12700 Звягель,
вул. Петра Сагайдачного, 108,
f.b.: novogradkostel

Місто 1256 року вперше згадується як Возвягель у Галицько-Волинському літописі, роком пізніше через непокору його жителів було спалене дружиною князя Данила Галицького, а нове поселення на лівому березі Случі з першої половини XVст. відоме як Звягель. Його основою стала фортеця, побудована у 1507-1595 роках. 16 травня 1796 року отримало назву Новограда-Волинського, яку 16 листопада 2022 року замінили старою (Звягель). У 1838р. мало 6127 мешканців, 1865р. - 7514, у 80-х роках - понад 9000, 1900р. - 15304, 1915р. - 22809, 1922р. - 12858, 1939р. - понад 23 тисячі, а нині - понад 55 тисяч осіб. Було садибою повіту, нині є райцентром.

Попередні костели у Звягелі, один з яких датується першою третиною XVII століття, а інший - 1726 роком, були знищені нападниками та пожежею. Мурований храм Воздвиження Хреста Господнього, збудований у 1753-1766 роках, радянська влада спочатку закрила, а 23 червня 1935 року підірвала.

48510 Звиняч

Перша письмова згадка про Звиняч датована 1549 роком. 1890 року у селі проживало майже 2200 мешканців, з них понад дві тисячі - українці, 1900 року - 2335, 1910 року - 2263, 1921 року - 2056, 1931 року - 2210, нині ж чисельність населення складає менше тисячі осіб.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Буданові і мали публічну каплицю на цвинтарі, освячену 1890 року, в якій здійснювалось богослужіння першого тижня кожного місяця (за не підтвердженими даними, вона постала ще у першій половині ХІХ століття і служила також усипальницею місцевим власникам Мисловським). 3 грудня 1901 року у Звинячі було освячено наріжний камінь мурованого костелу св. Франциска Ксав'єра, спорудження якого завдяки зусиллям та коштам Франциска Мисловського завершили 1904 року.

47282 Жабиня

Вперше у документах Жабиня (Жабинь) згадується 15 березня 1469 року, є згадка також у 1494 році. 1890 року у селі проживало 631 мешканців (521 українців і 110 поляків), нині його населення лише трохи більше півтисячі осіб. Входило до Зборівського району, а від 2020 року є частиною до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятої Трійці у Поморянах. Їх чисельність впродовж періоду від середини ХІХ століття до середини 20-х років ХХ століття становила від півтори до двох сотень, проте у другій половини 20-х років почала збільшуватись, а на початку 30-х років перевищила три сотні вірян. Саме тоді і розпочалась підготовка у селі до спорудження власної святині.

47843 Жеребки

Жеребки утворились 1951 року від злиття Королівських (Великих, Перших - 1946-1950 роки) та Шляхетських (Малих, Других - 1946-1950 роки) Жеребків. Останнє село (Жеребки Шляхетські), де на початку XX століття і було споруджено святиню, вперше згадується у 1574 році. 1890 року в Жеребках Королівських проживало майже вісім сотень мешканців (524 українців, 261 поляків), а у Шляхетських - понад півтисячі (460 українців, 69 поляків), 1914 року 1020 і 788 відповідно, 1921 року - 999 і 544, 1931 року - 1003 і 581, а нині об'єднане село нараховує майже сім сотень мешканців. Входило до Підволочиського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові-Мазовецькому (село після ІІсв. війни називали Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині є Соборним), проте 1851 року перейшли до новоутвореної капеланії Різдва св. Йоана Хрестителя у Галущинцях, яка у 1877-1878 роках стала самостійною парафією. Їх чисельність у період із середини ХІХ століття до І світової війни збільшилась з двох сотень до майже трьох з половиною.

23100 Жмеринка,
вул. Костельна, 2,
+380 (4332) 228-23

В документах село Жмеринка згадується на початку XVIII століття. У 1865 році між селами Велика і Мала Жмеринка було засновано велику вузлову залізничну станцію Правобережжя України, яка і стала основою майбутнього міста. Пізніше місто поглинуло також Петрівку, Кавказ та Корчівку. Нині Жмеринка - районний центр з населенням понад 34 тисячі мешканців.

