88018 Ужгород,
вул. Капушанська, 22

У IX столітті місто Онгвар (або Унгвар, чи Гунгвар, чи Унгювар) стало центром одного з білохорватських князівств, очолюваного князем Лаборцем, які входили до складу Великої (чи Білої) Хорватії. 894 року угорські племена захопили та знищили місто, проте через деякий час вони ж його і відбудували. З моменту першої згадки у документах 1154 року і до кінця Ісв. війни місто називалось Унгвар. 1849 року Ужгород став центром новоутвореного Руського округу в Австрійській імперії, але вже 1850 року округ ліквідували. З 1919 року Ужгород був адміністративним центром краю у складі Чехословацької республіки, проте 1938 року місто передали Угорщині. З 1944 року місто називається Ужгород і є обласним центром. Населення - майже 115 тисяч мешканців.

У 1900 році на території нинішньої Закарпатської обласної клінічної лікарні імені Андрія Новака в Ужгороді завдяки зібраним сестрою ордену св. Вікентія Домітіллою Новак пожертвам було збудовано каплицю св. Йосифа площею 139 кв.м., в якій вже тоді проводили богослужіння католицькі душпастирі обох обрядів. Сестри милосердя працювали в лікарні у 1900-1948 роках, їх пам’ять увічнена на цвинтарі Кальварії, де вони поховані позаду каплиці Розп’яття, на великій ділянці із залізними хрестами.

48561 Васильків

Село вважається заснованим 1710 року. У 1880 році тут проживало 676 мешканців (645 українців, 27 поляків і 4 німців), 1900 року - 770, 1910 року - 790, 1921 року - 704, 1931 - 717, а станом на 2018 рік Васильків мав 246 осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду села належали до парафії Благовіщення Пресвятої Діви Марії у Сидорові. Їх чисельність впродовж другої половини ХІХ століття завдяки українцям-латинникам збільшилась від 120 вірян до майже двох сотень, а перед І світовою війною перевищила 220 осіб. Своєї святині вони не мали.

48351 Велеснів

Вперше у документах це село згадується у 70-х роках XIV століття, наступна писемна згадка - 13 січня 1444 року як Wyelicznyew. А ще є згадки у 1454 та 1468 роках. Етнічний склад населення Велеснева: 1880 рік - 461 українець, 146 поляків, 6 євреїв; 1939 рік - 630 українців, 275 поляків, 15 євреїв. Нині у селі майже сім сотень мешканців. Належало воно до Монастириського району, а тепер увійшло до Чортківського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Бариші, а після створення 1925 року парафії cв. Антонія Падуанського у Пужниках увійшли до неї та відвідували там місцевий костел. І лише тоді, у середині 20-х років у Велесневі було заплановано спорудження власної святині (за типовим проектом, отриманим із Львівської курії).

90232 Велика Бийгань,
вул. Головна, 99,
f.b.: 100019663478503

Перша письмова згадка про Велику Бийгань (угорською - Nagybégány) міститься у документах 1333 року. Мешкає тут зараз понад 1800 осіб, переважно угорськомовних.

Мурований костел у Великій Бийгані було збудовано 1418 року, проте у 1565 році він перейшов до реформатів. У 1686 році храм майже повністю знищила пожежа, відбудували та добудували його 1743 року та пізніше. Цей колишній костел після реставрації у 1839-1846 роках освятили 1 листопада 1846 року під титулом Всіх Святих як реформаторську церкву, якою він і є досі.

Католицька спільнота у Великій Бийгані відродилась лише на початку XIX століття, проте своєї святині не мала. У 1996 році було перебудовано на каплицю приміщення, в якому знаходились два шкільні класи. Десь після 2013 року добудували вежу. Парафію обслуговують дієцезіальні священники.

89434 Великі Геївці,
вул. Леніна, 95

У 80-х роках XX століття на околиці села було виявлено білохорватське поселення VIII-ІХ століть. У джерелах Геївці відоме з 1338 року під назвами 'Gevch', 'Geveuch', 'Gejocz' (первісна назва села виникла у слов'янському середовищі). Нині у цьому селі - понад тисяча мешканців.

У 1890 році у селі Великі Геївці було споруджено школу та шкільну каплицю св. Анни за кошти 21-річного юнака Лайоша Хомокі, які він заповів Церкві 1887 року. Будівництво сучасного мурованого костелу завершилось 1911 року. У 1940 році у селі постала парафія.

