79013 Львів,
вул. Бандери, 8,
f.b.: MariaMagdalenaLwow

Pod koniec Xw. po upadku państwa Białych Chorwatów wschodnia część tych ziem została dołączona do Rusi Kijowskiej. Niebawem Biali Chorwaci odnowili swoje państwo zmieniając swoją narodowość na Rusinów. W I połowie XIII wieku król Daniel założył Lwów, a w 1272 roku stolica księstwa Halicko-Wołyńskiego została przeniesiona z Chełmu do Lwowa. Po dołączeniu tych ziem w 1349 roku do Polski, Lwów w 1356 roku otrzymał od króla Kazimierza Prawo Magdeburskie. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

На початку XVII століття у Львові Я. Годний та В. Келяр спорудили домініканський мурований костельно-монастирський комплекс на землі та за кошти, подаровані Анною Пстроконською. У 1612 році архієпископ Ян Замойський освятив тимчасовий вівтар тодішнього храму (святиня тоді була лише частиною нинішнього костелу). У 1753-1758 роках костел було добудовано, і 1758 року його консекрував єпископ Самуєль Гловинський. Від лютого 1944 року по листопад 1945 року тут працював вікарієм майбутній архієпископ Перемишльський о. Ігнатій Токарчук. 22 жовтня 1962 року святиню закрили.

79010 Львів,
вул. Личаківська, 49А,
+380 (32) 276-70-40,
www: antoni.lviv.ua,
f.b.: sv.antoni.u.lvovi

Pod koniec Xw. po upadku państwa Białych Chorwatów wschodnia część tych ziem została dołączona do Rusi Kijowskiej. Niebawem Biali Chorwaci odnowili swoje państwo zmieniając swoją narodowość na Rusinów. W I połowie XIII wieku król Daniel założył Lwów, a w 1272 roku stolica księstwa Halicko-Wołyńskiego została przeniesiona z Chełmu do Lwowa. Po dołączeniu tych ziem w 1349 roku do Polski, Lwów w 1356 roku otrzymał od króla Kazimierza Prawo Magdeburskie. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

Дерев'яний костельно-монастирський копмплекс оо.-францисканців на личаківському передмістю Львова було споруджено у 1618-1630 роках, проте у 1648 році під час облоги міста військами Б. Хмельницького він згорів. У 1652р. пожежа знову знищила відновлену дерев'яну святиню.

43016 Луцьк,
вул. Катедральна, 17,
+380 (332) 72-46-59,
f.b.: 418205711559839

Вперше Луцьк згадується у літописі 1085 роком, пізніше - у 1150, 1155, 1255, 1259, 1321 і 1325 роках. 1432 року отримав магдебурзьке право, підтверджене 28 липня 1497 року. З 1569 року після Люблінської унії був столицею воєводства. Від 1795 року, коли Волинь увійшла до складу Російської імперії, - осередком повіту, а з 1921р. - Волинського воєводства у складі Польщі. Восени 1939 року став обласним центром. 1858 року у Луцьку проживало 6362 мешканців, 1897 року - 15604, 1939 року - 38600, нині - понад 220 тисяча осіб.

У 1604 році до Луцька на запрошення єпископа Мартина Шишковського прибули єзуїти, які почали своє служіння спочатку при кафедральному соборі Пресвятої Трійці у виділеній для них каплиці. 1606 року відбулась фундація їхнього костельно-колегіального комплексу, яку 1609 року затвердив король Зигмунт ІІІ. Хоча вже 1610 року єпископ Павло Волуцький освятив наріжний камінь храму, проте його будівництво розпочалось лише 1616 року, коли той же архіпастир 6 липня освятив закладений фундамент.

