66100 Балта,
вул. Ярослава Мудрого, 2,
+380 (4866) 220-93, 246-27,
f.b.: 100084458839588

У 30-х роках XVIIст. заснували селище Палієве (Палієве Озеро), а в 60-х роках Юзеф Любомирський розпочав будівництво на лівому березі Кодими фортеці Юзефград (навпроти на правому березі ще з XVIст. існувало турецьке укріплення «Балта»). 1776 року Юзефград отримав магдебурзьке право. У 1797р. Юзефград (з 1793р. - Єленськ) об'єднали з Балтою в одне місто, яке стало центром повіту. У 1849р. у Балті проживало 9810 мешканців, 1860 року - близько 14000, 1897 року - 23363, 1914 року - понад 28000, нині - майже 18 тисяч осіб. Із 1923р. було райцентром (у 1924-1929рр. - столицею Молдавської АРСР), а 2020 року увійшло до Подільського району.

У 60-х роках XVIIIст. коштом місцевого власника Станіслава Любомирського за проектом львівського архітектора Себастіяна Фесінґера збудували мурований храм для католиків-вірмен, які переселились в Юзефград із Криму, втікаючи від релігійного переслідування. Фундатор надав парафії належне фінансово-матеріальне забезпечення, у томі числі три села.

23000 Бар,
вул. св. Миколая, 12,
+380 (4341) 220-09

Перша документальна згадка про місто, яке тоді називалось 'Ров', датується початком XVст., згадується також у наступних роках цього століття. У 1533р. до Ровського замку прибула королева Бона Сфорца та, викупивши місцевість 1537 року, розпочала будівництво нової фортеці, яку назвала Баром. 1540 року місто отримало магдебурзьке право. У 1861р. тут проживало 7965 мешканців, 1880 року - 8277, 1905 року - 19438, 1911 року - 22620, нині - понад 15 тисяч осіб. Бар був райцентром, а 2020 року увійшов до Жмеринського району.

Дерев'яний костел св. Миколая у Барі, фундований 1550 року місцевою власницею королевою Боною, спалили 1648 року козаки. Новий дерев'яний храм (з дуба чи бука на підмурівку) розпочали будувати зусиллями о. Матея Круліковського 1721 року, але навіть у 1741 році, коли його перейняли єзуїти, спорудження ще не було завершене.

71118 Бердянськ,
вул. 12-го Грудня, 2А,
+380 (6153) 302-12, 374-58,
f.b.: 506555499505784

Місто Бердянськ, датою заснування якого вважається 1827 рік, розвинулося від маленького поселення та пристані, побудованої в 1673 році запорізькими та азовськими козаками. 01.07.1830р. пройшла офіційна церемонія відкриття пристані, а поселення отримало назву Ново-Ногайськ та у 1835р. статус міста. 01.01.1841р. місто перейменували в Бердянськ. У 1842р. Бердянськ став центром Бердянського повіту, нині є районним центром з населенням понад 109 тисяч мешканців..

У 1995 році у Бердяську було створено парафію, яка обслуговувалась священниками із Запоріжжя. Оскільки старий костел Різдва Пресвятої Діви Марії знищила радянська влада у 30-ті роки ХХ століття, то виникла необхідність у будівництві нового храму. 28.12.2000р. Міська Рада дозволила будівництво святині, а 2001 року розпочалось будівництво храму, оздоблення якого тривало до 2013 року. 8 вересня 2003 року єпископ Станіслав Падевський OFM Cap освятив каплицю Божого Милосердя у костелі. 8 вересня 2013 року єпископ Ян Собіло заклав у стіну святині наріжний камінь, привезений 2000 року настоятелем о. Здіславом Зайонцем із базиліки св. Анни у Єрусалимі - місця Різдва Пресвятої Діви Марії.

90200 Берегово,
вул. Ракоці, 5,
+380 (3141) 251-13,
www: beregszasziplebania.org.ua,
f.b.: 359821107435015

Місто Лампертаза (Lamperthaza) було засноване 1063 року принцом Лампертом, молодшим сином угорського короля Бели І. 1247 році для відбудови міста після руйнування військами хана Батия король Бела IV запросив німецьких переселенців із Саксонії. У 1271 року місто стало центром комітату Берег, у 1342 році отримало статус вільного королівського міста, а 1396 року Березький комітат з центром у Лампертсасі був подарований подільському князеві Феодору Корятовичу. 1504-го вперше з'являється назва Берегсас (Beregszasz). 1946 року отримало статус міста та центру округи, від 1953 року - районний центр. Населення нині - майже 24 тисячі мешканців.

Вважається, що перший місцевий костел, який знищили татаро-монголи у 1240–1241 роках, збудували німецькі переселенці 1100 року, а сучасний мурований храм було споруджено 1418 року. Проте ймовірніше було б припустити, що перший храм збудували німці-колоністи після 1247 року, коли їх переселили із Саксонії (навряд чи вони б очікували аж 1418 року, щоб отримати свою святиню, тим більше, що перша згадка у документах про воздвиженський костел датується саме 1247 роком). 1565 року храму завдали шкоди угорські протестанти, а у 1657 році він був практично зруйнований польськими військами. Вони 17 липня обклали хмизом костел, у якому сховалося населення міста, і підпалили. Невдовзі відремонтований храм постраждав удруге, коли 1686 року він став ареною боїв між австрійськими військами та повстанцями. Костел простояв у руїнах понад півтора століття.

