10009 Житомир,
вул. Селецька, 21,
f.b.: 100037781611347

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

Парафіяльну спільноту, яка з 2009 року послуговувалась каплицею, облаштованою в кімнаті багатоповерхового будинку по вулиці Селецькій на Польовій у Житомирі, зареєстровано 30 березня 2010 року. Першим її адміністратором був о. Станіслав Білявський. Протягом жовтня-листопада 2018 року завдяки зусиллям чергового настоятеля о. Євгена Бобика на місці будівництва майбутнього парафіяльного костелу споруджено тимчасову каплицю.

80300 Жовква,
пл. Вічева, 18,
+380 (3252) 219-66, 215-42,
f.b.: ParafiaZowkwa, parafia.laurentius

Жовква заснована 1597 року на землях давньоукраїнського поселення Винники, перша згадка про яке датується 1368 роком, неподалік відомого з 1242 року древнього міста Щекотів (нині - село Глинськ). 22.02.1603р. отримала магдебурзьке право (її засновник Станіслав Жулкевський належав до давньоукраїнсько роду бояр, що прийняли католицизм). У 1784 році Жовква стала центром циркулу, 1880 року - повіту, а з радянських часів була райцентром, доки 2020 року не увійшла до Львівського району. 1890 року тут проживало 7143 мешканців, з них 1919 греко- і 1430 римо-католиків, нині - понад 13 800 осіб. У 1951-1992 роках місто називалось Нестерів.

У 1543 році у селі Винники, яке потім стало передмістям Жовкви, його власник Андрій Висоцький збудував парафіяльний дерев'яний костел під титулом Пресвятої Трійці (пізніше - св. Андрія).

У 1606-1618 роках у Жовкві споруджено мурований храм коштом Станіслава Жулкевського за проектами та під керівництвом архітекторів Павла Щасливого (до його смерті 1610 року) та Амброзія Прихильного і, можливо, Павла Римлянина. 28 травня 1623 року архієпископ Ян Прухницький консекрував костел під титулом Королеви Небес і свв. Лаврентія і Станіслава єп., а також цього ж року формально заснував парафію (колишній винниківський храм став філіальним). Проте оздоблення, облаштування та оснащення святині продовжувалась і далі, зокрема, вона отримала сім вівтарів.

78315 Заболотів,
вул. Млинська, 3,
+380 (3476) 435-51,
www: zabolotiv.blogspot.com,
f.b.: rkpswtr

Поселення Заболотів відоме письмово від 7 травня 1442 року, а в 1453, 1455, 1475 і 1515 роках вже вважалось містом. 1890 року воно нараховувало понад чотири тисячі мешканців (понад 1600 греко-католиків, майже 400 римо-католиків та понад 2000 юдеїв). У 1940 році Заболотів став селищем міського типу та районним центром, від 1962р. належав до Снятинського району, а 2020 року увійшов до Коломийського. Нині у ньому проживає понад 4 тисячі осіб.

Вважається, що лише 1605 року у Заболотові було засновано місцеву парафію та споруджено дерев'яний костел коштом місцевого власника Станіслава Волуцького. Проте у фундаційному акті він визнав, що раніше у місті в напрямі села Демиче, яке нині є частиною міста, вже існували старий храм і навіть парафіяльний будинок, але їх знищили нападники. Проте і цю святиню у 1618-1621 роках спалили турки і татари. У 1669 році збудовали новий дерев'яний храм за кошти Бакутських.

69035 Запоріжжя,
вул. Заводська, 21А,
+380 (61) 218-58-49, 213-33-33,
www: rkc.zp.ua,
f.b.: SanktuarijBogaOtcaMiloserdnogoVG...

У XV-XVIIст. територія міста входила до Запоріжжя - краю вольностей запорізьких козаків, а 1770 року тут була закладена Олександрівська фортеця, завершення її будівництва у 1775р. співпало зі знищенням останньої Запорізької січі - Підпільнянської. Навколо фортеці селилися будівельники-селяни, каторжники, обслуговуючий персонал фортеці, відставні солдати. 1785 року Олександрівськ став поселенням міського типу, а 05.06.1806р. отримав статус повітового міста Катеринославської губернії. 23.03.1921р. місто було перейменовано на Запоріжжя, 1923 року стало центром Запорізького округу, а 10.01.1939р. - центром області. Населення - майже 732 тисячі мешканців.

