44317 Вишнівка

Місто Опалин заснували 15 червня 1638 року на частині земель відомого із 1400 року села Гуща. У 1648р. та пізніше зазнало суттєвих знищень і 1685 року вже було селом, проте 9 червня 1687 року магдебурзьке право відновили. На початку ХХст. у містечку проживало півтори тисячі мешканців, 1921 року - 1226, нині ж село, перейменоване 1963 року на Вишнівку, нараховує лише сім десятків осіб. Входило до Любомльського району, а від 2020 року є частиною Ковельського.

Дерев'яний костел в Опалині збудували після заснування міста, а 1640 року тут вже була своя, досить непогано забезпечена парафія, проте 1648 року храм та парафіяльний будинок спалили козаки. Місцеві католики знову увійшли до парафії у Грубешові, який нині належить Польщі.

44142 Заболоття

Вперше Заболоття згадується 1501 року як Нові Заліси, а сучасна назва закріпилась за селом наприкінці XVI століття. Наприкінці XIX століття тут проживало близько півтори тисячі селян - усі українці. У 1940-1962рр. було районним центром. З 1957 року є селищем міського типу з населенням майже 4500 мешканців.

Формально Заболоття вже з 1863 року належало до парафії Воздвиження Святого Хреста у Ратному, проте не існує жодного свідчення, що бодай хтось із села відвідував парафіяльний костел. І це зрозуміло, бо до двадцятих років XX століття населення села було виключно українським, православним. Але вже 1921 року 44 мешканці назвались поляками (правда, лише 30 з них вважало себе католиками). Очевидно, що під кінець двадцятих років кількість католиків у цьому селі та навколишніх ще зросла, тому у 1928-1930рр. для них за проектом інженера Ю. Коссовського було споруджено філіальний дерев'яний костел.

78315 Заболотів,
вул. Млинська, 3,
+380 (3476) 435-51,
www: zabolotiv.blogspot.com,
f.b.: rkpswtr

Поселення Заболотів відоме письмово від 7 травня 1442 року, а в 1453, 1455, 1475 і 1515 роках вже вважалось містом. 1890 року воно нараховувало понад чотири тисячі мешканців (понад 1600 греко-католиків, майже 400 римо-католиків та понад 2000 юдеїв). У 1940 році Заболотів став селищем міського типу та районним центром, від 1962р. належав до Снятинського району, а 2020 року увійшов до Коломийського. Нині у ньому проживає понад 4 тисячі осіб.

Вважається, що лише 1605 року у Заболотові було засновано місцеву парафію та споруджено дерев'яний костел коштом місцевого власника Станіслава Волуцького. Проте у фундаційному акті він визнав, що раніше у місті в напрямі села Демиче, яке нині є частиною міста, вже існували старий храм і навіть парафіяльний будинок, але їх знищили нападники. Проте і цю святиню у 1618-1621 роках спалили турки і татари. У 1669 році збудовали новий дерев'яний храм за кошти Бакутських.

78315 Заболотів,
вул. Відродження, 2а,
+380 (3476) 421-76

Поселення Заболотів відоме письмово від 7 травня 1442 року, а в 1453, 1455, 1475 і 1515 роках вже вважалось містом. 1890 року воно нараховувало понад чотири тисячі мешканців (понад 1600 греко-католиків, майже 400 римо-католиків та понад 2000 юдеїв). У 1940 році Заболотів став селищем міського типу та районним центром, від 1962р. належав до Снятинського району, а 2020 року увійшов до Коломийського. Нині у ньому проживає понад 4 тисячі осіб.

Перші дві сестри-феліціянки (згромадження Сестер св. Фелікса з Канталіційо Третього Чину Св. Франциска Асизького) розпочали своє служіння в парафії Пресвятої Трійці у Заболотові ще у середині 90-х років, взявшись за роботу із дітьми.

78315 Заболотів

Поселення Заболотів відоме письмово від 7 травня 1442 року, а в 1453, 1455, 1475 і 1515 роках вже вважалось містом. 1890 року воно нараховувало понад чотири тисячі мешканців (понад 1600 греко-католиків, майже 400 римо-католиків та понад 2000 юдеїв). У 1940 році Заболотів став селищем міського типу та районним центром, від 1962р. належав до Снятинського району, а 2020 року увійшов до Коломийського. Нині у ньому проживає понад 4 тисячі осіб.