У 1963-1989 роках храм перебував закритим. 1990 року було проведено капітальний ремонт поверненої святині. Парафію обслуговують дієцезіальні священники.

90615 Великий Бичків,
вул. Промислова, 16а,
+380 (3132) 338-52

Вперше у документах Великий Бичків (Іоану-Бичків) згадується 11 серпня 1373 року, наприкінці XV століття став центром Великобичківської казенної домінії, що займала значну територію у східній частині Мараморощини. У другій половині XIX століття Великий Бичків був центром Тисодолинянського округу Марамороського комітату. Із 1947 року - селище міського типу з населенням понад 9200 мешканців, 95 відсотків яких вважають рідною українську мову.

У 1736 році у Великому Бичкові було споруджено костел, який після Тріанонського миру опинився на румунському боці Тиси. Вірні відвідували Святі Меси у Солотвино. У першій половині 90-х років ХХ століття у малому залі Будинку культури ЛХК було облаштовано каплицю.

59052 Великий Кучурів,
вул. Головна, 49а

Перша документальна згадка про село датується 1422 роком. Від 1552 року було власністю православного монастиря, проте 1782 року австрійська влада передала його релігійному фонду. На початку 80-х років XIXст. згадується як велике село (понад 77700 мешканців), яке наприкінці цього століття - на початку наступного вже вважалось містечком. 1900 року тут проживало 9414 жителів (7231 українців, 1574 румунів, 512 німців і євреїв, 97 поляків), 1914 року - 9768, нині село має понад 7100 осіб. До 2020 року входив до Сторожинецького району.

Католики латинського обряду села Кучурмаре завжди належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Чернівцях. У середині ХІХ століття їх чисельність становила близько сотні вірян, а наприкінці цього століття зросла до двох з половиною сотень. Тоді тут і розпочали спорудження власної святині.

48305 Вербка

Перша писемна згадка про поселення датується 25 лютим 1485 року, проте пізніше воно згадується у документах аж 1864 року. Наприкінці ХХ століття черговий власник Вербки поселив тут польських колоністів. У радянські часи село називалось Прогрес. Нині тут проживає менше півтисячі мешканців. Належало до Монастириського району, а тепер - до Чортківського.

Католики латинського обряду Вербки, які належали до парафії св. Миколая у Коропці, 1911 року збудували та освятили свою філіальну каплицю. Чергову філіальну муровану каплицю, яку пізніше розбудували як костел, було споруджено 1925 року на земельній ділянці, подарованій 1924 року власником села Стефаном Бадені. Наприкінці 20-х років розпочалось також будівництво мурованого парафіяльного будинку, а завершили його 1930 року.

78700 Верховина

Перша писемна згадка про Жаб'є, як до 27 грудня 1962 року називалось нинішнє селище міського типу (від 21 травня 1962р.) Верховина, датується 17 серпня 1424 року. Було чи не найбільшим за площею селом в Австро-Угорщині та (пізніше) Польщі. 1890 року тут проживало понад 6200 мешканців (переважно, українці-гуцули, які були католиками східного обряду). У 1940-1962 роках та від 1966 року Верховина - районний центр, який нині нараховує понад 5000 осіб.

Місцеві римо-католики належали до парафії Матері Божої Святого Розарію в Косові. На початку ХХ століття вони, попри свою нечисленність (лише три десятки вірних), створили комітет будівництва костелу в Жаб'єму, який 1905 року придбав земельну ділянку під майбутній храм. 1909 року завдяки доброчинній фундації Станіслава Скарбека спорудження філіального мурованого костелу за типовим проектом львівського архітектора Тадеуша Обмінського (на 200 осіб) було завершено.

81555 Великий Любінь

Вперше Любінгород чи Любінь у руських хроніках згадується у XIII столітті. У І половині XV століття Любінь розділився на дві частини, які отримали назви Великого Любіня і Малого Любіня. В австрійські часи завдяки місцевим мінеральним водам Великий Любінь став курортом. Від 18.04.1964 року є селищем міського типу, в якому нині проживає понад 4500 мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Городку. У 20-х роках ХІХ століття тут було споруджено невеличку каплицю для відпочиваючих, а у ІІ половині цього століття збудовали навпроти готелю каплицю у неороманському стилі. У 1911-1912 роках у Великому Любіні постала парафіяльна експозитура коштом А. Бруніцького, а 1923 року було засновано парафію.