До революції в Олександрівську була філіальна каплиця парафії в Катеринославську (Дніропетровську), яку в 30-х роках XXст. закрили, а 50-х - знищили (на її місці збудували завод). З 1993 року Служби у Запоріжжі проводились в різних приміщеннях. Потім завдяки єпископу Я. Ольшанському та організації 'Kirche in Not' було придбано недобудований житловий будинок, у якому 04.09.1994р. після ремонту та реконструкції єпископ Я. Ольшанський освятив каплицю св. Ап. Павла.

У 1997 році міська влада виділила земельну ділянку під будівництво храму та парафіяльного будинку, а 5 квітня 1998 року тодішній єпископ- помічник Кам'янець- Подільський Станіслав Падевський OFM Cap (майбутній перший єпископ Харківсько- Запорізький) освятив територію під будівництво костелу. 7 грудня 1998 року Папа Йоан Павло II освятив наріжний камінь, взятий з основи базиліки св. Апостола Петра у Римі, і того ж дня передав його запорізькому пароху о. Яну Собіло (нині - єпископ) через свого секретаря о. Мечислава Мокшицького (нині - архієпископ), а 7 жовтня 1999 року єпископ Леон Дубравський OFM заклав його під будівництво храму за проектом запорізьких архітекторів (зменшена копія базиліки св. Петра у Ватикані).

69123 Запоріжжя,
пр. Ювілейний, 41,
+380 (61) 273-00-29,
f.b.: pio.zaporoze

У XV-XVIIст. територія міста входила до Запоріжжя - краю вольностей запорізьких козаків, а 1770 року тут була закладена Олександрівська фортеця, завершення її будівництва у 1775р. співпало зі знищенням останньої Запорізької січі - Підпільнянської. Навколо фортеці селилися будівельники-селяни, каторжники, обслуговуючий персонал фортеці, відставні солдати. 1785 року Олександрівськ став поселенням міського типу, а 05.06.1806р. отримав статус повітового міста Катеринославської губернії. 23.03.1921р. місто було перейменовано на Запоріжжя, 1923 року стало центром Запорізького округу, а 10.01.1939р. - центром області. Населення - майже 732 тисячі мешканців.

У 1772 році навпроти острова Хортиця постав сторожовий пост Запорізької Січі на чолі з полковником Іваном Бабурою, котрий, перейшовши після ліквідації Січі на службу в російську армію, отримав там 1777 року ділянку землю. З того часу балка стала називатися Бабурською, а річка - Бабуркой. 1803 року тут поселились німці-менноніти, заснувавши колонію Бурвальд. Сучасна забудова степу між селом Бабурка і Верхньою Хортицею розпочалася у 1969 році, а 1995 року створено у Запоріжжі Хортицький район, який неофіційно називається Бабуркою.

У 1999 році на Бабурці формально було засновано парафію під титулом святого священика Піо, а 16 жовтня 2002 року парафія запрацювала з призначенням настоятеля о. Альберта Алоїза Мальхерчика з ордену Пресвятого Серця Ісуса. Спочатку богослужіння відбувалось на квартирах парафіянок, але 23 вересня 2004 року майбутній єпископ о. Ян Собіло освятив каплицю, облаштовану завдяки зусиллям настоятеля та парафіян в квартирі на першому поверсі багатоповерхового будинку, яку було придбано за кошти спонсорів з Німеччини та Польщі.

12700 Звягель,
вул. Петра Сагайдачного, 108,
f.b.: novogradkostel

Місто 1256 року вперше згадується як Возвягель у Галицько-Волинському літописі, роком пізніше через непокору його жителів було спалене дружиною князя Данила Галицького, а нове поселення на лівому березі Случі з першої половини XVст. відоме як Звягель. Його основою стала фортеця, побудована у 1507-1595 роках. 16 травня 1796 року отримало назву Новограда-Волинського, яку 16 листопада 2022 року замінили старою (Звягель). У 1838р. мало 6127 мешканців, 1865р. - 7514, у 80-х роках - понад 9000, 1900р. - 15304, 1915р. - 22809, 1922р. - 12858, 1939р. - понад 23 тисячі, а нині - понад 55 тисяч осіб. Було садибою повіту, нині є райцентром.

Попередні костели у Звягелі, один з яких датується першою третиною XVII століття, а інший - 1726 роком, були знищені нападниками та пожежею. Мурований храм Воздвиження Хреста Господнього, збудований у 1753-1766 роках, радянська влада спочатку закрила, а 23 червня 1935 року підірвала.