Неоготичну муровану каплицю-усипальницю Якса-Добеків гербу Гриф на парафіяльному кладовищі поруч із костелом Пресвятої Трійці у Заболотові збудували коштом Анжели Якса-Добек (з Домбровських) 1902 року, хоча смерть одного із похованих там членів цієї родини, Віктора, настала ще 1899 року. Іншого Якса-Добека, Йосифа, на честь якого каплиця отримала титул, було поховано у ній саме 1902 року.

48573 Заболотівка,
вул. Нова

Перша письмова згадка про Заболотівку, засновану на південній околиці Улашківців, датується 1584 роком. Пізніше село згадується 1646 року у зв'язку із добудовою церкви. У 1890 році тут проживало 1010 мешканців (722 українців, 270 поляків і 18 німців), 1900 року - 1059, 1921 року - 1065, 1931 року - 1140. У 1953-1993 роках Заболотівка була частиною Улашківців. Станом на 2018 рік село має 537 осіб.

Католики латинського обряду Заболотівки спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Ягільниці. Їх чисельність в середині ХІХ століття перевищила три сотні, а наприкінці цього століття збільшилась на вісім десятків вірних, проте своєї святині у селі вони не мали.

89003 Забрідь,
вул. Воз'єднання, 10а

Датою заснування села Забрідь (угорською - Рийвгель) вважається 1360 рік. Нині тут проживає понад тисяча мешканців.

У 1994 році у селі було зареєстровано римську-католицьку громаду. У травні 1995 року о. Лайош Гудра освятив наріжний камінь під будівництво костелу, спорудження якого розпочалось у квітні 1999 року. 2000 року майбутнього греко-католицького єпископа о. Мілана Шашіка CM було призначено настоятелем парафії св. Августина у Перечині та адміністратором парафій Пресвятої Трійці у Великому Березному і Заброді. Саме завдяки його зусиллям на пожертви зі Словаччини, Польщі та Італії, а також благодійної організації 'Реновабіс' храм було добудовано та оснащено на весну 2002 року.

12344 Забріддя

Село Забріддя у письмових джерелах відоме із 1617 року. Приблизно у цей час перші поселенці побудували тут 9 хат понад шляхом, що вів із села Щеніїв в село Студеницю. В документах від 1700 року воно згадується як Малий Щеніїв чи навіть просто Щеніїв. 1866 року у селі проживало 1018 мешканців, 1906 року - 1075, нині воно має лише трохи більше шести сотень осіб. Входило до Черняхівського району, а 2020 року стало чатиною Житомирського.

Місцеві католики латинського обряду належали до катедральної парафії св. Софії у Житомирі. Їх чисельність у другій половині ХІХ століття становила приблизно дві сотні осіб. Від початку ХХ століття у схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії згадується дерев'яна каплиця (спочатку як щеніївська, а потім - у Забрідді).

80552 Задвір'я

Перша письмова згадка про Задвір'я датується 1451 роком, згадується у документах також 1485 року. 1890 року у селі проживало 1680 мешканців, у тому числі 1404 українців і 276 поляків, нині - понад 1800 осіб. 17 серпня 1920 року біля Задвір'я відбулась битва між польськими оборонцями Львова та переважаючими силами більшовицької Першої Кінної армії, яка завершилась операційним успіхом поляків. Село входило до Буського району, а від 2020 року є частиною Золочівського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Святого Духа у Глинянах. У 1907-1908 роках при чисельності вірян майже сім сотень (разом із польськими переселенцями колонії Засічна) у Задвір'ї було збудовано філіальний мурований костел за типовим проектом на 400 осіб львівського архітектора Тадеуша Обмінського (одного із трьох проектів, виготовлених ним 1903 року на замовлення архієпископа Йосифа Більчевського для святинь Львівської архідієцезії).

77143 Загір'я-Кукільницьке

Першою письмовою згадкою про Загір'я, яке пізніше отримало уточнюючу назву Загір'я-Кукільницьке, як і про Дитятин, могла стати грамота короля Владислава ІІ Ягайла від 10 березня 1424 року, якою село передали у володіння львівських архієпископів. Принаймні, вже 1430 року воно згадується у документі як їхня власність. 1890 року Загір'я Кукільницьке і далі належало львівським архієпископам та нараховувало 780 мешканців (407 поляків і 373 українців), з яких 448 були римо- і 302 греко-католиками, нині ж тут проживає півтисячі осіб. Входило до Галицького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Марії Магдалини в Кукільниках. Хоча їх чисельність була значною, наприклад, перед І світовою війною сягала семи сотень, проте навіть тривалий час після цієї війни Загір'я-Кукільницьке не мало своєї святині (напевно, тому, що знаходиться майже поруч із Кукільниками).