72370 Новгородківка,
вул. Нестеренко, 86А
Село Новгородівка (до 1946 року - Чехоград), яке заснували чешські колоністи 1869 року, мало також значну німецьку діаспору, а більшість його жителів були католиками чи лютеранами. Нині тут проживає майже 1200 мешканців, імайже половина з них - етнічні чехи.
У 1884 році в Чехограді спорудили та освятили філіальний костел із дзвіницею парафії св. Архангела Михаїла у Показному (Костгейм, Константиново), який в 30-ті роки минулого століття закрили, перетворили на склад, а потім зруйнували.
Завдяки зусиллям чеської громади села 1999 року було збудовано мурований костел, який 10 жовтня 1999 року консекрував єпископ Леон Дубравський OFM.
454?? Нововолинськ
Місто виникло на землях сіл Дорогиничі, Низкиничі, Будятичі та Русовичі Іваничівського району. Перша згадка про Низкиничі належить до першої половини XV століття. У 1570р. згадуються села Будятичі і Русовичі, а 1583 року - Дорогиничі. У 1951 році селищу шахтарів на території вугільних шахти, створених у цих селах, надали назву Нововолинськ. У 1957 році воно стало містом районного підпорядкування, а 1958 року його віднесли до міст обласного підпорядкування. Нині тут проживає понад п'ятдесят тисяч мешканців.
Мурований костел у Нововолинську постав коштом парафіян у 1999-2016 роках за проектом місцевих архітекторів Михайла Вісьтака і Валерія Кондратюка (раніше на цих землях римсько-католицьких святинь не було).
30533 Новоселиця,
вул. Леніна, 31а,
f.b.: 111720237005676
Перша згадка про село Новоселицю, яке складалося з трьох дворів, датується 1583 роком. Нині село складається з трьох частин: Великої Новоселиці, Малої Новоселиці та Червоної Новоселиці, які ще в першій половині XX століття були окремими селами.
До 1917 року тут була каплиця, яку за радянської влади зруйнували. І лише у першій половині 90-х років минулого століття тут завдяки зусиллям о. Станіслава Широкорадюка OFM (майбутнього єпископа) на земельній ділянці, подарованій Церкві 1993 року парафіянкою Марією Капустою, споруджено свій храм. 1995 року єпископ Станіслав Широкорадюк його консекрував. 13 червня 2015 року владика Станіслав освятив також каплицю на місцевому цвинтарі.
08704 Обухів,
вул. Каштанова, 22А,
+380 (4472) 619-48, 619-49,
www: triitsia.com,
f.b.: trojcaomi, 1270887173003654
Поселення Лукавиця (нинішній Обухів) вперше згадується в документах 1362 роком. У XVI столітті Лукавиця внаслідок татарських спустошень зменшилась до одного хутора, де проживав селянин Обух. За його іменем це поселення і отримало нову назву. У 1648-1654 роках Обухів став сотенним містечком Київського полку. У 1834 році йому надали статус ярмарського містечка. У 1923 році Обухів став районним центром, 1979 року отримав статус міста, а 10 липня 2010 року його віднесли до категорії міст обласного значення. Населення - понад 33 тисячі мешканців.
7 січня 1995 року настоятель однієї з київських парафій о. Ян Крапан відправив у приватному приміщенні першу Службу Божу для римо-католиків Обухова, надалі сюди приїжджали священники з Києва. 4 квітня 1996 року була заснована місцева парафія, 21 травня того ж року її зареєструвала обласна адміністрація у Києві. З 3 липня 1996 року обухівськими римо-католиками стали опікуватись оо.-облати.
31421 Олександрівка
У 1901 році село заснували нащадки польських колоністів із Мацьківців під назвою Олександрівка на честь імператора Олександра ІІІ (в народі село називали Мазурами). У пострадянський період воно занепало, мешканці стали виїжджати. 2001 року нараховувало лише 128 осіб, 80 відсотків яких вважали польську мову рідною, а 2021 року в ньому залишилась лише одна 76-річна селянка. Входило до Старосинявського району, а від 2020 року - до Хмельницького.