54001 Миколаїв,
вул. Декабристів, 32,
+380 (512) 47-06-36,
www: joseph.org.ua,
f.b.: joseph.org.ua

Південня частина міста Вітовка отримала назву від литовського князя Вітовта, який збудував тут 1399 року Вітовтівський замок (фортецю) і митницю для контролю торгівлі з татарами. А з кінця XV століття історія місцевих поселень тісно пов'язана із запорізькими козаками, такими були Рушеринівка, Рибаче, Кут Хлюща та інші. 1789 року Вітовку перейменували на Богоявленськ (цілющі вітовські джерела води були «даром Божим»). А власне Миколаїв заклав 1789 року князь Григорій Потьомкін на півострові при злитті Інгулу і Південного Буга як флотське і корабельне місто. Майже сто років тут перебував штаб Чорноморського флоту. 1862 року в місті відкрили комерційний порт, що послужило поштовхом до перетворення Миколаєва на значний економічний і торгівельний осередок. Нині - обласний центр з населенням понад 483 тисяч мешканців.

Вже через 5 років після заснування міста, 20 травня 1794 року був відкритий римсько-католицький храм св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії, хоча деякі джерела подають інший титул - св. Миколая. Місцева парафія об'єднала вірян різного етнічного походження - французів, італійців, литовців, угорців, іспанців, шведів, естонців, проте найбільшими спільнотами були німецька та (зі середини XIXст.) польська. 1823 року храм було відновлено коштом парафіян, у 1868 році переробили його покрівлю у формі купола, проте на початок 70-х років ХІХ століття святиня, яка ледве могла вмістити 50 вірян, стала надто малою для парафії, що нараховувала тоді понад 3 тисячі осіб. До того ж, незадовільним був також технічний стан будівлі.

81300 Мостиська,
вул. Ів. Франка, 1,
+380 (3234) 417-70,
www: mosciska.eu,
f.b.: parafia.mosciska

За непідтвердженими даними, перша писемна згадка про поселення є в Галицько-Волинському літописі з 1244 року, проте більш ймовірною першою згадкою в документах є інша дата - 1392 рік. 1404 року Мостиська отримали магдебурзьке право, підтверджене у 1491 році, а 1434 року стало центром староства. З 1867 року місто було повітовим осередком, а з 1940 року - районним центром (нині належить до Яворівського району). Населення - понад 9 тисяч мешканців.

У 1404 році король Владислав Ягайло надав маєтності та привілеї парафії у Мостиськах, створеній кілька років раніше. У XV-XVII століттях було споруджено другий дерев'яний костел, оскільки перший знищили турки у 1498 року. Сучасний мурований готичний храм збудували у 160?-1606 роках, 8 січня 1604 року його консекрував єпископ М. Пстроконський. У 50-х роках XVII століття святиню було відремонтовано після знищень, завданих у 1648 році козаками, а відновлений храм реконсекрував єпископ А. Тшебницький. У 60-70-х роках XVIII століття настоятелем парафії був майбутній архієпископ Фердинанд Кіцький.

89600 Мукачево,
вул. Миру, 9,
+380 (3131) 221-52, 233-78,
f.b.: 1578399959147243

Mukaczewo istniało już w IXw. jako miasto białych Chorwatów. W kronice Anonima „Dzieje Węgrów” opisano, jak wódz Węgrów Almosz (Arpad) w 896r. przeszedł przez Karpaty i zdobył Mukaczewo, w którym 40 dni świętował zwycięstwo. Miasto także jest wspominane w latach 1263, 1339 i 1352. W 1376r. królowa Węgier i Polski Elżbieta nadała miastu przywilej i pozwolenie na posiadanie własnej pieczęci z podobizną św. Marcina. W 1445r. miasto otrzymało prawo magdeburskie. Obecnie jest centrum rejonu з населенням понад 85 тисяч мешканців.

За не підтвердженими даними, попередній мурований костел св. Мартина з Туру у Мукачеві збудували ще у XIII столітті, проте перша документальна згадка про храм датується 1332-1335 роками. Ця святиня неодноразово зазнавала пошкоджень під час війських дій та згодом відновлювалась і реконструйовувалась. Аж до 1880 року, коли почав обвалюватись неф храму і його довелось розібрати (залишилось лише святилище).