12700 Звягель,
вул. Челюскінців, 1,
f.b.: KhrystaTsariaNV, 249601402426516

Місто 1256 року вперше згадується як Возвягель у Галицько-Волинському літописі, роком пізніше через непокору його жителів було спалене дружиною князя Данила Галицького, а нове поселення на лівому березі Случі з першої половини XVст. відоме як Звягель. Його основою стала фортеця, побудована у 1507-1595 роках. 16 травня 1796 року отримало назву Новограда-Волинського, яку 16 листопада 2022 року замінили старою (Звягель). У 1838р. мало 6127 мешканців, 1865р. - 7514, у 80-х роках - понад 9000, 1900р. - 15304, 1915р. - 22809, 1922р. - 12858, 1939р. - понад 23 тисячі, а нині - понад 55 тисяч осіб. Було садибою повіту, нині є райцентром.

Попередні костели у Звягелі, один з яких датується першою третиною XVII століття, а інший - 1726 роком, були знищені нападниками та пожежею. Мурований храм Воздвиження Хреста Господнього, збудований у 1753-1766 роках, радянська влада спочатку закрила, а 23 червня 1935 року підірвала.

48451 Золотий Потік,
f.b.: parafiaRPDM

Поселення, яке відоме з 1388 року як Загайполе, у 1570 році стало містечком з назвою Потік (як родове гніздо його власника Потоцького), а пізніше - Золотий Потік. У 1578 році отримало магдебурзьке право, підтверджене 1601 року. У 1880 році тут проживало понад 4 тисячі мешканців, з них римо-католиків - 940. Від 1984 року є селищем міського типу, яке входило до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського. Населення - майже 2400 мешканців.

Вже, принаймні, 1602 року у Золотому Потоці мала бути якась дерев'яна каплиця, але фундація костельно-монастирського комплексу домініканців місцевими власниками Потоцькими відбулась лише у 1604-1608 роках. Проте спорудження спочатку йшло досить мляво, оскільки до 1620 року навіть не згадується в документах. У 1631 році, коли помер фундатор Стефан Потоцький, будівництво храму ще було далеким від завершення, яке, в основному, настало лише 1634 року завдяки дружині фундатора Марії та її синам. І лише із 40-х років можна говорити про якусь готовність святині.

76000 Івано-Франківськ,
вул. Вовчинецька, 92,
+380 (34) 275-63-90,
www: rkc.if.ua,
f.b.: 1245613598843528

Засноване Андрієм Потоцьким на теренах відомого із 1437 року села Заболоття поселення Станіславів (на честь св. Станіслава) уперше згадується 8 травня 1662 року, коли воно отримало магдебурзьке право, підтверджене 14 серпня 1663 року. В австрійські часи місто називалось Станіслав, який 1867 року став повітовим центром, а від 1918 року - знову Станіславовом. Був також столицею воєводства. У 1924р. приєднали Княгинин та інші села. Із 1939 року є обласним центром, від 1962р. називається Івано-Франківськом. У 1801 році тут проживало 5402 мешканців, 1857 року - 11682, 1880 року - 18626, 1900 року - близько 30 тисяч, 1910 року - 33328, 1921 року - 52500, 1931 року - 59960, 1939 року - 71218, а нині - понад 238 тисяч осіб.

В Станіславові у 20-х роках ХХст. вже існували костели св. Йосифа, єзуїтський Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та св. Алоізія Гонзаги, гімназійний 'Ave Maria', а також парафіяльний Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (колишня колегіата). Саме до цієї парафії належали римо-католики села Княгинин-Гірки, яке 1924 року приєднали до Станіславова. Ще 1922 року тут постав комітет за участю вікарія о. Людвика Пецяка, який спочатку мав на меті відбудову знищеного війною домініканського дитячого закладу та будівництво каплиці.

81070 Івано-Франкове,
вул. Яворівська, 11,
+380 (3259) 231-77,
f.b.: kosciol.janow.lwowski

У 1611 році Іван Свошовський, який походив з древнього руського роду, перебував на службі короля та залишився православним до кінця життя, отримав королівський дозвіл на заснування міста на землях села Залісся, відомого у документах з 1370 року. Магдебурзьке право Янова було підтверджене у 1634 та 1649 роках. Місто стало осередком староства. Від 1940 року є районним центром, 1945 року було змінено назву на Івано-Франкове. Населення - понад 6400 мешканців.

У 1611 році село Залісся вже мало свій дерев'яний костел, а парафію тут було засновано 8 серпня 1614 року коштом І. Свошовського. У 1648 році дерев'яний храм знищили козаки Б. Хмельницького, 1670 року його відбудували. У 1702 році костел, який складався з мурованої частини та дерев'яного нефу, грунтовно відремонтував о. В. Перович. 1724 року було добудовано передсінок.