Швидше за все, місцеві римо-католики належали до парафій св. Йоана Хрестителя у Старокостянтинові або св. Яна Непомуцького у Старій Синяві, проте своє світині не мали (метричні книги тих часів містять кілька Олександрівок, проте належать вони до парафій, розташованих на значно більшій відстані).
31350 Олешківці,
вул. Медова, 17,
f.b.: 2482143665385533
За непідтверженими даними, цьому селу вже близько півтисячі років, і називалось воно раніше Ворунувка. Переважна більшість мешканців, загальна чисельність яких становить лише трохи більше двох сотень, має польське етнічне коріння. І десь півтори сотні з них є римо-католиками.
У 1993 році в Олешківцях було облаштовано каплицю у будинку одного із місцевих селян. Наступного року розпочалось будівництво мурованого костелу, яке завершилось 1999 року. 16 жовтня 1999 року єпископ Ян Ольшанський MIC консекрував цей храм.
32331 Оринин
Оринин документально згадується 21 травня 1444 року та 16 липня 1449 року як власність давньоукраїнської шляхетської родини Кирдеїв (ймовірно, що приблизно тоді ж поселення отримало магдебурзьке право, і містом вважається, принаймні, від 1506 року). 1780 року тут проживало близько шести сотень мешканців, 1888 року - 4088, 1893 року - 4555, 1905 року - 5568, нині село має понад дві з половиною тисячі осіб. У 1923-1959 роках Оринин був центром району.
Перший і відразу мурований костел в Оринині постав коштом місцевих власників Кирдеїв - Грицька, який помер 1461 року, та його сина, теж Грицька (в польській транскрипції Гжегожа) у 60-х - 70-х роках XV століття. І був він чи не першим мурованим готичним храмом у приватних володіннях на Поділлі. Завершили його спорудження не пізніше 1474 року, оскільки фундаційним актом від 14 грудня цього року при цій святині вже заснували парафію.
12724 Осичне
Перша документальна згадка про нинішнє село Осичне датується 1811 роком. Тоді у ньому проживало лише 7 мешканців, мало воно назву Гута Осична, яка вживалась і пізніше понад століття. 1906 року чисельність жителів зросла до 275 осіб, 1927 року їх було 312, причому переважну більшість складали поляки, нині село має лише півсотні осіб. Входило до Баранівського району, а від 2020 року є частиною Звягельського.
Католики латинського обряду Гути Осичної, які становили переважну більшість її населення, раніше належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах та своєї святині не мали. З відновленням церковного життя у пострадянські часи вони увійшли до парафії св. Анни (пізніше - Матері Божої Фатімської) у Довбиші.
23520 Пасинки
Село Пасинки письмово відоме із 30-х років XIV століття, хоча і вважається заснованим 1750 року. У 80-х роках ХІХст. мало понад шість сотень мешканців, 1905 року - вже понад 1400, а нині тут проживає лише трохи більше шести сотень осіб. Село входило до Шаргородського району, а від 2020 року є частиною Жмеринського.
Католики латинського обряду Пасинків раніше належали до парафії св. Адальберта (Войтеха) у Мовчанах, що підтверджують як метричні книги першої половини ХІХ століття, так і видання 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego' 80-х років цього ж століття. Проте своєї святині вони не мали.
30035 Пашуки
Село Пашуки вже існувало, принаймні, наприкінці XIX століття. Тоді тут проживало понад триста мешканців, тепер - трохи більше півтисячі.
Раніше місцеві римо-католики не мали своєї святині. І лише у 1991 році завдяки зусиллям о. Антонія Андрущишина їм вдалось збудувати каплицю на кладовищі, яку досі використовують в якості парафіяльного храму. До громади католиків латинського обряду в Пашуках належать також віряни із сусідніх Гути та Хоровців. А опікуються ними разом із вірянами із сусідніх Гути та Хоровців дієцезіальні священники з парафії Матері Божої Ченстоховської у Нетішені.
Костели і каплиці України