89600 Мукачево,
вул. Миру, 51

Mukaczewo istniało już w IXw. jako miasto białych Chorwatów. W kronice Anonima „Dzieje Węgrów” opisano, jak wódz Węgrów Almosz (Arpad) w 896r. przeszedł przez Karpaty i zdobył Mukaczewo, w którym 40 dni świętował zwycięstwo. Miasto także jest wspominane w latach 1263, 1339 i 1352. W 1376r. królowa Węgier i Polski Elżbieta nadała miastu przywilej i pozwolenie na posiadanie własnej pieczęci z podobizną św. Marcina. W 1445r. miasto otrzymało prawo magdeburskie. Obecnie jest centrum rejonu з населенням понад 85 тисяч мешканців.

У 1880 році почав обвалюватись неф костелу св. Мартина з Туру (перша документальна згадка про храм датується 1332-1335 роками). Тому 1904 року його довелось розібрати, проте апсиду костелу (його вівтарну частину, святилище) залишили. Частково на місці знесеної культової споруди у 1904-1905 роках збудували новий готичний мурований костел св. Мартина з Туру, а відновлення та реконструкцію вівтарної частини старого храму взяв на себе Національний комітет охорони пам’яток старовини і культури.

23530 Мурафа,
вул. Дружби, 75,
+380 (4344) 293-68, 294-44

Мурафа (Морахва) згадується 1432 року у зв'язку з битвою, яка відбулася 30 листопада недалеко під Копистинем між Федором Острозьким та Вінцентієм з Самотул і Яном Межиком з Деброви. Частина містечка на правому березі ріки Клекотина звалась Стара Мурафа, а на лівому березі (у трикутнику між річками Клекотина і Мурафа) - Нова Мурафа. У радянські часи до 1989 року село називалось Жданове. Нині тут проживає понад 2700 мешканців.

У 1627 році у Мурафі коштом Ядвіги Белжецької було збудовано невеликий мурований костел для оо.-домініканців, яких фундаторка запросила 1624 року у містечко. Територію обнесли оборонними стінами з баштами. У 1786-1791 роках завдяки Йоахіму Потоцькому спорудили нові муровані монастир і костел, який консекрував 1826 року єпископ Франциск Мацкевич.

82022 Нове Місто,
вул. Руська, 9,
+380 (3238) 351-91

Вперше Нове Місто згадується у документі Галицького князя Льва Даниловича у 1301 році. Король Казимир Великий населив його переселенцями-німцями. 1463 року поселення отримало магдебурзьке право. 1800 року мало 916 мешканців, з яких 550 були римо- і 87 греко-католиками, а нині є селом із населенням майже дев'ять сотень осіб. Входило до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

Парафію у Новому Місті заснували та перший дерев'яний костел збудували, ймовірно, у ІІ половині XIV століття (принаймні, 1419 року місцева парафіальна школа згадується як одна із найдавніших на перемишльських землях). 1433 року згадується також дерев'яна дзвіниця, а місцеві душпастирі відомі у наступних роках: 1471р. - о. Юрій, 1478р. - о. Станіслав Карницький, 1480р. - о. Михайло, 1490-1494рр. - о. Ян, 1493-1496рр. - о. Мартин Вайс. У 1498 році татари та волохи знищили місто разом із храмом.

08704 Обухів,
вул. Каштанова, 22А,
+380 (4472) 619-48, 619-49,
www: triitsia.com,
f.b.: trojcaomi, 1270887173003654

Поселення Лукавиця (нинішній Обухів) вперше згадується в документах 1362 роком. У XVI столітті Лукавиця внаслідок татарських спустошень зменшилась до одного хутора, де проживав селянин Обух. За його іменем це поселення і отримало нову назву. У 1648-1654 роках Обухів став сотенним містечком Київського полку. У 1834 році йому надали статус ярмарського містечка. У 1923 році Обухів став районним центром, 1979 року отримав статус міста, а 10 липня 2010 року його віднесли до категорії міст обласного значення. Населення - понад 33 тисячі мешканців.

7 січня 1995 року настоятель однієї з київських парафій о. Ян Крапан відправив у приватному приміщенні першу Службу Божу для римо-католиків Обухова, надалі сюди приїжджали священники з Києва. 4 квітня 1996 року була заснована місцева парафія, 21 травня того ж року її зареєструвала обласна адміністрація у Києві. З 3 липня 1996 року обухівськими римо-католиками стали опікуватись оо.-облати.