90232 Велика Бийгань,
вул. Головна, 99,
f.b.: 100019663478503

Перша письмова згадка про Велику Бийгань (угорською - Nagybégány) міститься у документах 1333 року. Мешкає тут зараз понад 1800 осіб, переважно угорськомовних.

Мурований костел у Великій Бийгані було збудовано 1418 року, проте у 1565 році він перейшов до реформатів. У 1686 році храм майже повністю знищила пожежа, відбудували та добудували його 1743 року та пізніше. Цей колишній костел після реставрації у 1839-1846 роках освятили 1 листопада 1846 року під титулом Всіх Святих як реформаторську церкву, якою він і є досі.

Католицька спільнота у Великій Бийгані відродилась лише на початку XIX століття, проте своєї святині не мала. У 1996 році було перебудовано на каплицю приміщення, в якому знаходились два шкільні класи. Десь після 2013 року добудували вежу. Парафію обслуговують дієцезіальні священники.

90300 Виноградів,
вул. Миру, 2,
+380 (3143) 235-80,
f.b.: nagyszolosiplebania

Виноградів, який до 1946 року називався Севлюш (Сивлюш), вперше згадується в 1262 році, коли король Іштван V надав містечку статус вільного королівського міста. Цей привілей підтвердили королі Андрій III 1294 року та Роберт Карло у 1319 та 1329 роках. Сама ж назва «Севлюш» з'явилася у XV столітті, що в перекладі з угорської означає «виноградний». Нині Виноградів є районним центром. Населення - понад 25 тисяч мешканців.

Місцеву парафію було засновано у XIII столітті, а сучасний готичний мурований костел вважається спорудженим у XIV - XV століттях. У XVI-XVII століттях храм перебудовувся (якийсь час належав протестантам). У 1863 році було відновлено парафію, яку у XVIIст. перенесли до новоспорудженої францисканської святині. 1902 року здійснили розпис святині та встановили на вежі гострий шпиль замість барокового.

48254 Вільхівчик,
f.b.: VilkhivchykRomanCatholicChurchUk...

Село Вільхівчик вважається заснованим 1540 року, хоча перша згадка про нього датується лише 1760 роком. Проживає у ньому нині понад шість сотень мешканців.

Наприкінці XIX - на початку ХХ століть чисельність католиків латинського обряду у Вільхівчику становила від 5 до 7 сотень, а в міжвоєнний період - трохи менше тисячі. І належали вони до парафії св. Антонія у Гусятині. 1927 року у селі було споруджено мурований філіальний костел.

21000 Вінниця,
вул. Москаленка, 46,
+380 (432) 27-40-86,
f.b.: 1969426503272157

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного із давньоукраїньких градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914р. центром Подільської губернії, з 1923р. центром округу, а з 1931р. є обласним центром. Населення - понад 430 тисяч мешканців.

Завдяки зусиллям о. Владислава Халуп'яка у пристосованій капличці нового вінницького мікрорайона Тяжилів взимку 1994 року було звершене перше богослужіння та цього ж року зареєстрована парафія. Під керівництвом о. Казимира Дудека 1996 року розпочали будівництво мурованого костелу, наріжний камінь якого освятив у вересні єпископ Генрик Томасік із Польщі.

31200 Волочиськ,
вул. Незалежності, 1в,
+380 (3845) 366-53,
f.b.: 100021768071113

Уперше згадується Волочиськ під назвою села Волочище в Подільському акті князів Збаразьких від 9 липня 1463 року. У 1557 році князь Владислав Збаразький одержав право на закладання у Волочиську містечка. З 1923 року Волочиськ - центр району, статус міста отримав у 1970 році. Населення - понад 19500 мешканців.

У 1722 році у Волочиську збудували дерев'яний костел коштом Юзефа Потоцького.

Мурований храм постав у 1813-1817 роках завдяки родині чергових власників - Мошинських. Його освятив 1817 року єпископ Ян Подгороденський.

За радянської влади у 1936 році костел закрили та перебудовали для потреб фабрики по виготовленню електричних деталей. 18 травня 1993 року колишню святиню повернули римо-католикам, його було частково відреставровано завдяки зусиллям о. Славомира Бураковського. На третьому поверсі будівлі облаштовано каплицю під титулом св. Йосифа, Обручника Марії, у якій в неділю відправляються Святі Меси.

08296 Ірпінь-Ворзель,
вул. вул. Тюльпанова, 1,
+380 (4597) 473-71,
f.b.: 104310237962330

Будівництво дачного селища Ворзель розпочалось на початку XX століття. 1938 року Ворзель отримав статус селища міського типу. Підпорядкований Ірпінській міськраді. Проживає у селищі близько 6600 мешканців. При місцевій залізничній станції у Ворзелі була невеличка каплиця, яку зруйнували за радянської влади.

