із міста і навколишніх сіл було споруджено мурований храм. Відомо, що протягом цього часу щодня на будові працювало понад тридцять майстрів та більше сотні підручних.

81473 Ралівка

Село Ралівка, яке до 1939 року називалось Радловичі, вважається заснованим 1375 року, княжим посадником Раділовичем. Проживає тут нині понад 4 тисячі мешканців.

Вперше місцевий оборонний костел згадується у XVI столітті (у ньому під час татарської навали ховались селяни).

Римо-католики села, чисельність яких становила понад півтисячі 1913 року та майже вісім сотень у 1933 році, належали до парафії Мучеництва св. Йоана Хрестителя у Самборі. На початку ХХ століття у Ралівці коштом місцевих власників Баранських збудували мурований філіальний костел на місті старого храму. У радянські часи святиню замкнули (склад хімдобрив), а наприкінці 80-х років планували її повністю знищити, проте мешканці села не дали владі це зробити. Повернули костел вірним 1992 року, після чого храм було відремонтовано.

48235 Раштівці

Приєднаний до Раштівців хутір Стінка, згадується у документах із середини XIII століття як давньоукраїнське поселення із оборонними укріпленнями, а саме село відоме письмово із 1564 року. 1880 року тут проживало 968 мешканців, у тому числі 603 греко- і 294 римо-католиків, нині ж - майже вісім сотень осіб. Раштівці входили до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Товстому. Під час візитації 1903 року архієпископ Львівський Йосиф Більчевський пообіцяв їм кошти на будівництво храму, якщо вони нададуть для цього земельну ділянку. 1904 року її було виділено на пагорбі між Раштівцями та сусідніми тоді Дубківцями, які нині є теж частиною села.

47284 Ренів

Перша писемна згадка про поселення датується 1452 роком, є документ про Ренів також 1511 року. Тут народився та виріс відомий архітектор Лаврентій Дайчак, автор проектів багатьох костелів Львівської архідієцезії (зокрема, у його рідному та сусідніх селах) та у Південно-Східній Польщі. Ренів належав до Зборівського району, а тепер входить до Тернопільського. Нині у селі проживає понад 9 сотень мешканців.

Римо-католики Ренова належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у розташованих неподалік Залізцях. На переломі XIX - XX століть їх чисельність зросла до півтисячі. За ініціативою старости села (батька майбутнього архітектора) Мацея Дайчака 1905 року почали готуватись до спорудження філіальної святині. Було придбано земельну ділянку, а місцевий власник Тадеуш Ценський дозволив у своєму лісі добувати будівельне каміння. Каплицю за проектом студента Львівської політехніки Лаврентія Дайчака під керівництвом майстра Ставарського збудували впродовж трьох років. Її освятив 1908 року єпископ Владислав Бандурський.