09117 Біла Церква,
пл. Соборна, 1/1, 16,
+380 (4463) 537-31

Місто, засноване 1032 року київським князем Ярославом Мудрим, називалося Юр'їв (Гюргевъ) згідно з християнським іменем князя. Сучасна назва пішла від білокам'яної церкви на Замковій горі, де нині стоїть костел. 1589 року місто отримало магдебурзьке право. Нині є районним центром із населенням майже 209 тисяч мешканців.

У 1796-1812 роках у Білій Церкві споруджено мурований храм (архітектор, можливо, Д. Ботані) коштом К. Браницького як родинну усипальницю на Замковій горі, де в XI столітті стояв собор міста Юр'єва.

77701 Богородчани,
вул. Шевченка, 61,
f.b.: 100075647123316

Богородчани (перша згадка в документах датується 3 січня 1441 роком, згадуються також 1485 року), ймовірно, у першій чверті XVIIст. стали містом. У 1786р. тут проживало лише 1134 мешканців, у 70-х - 80-х роках ХІХст. - близько 4600, з них приблизно 1790 греко- і 800 римо-католиків, 1900 року - 4706, 1910 року - 4378, у тому числі 1647 укрaїнців, 795 поляків i 6 німців, нині - понад 8200 осіб. У 1854-1932рр. містечко було центром повіту, у 1940р. стало селищем міського типу і центром району, а 2020 року увійшло до Івано-Франківського району.

6 лютого 1691 року власниця містечка Констанція Потоцька, отримавши ще рік тому, 15 січня дозвіл архієпископа Константина Ліпського, підписала фундаційний акт заснування у Богородчанах монастиря оо.-домініканців та парафії. Вже 1708 року мурований (а не дерев'яний, як подають деякі джерела) костел був не тільки повністю викінченим, але й мав вже багате оснащення, проте монастир збудували справді дерев'яним.

48400 Бучач,
вул. Мулярська, 2,
+380 (3544) 216-67

Бучач у документах вперше згадується 1260 роком, проте у польських джерелах є інформація про його існування ще у XIIст. Отримав магдебурзьке право у 1393 році, яке 1427 року перевели на польське, а у 1515 році магдебургія була відновлена. 1880 року Бучач мав майже 9 тисяч мешканців, з яких 1816 були римо- та 1066 греко-католиками. У 1921-1939 роках місто було центром Бучацького повіту, 1944 року стало районним центром, а від 2020 року належить до Чортківського району. Проживає тут нині понад 12400 мешканців.

Ще 1379 року у Бучачі завдяки Михайлу Бучацькому постала одна з найстаріших у Львівській архідієцезії латинська парафія та споруджено костел. 28 липня 1397 року храм (ймовірно, дерев'яний) було освячено у свято Успіння Пресвятої Діви Марії, потім його замінили мурованим (ймовірно, готичним). Наприкінці XVI століття належав протестантам, а в 70-х роках XVII століття зазнав істотних пошкоджень під час турецьких нападів, зокрема, втратив склепіння.

90351 Вилок,
вул. Центральна, 16

Вилок відомий у документах з 1200 року як Тісауйлок («нове поселення на Тисі»), від якого і походить його українська назва. Є ще згадка 1304 року. Статус селища міського типу - з 1959 року. Проживає тут понад 3200 мешканців, 80 відсотків яких рідною вважає угорську мову.

Місцева парафія, яку було засновано у XIV століття (вперше згадується у джерелах 1332 роком), у 1556 році перейшла до реформатів. Її відновили лише 1735 року, а сучасний мурований костел було споруджено 1788 року у стилі бароко. У першій половині XIX століття збудували вежу у класичному стилі, а на початку ХХ - її добудували вище. В 1896 року у храмі встановили орган роботи братів Рігер.

90300 Виноградів,
вул. Миру, 2,
+380 (3143) 235-80,
f.b.: nagyszolosiplebania

Виноградів, який до 1946 року називався Севлюш (Сивлюш), вперше згадується в 1262 році, коли король Іштван V надав містечку статус вільного королівського міста. Цей привілей підтвердили королі Андрій III 1294 року та Роберт Карло у 1319 та 1329 роках. Сама ж назва «Севлюш» з'явилася у XV столітті, що в перекладі з угорської означає «виноградний». Нині Виноградів є районним центром. Населення - понад 25 тисяч мешканців.

Місцеву парафію було засновано у XIII столітті, а сучасний готичний мурований костел вважається спорудженим у XIV - XV століттях. У XVI-XVII століттях храм перебудовувся (якийсь час належав протестантам). У 1863 році було відновлено парафію, яку у XVIIст. перенесли до новоспорудженої францисканської святині. 1902 року здійснили розпис святині та встановили на вежі гострий шпиль замість барокового.

21000 Вінниця,
вул. Соборна, 12,
+380 (432) 35-02-21,
www: vinkap.net,
f.b.: VinkapCappuccini

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного з руських градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914 року центром Подільської губернії, з 1923 році центром округу, а з 1931 року є обласним центром. Населення - понад 370 тисяч мешканців.

У 1746 році на запрошення вінницького старости Людовіка Калиновського до Вінниці приїхали перші брати-капуцини, щоб заснувати тут монастир. Спорудження сучасного монастирського мурованого храму у стилі тосканського бароко було завершено 1761 року, коли його консекрував 18 лютого єпископ Луцький Антоній Еразм Воллович. У 1874-1884 роках настоятелем служив майбутній єпископ Кирило Любовидзький. 1888 року царський уряд змусив капуцинів залишити свій останній монастир в Україні. Служити у храмі дозволили тільки дієцезільним священникам.