Будинок семінарії у Житомирі було споруджено ще у 1756-1757 роках, проте розпочала вона свою діяльность лише 6 травня 1785 року, коли затвердили її статут. На початку 40-х років XIX століття семінарія переїхала до монастиря оо.-франциканців, яких царська влада змусила покинути Житомир. А їхній храм (нині - св. Йоана з Дуклі) став семінарійним під титулом св. Антонія Падуанського. У 1876 році царат закрив семінарію, проте вже через 5 років її було відновлено. У квітні 1919 року, після встановлення у Житомирі більшовицької влади семінаристи були змушені переїхати до Олики, пізніше - до Гнєзна у Польщі, і лише у 1922 році семінарія запрацювала у Луцьку, де вона перебувала до 1941 року.

26300 Гайворон,
вул. Рози Люксембург, 11-а,
+380 (52) 54-50-560,
f.b.: 303620660095672

Поселення Гайворон утворилось внаслідок злиття сіл Гайворон, Струнькове і Ташлик Струньківський, які були засновані як зимівки козаками Запорізької Січі та вперше згадуються у документах 1796 роком. Від 1933 року Гайворон є районним центром, а 1949 року отримав статус міста. Населяє його понад 16 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії у Тернівці (нині - Бершадський район Вінницької області) та відвідували мурований костел св. Фредеріка, споруджений там 1830 року коштом родини Мошинських. Наприкінці XIX століття у Гайвороні було споруджено свій мурований храм в неоготичному стилі. Після знищення у 30-х роках XX століття радянською владою православної Успенської церкви католицьку святиню передали православним. У якості православної церкви колишній костел проіснував до початку 50-х років, коли його переоблаштували на кінотеатр та будинок культури. А 1957 року будівлю колишнього католицького сакрального об'єкту повністю знесли, причому розібрали навіть фундамент.

23310 Гнівань,
вул. Красіна, 17,
+380 (4355) 350-24, 348-33,
www: hnivan.omi.org.ua,
f.b.: 100013858029515

До кінця XIX століття Гнівань була маловідомим селом, проте 1870 року поблизу проклали залізну дорогу Київ-Одеса та почали розробку граніта. Це і поклало початок розвитку міста. У 1913 році Гнівань вже стала волосним центром, від 1938 була селищем міського типу, а з 1981 року є містом, в якому нині проживає понад 12 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики не мали власного костелу та відвідували споруджений 1776 року храм св. Матвія у Ворошилівці. У 1903-1906 роках у Гнівані було споруджено власний неоготичний храм за проектом Фелікса Ольшанського завдяки зусиллям о. Франциска Шимкуса на кошти о. Яна Барановського, Кароліни Ярошинської та парафіян. 14 вересня 1906 року костел освятили під титулом св. Йосифа, Обручника.

24615 Городківка,
f.b.: 100068892696921

За переказами, існуюче у XIII-XIV століттях село Шумилів знищили татари, а наприкінці XVIст. тут заснували містечко М'ястківку. У ньому на початку 90-х років ХІХст. проживало понад 5500 мешканців, 1905 року - 8997, а нині село має понад 5600 осіб. 1946 року М'ястківку об'єднали із Раківкою, яка до 1917 була Ротмистрівкою, та назвали Городківкою. Село входило до Крижопільського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського.

У XVIII столітті католицький цвинтар в Городківці розташовувався біля костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та містив дерев'яну дзвіницю із трьома дзвонами, і лише наприкінці цього чи, швидше за все, на початку наступного століть його перенесли.

32000 Городок,
вул. о. Ванагса, 14,
+380 (3851) 321-43,
www: wds-gorodok.com,
f.b.: 345857168908755

Роком першої писемної згадки про Городок вважається 1362, згадується також у 1392 і 1456 роках як Бедрихів Городок та Новодвір. У першій половині XVIст. став волосним центром. Турецька окупація 1672-1699рр. зменшила його населення, тому був заселений мазурами з-за Вісли і Сяну. Лише 1786 року Городок отримав міські права. У 1795р. став повітовим центром. Статус міста отримав 1957 року (перед тим був селищем міського типу). На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 7500 мешканців, 1893 року - 7459, 1905 року - 8120, нині - понад 15 тисяч осіб. Був райцентром, а від 2020 року входить до Хмельницького району.

Семінарію Кам'янець-Подільської дієцезії заснував єпископ Станіслав Рупневський 1721 року. У 1781 році вона отримала власну будівлю, проте ненадовго, бо вже 1793 року царська влада її відібрала, семінаристи переселились у монастир отців-кармелітів. Через два роки була ліківідована і сама Кам’янець-Подільська дієцезія, її семінарію перенесли до Олики. У 1798 році єпархію та її семінарію відновили, проте будівлю не віддали, і семінаристи знову поселились у монастирі оо.-кармелітів. 1843 року семінарію приписали до Духовної академії у Петербурзі, а семінаристам довелось переселитись у монастир оо.-домініканців. У 1866 році царська влада дієцезію повторно ліквідувала, а семінарію остаточно закрила. Після відновлення єпархії у 1918 році семінарію внаслідок комуністичного терору семінарію не вдалось відновити.