У 1898-1903 роках жмеринські римо-католики наманались отримати дозвіл на будівництво костелу, проте марно. Лише 1904 року парафіяни Садовський та Михальський отримали у Санкт-Петербурга такий дозвіл від імператора Миколи ІІ з умовою, що храм храм отримає титул св. Олексія на честь хворого царського сина Олексія і там щоденно відправлятиметься Служба за нього. У 1904-1910 роках костел було споруджено (частково імператорським коштом). 17 липня 1910 року його освятили, проте оснащення та оздоблення святині тривало до 1912 року.

24224 Жолоби,
вул. Кошового

Поселення Жолоби вважається заснованим 1700 року. 1893 року у селі проживало 792 мешканців, 1901 року - 821, 1905 року - 1059, нині ж - близько 340 осіб. Входило до Томашпольського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського, в складі якого перебувало до 1964 року.

Місцеві католики латинського обряду раніше належали до парафії Матері Божої з Гори Кармель у Томашполі, проте, за інформацією Луцько-Житомирського схематизму 1914 року, своєї святині не мали. Виходить, що або дані схематизму були неповними, або дерев'яна капличка на перехресті доріг, яка проіснувала до 50-х років, та мурована цвинтарна могли бути споруджені десь на початку 20-х років ХХ століття, коли антирелігійні гоніння радянської влади лише починались.

13048 Жовтий Брід

Жовтий Брід вважається заснованим 1620 року. 1840 року тут оселились перші колоністи - поляки і німці, частина яких з часом асимілювалась із місцевими українцями та євреями. На початку ХХ століття у селі проживало трохи менше трьох сотень мешканців. 1927 року із 545 селян 353 вважали себе поляками. У середині 30-х років звідси депортували майже всі німецькі та значну частину польських сімей, переселивши сюди колгоспників-ударників із Київської і Чернігівської областей. Нині тут проживає лише трохи більше півтори сотні осіб. Село входило до Романівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

На початку 90-х років у Жовтому Броді постала римсько-католицька спільнота, богослужіння для якої проводили приїжджі священники у приміщенні місцевої школи. 1998 року сюди призначили настоятелем о. Ришарда Дзюбу SCJ, який розпочав будівництво костелу у селі.

45737 Журавники

Вперше село Журавники згадується у документах 1570 року. Його власник Станіслав Друшкевич заснував тут містечко, яке 23 березня 1684 року отримало магдебурзьке право та назву Друшкополь, що пізніше перейшла на Дружкопіль. 1921 року воно нараховувало понад 1100 мешканців, переважна більшість яких була євреями. Їх під час ІІсв. війни знищили німецькі окупанти. В радянські часи колишнє містечко стало частиною Журавників. Нині тут проживає понад вісім сотень осіб. Село входило до Горохівського району, а від 2020 року - до Луцького.

У 1692 року власник містечка запросив сюди францисканців, для яких було споруджено дерев'яні костел та монастир на честь Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та св. Станіслава. Згодом завдяки Войцеху Жищевському дерев'яний храм замінили мурованим, який 1779 року консекрував єпископ Баківський Домінік Карвосецький (францисканець, міністр Руської провінції ордену у 1772-1774рр.). Після добудови цей костел 1789 року містив шість вівтарів.

32051 Жищинці,
вул. Рози Люксембург, 3а

Село Жищинці вперше згадується у документах XV століття. І заснували його нібито старообрядці-пилипівці. Зараз тут проживає лише трохи більше тисячі мешканців.

Раніше католики латинського обряду у Жищинцях свого храму не мали. З 1991 року тут проводилась систематична душпастирська праця, було зареєстровано статут місцевої громади римо- католиків. Будівництво власного мурованого костелу розпочалось 1992 року, а завершилось у 1996 році. Новоспоруджений храм освятив у 1997 році єпископ Ян Ольшанський MIC.

10031 Житомир,
пров. Луговий, 4,
+380 (41) 225-43-60,
f.b.: st.VenceslausZhytomyr, 614865361884006

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

До 1911 року тут існували два села - Крошня Чеська і Крошня Руська. Якщо предки поляків переселись у Крошню Руську ще у XVІІІ столітті, то 184 чеських селянських родин з Австро-Угорщини поселились у Крошні Чеській лише у 1868-1890 роках. Проте царська влада надала дозвіл на створення парафії та будівництво храму лише після 1905 року.