58008 Чернівці,
вул. Бетховена, 4/5,
+380 (372) 55-07-10,
www: rkc.cv.ua,
f.b.: rkc.cv.ua

Чернівці (Черн) відомі з ХІІ століття, коли давньоукраїнські буковинські землі були частиною Галицького та Галицько- Волинського князівств. Пізніше Чернівці згадуються 8 жовтням 1408 року, а у 80-ті роки XV століття стали центром повіту та отримали статус міста. В Австрійській імперії місто з 1787 року було центром циркулу Галицької провінції, а зі середини XIXст. стало столицею окремої Буковинської провінції. З 1940р. після об'єднання Чернівецького та Хотинського повітів Чернівці є обласним центром. Проживає у ньому понад 266 тисяч мешканців.

У 1778 році у Чернівцях було споруджено перший костел - дерев'яний. 1786 року цісар Йосиф ІІ під час свого перебування у Чернівцях обрав місце для нової мурованої святині на площі навпроти старої дерев'яної; цього ж року засновано парафію. 29 липня 1814 року новозбудований храм освятили під титулом Воздвиження Святого Хреста. 1886 року пожежа знищила вежу, яку відбудували у попередньому вигляді. У 1909-1910 роках костел розбудували та розширили.

89500 Чоп,
вул. Головна, 35

Перші письмові згадки про Чоп відносяться до 1281 року. З побудовою в 1872 році залізничної станції Чоп став важливим транспортним вузлом. 1957 року його віднесли до розряду міст, а 2003 року надали статус міста обласного підпорядкування. Проживає у ньому нині майже дев'ять тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Михаїла у Малих Ратівцях, богослужіння проходили у капличці, розташованій у школі. Перший філіальний костел у Чопі збудували 1507 року у басейні розливу річки Тиси, а сучасний мурований храм було споруджено 1903 року (вартість його будівництва склала 3400 крон). Наприкінці ІІ світової війни відступаючі німці замінували костел, проте в останню хвилину угорський солдат перерізав запальні шнури.

82042 Добромиль,
вул. Замкова, 63,
+380 (3238) 337-29

Засноване у ХІІст. дворянином Вишем перемишльських давньоукраїнських князів поселення Вишина пізніше отримало назву Гущак і стало частиною Добромиля, який у документах вперше згадується 23 листопада 1374 року. У 1497р. король Ян Ольбрахт визнав Добромиль містечком, а 28 червня 1566 року король Сигізмунд II Август надав йому магдебурзьке право. У 1857р. у Добромилі проживало 2572 мешканців, у тому числі 400 українців і 252 поляків, у 1890р. - 3244 жителів, зокрема 808 поляків і 394 українців, 1939 року - 6000, у тому числі 2050 поляків, 1400 українців і 50 німців, нині - понад 4100 осіб. У 1876р. Добромиль став центром повіту, у 1940-1962рр. був райцентром, потім входив до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

Римо-католики міста спочатку належали до парафії св. Мартина у Фельштині (нині - Скелівка). 1531 року у Добромилі коштом його власника Яна Герберта було збудовано дерев'яний костел та засновано парафію, проте вже наприкінці 1535 року ця святиня згоріла.

83004 Донецьк,
вул. Артема, 191,
+380 (622) 57-78-74,
f.b.: 1727394587474018

На території сучасного Донецька запорізькі козаки у XVIIст. та донські козаки наприкінці XVIIIст. заснували слободи, зокрема, Олександрівку, перша згадка про яку датується 1779 роком. Саме біля неї 1841 року з'явились три перші вугільні шахти, а промисловий видобуток вугілля почався у 60-х роках. Разом з будівництвом шахт та металургійного заводу, які розпочав засновник «Новоросійського товариства кам'яновугільного, залізного та рейкового виробництв» валлієць Джон Юз, влітку 1869 року на місці села Олександрівка виникла Юзівка. У травні 1917 року отримала статус міста, у 1924р. її перейменували на Сталін, 1929 року - на Сталіно, яке 1932 року стало обласним центром. 1961 року місто отримало назву - Донецьк. Населення - понад 900 тисяч мешканців.

Серед технічного персоналу, який обслуговував започатковане у Юзівці виробництво, було багато римо-католиків, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Маріуполі. 1892 року на кошти вже згаданого «Новоросійського товариства» у Юзівці збудували муровану святиню св. Йосифа, яку схематизми Тираспільської дієцезії називають молитовним домом.

12724 Довбиш,
вул. Костельна, 9,
+380 (4144) 513-52, 510-04,
f.b.: 1177798512292375

Вперше згадується у джерелах 1811 року під назвою Довбишів Ставок, потім - Довбишів, а, принаймні, від 1900 року - Довбиш. На початку ХХст. його околиці заселялись вихідцями із центральних районів Польщі, тому половина жителів донині має польське коріння. У 1925-1935рр. був Мархлевськом та центром польського національного району, а в 1939-1944рр. - Щорськом, від 1938 року є селищем (міського типу). Нині тут проживає майже 4300 осіб. Входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Звягельського.

Католики латинського обряду Довбиша належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах. Виходячи з того, що 1911 року із 156 осель 154 були польськими і лише 2 українськими, а чисельність мешканців 1900 року становила 967 осіб, можна припустити, що кількість вірян тоді, принаймні, перевищила тисячу. І їм знадобилась своя святиня, бо парафіяльна розташовувалась надто далеко.

45109 Дубище

Дубище відоме з 1322 року, коли тут згадується у джерелах православний монастир. 1793 року село мало лише сім десятків мешканців, 1900 року - удвічі більше та ще 174 в колоніях Дубище Старе і Дубище Нове, нині ж у селищі (міського типу), яким воно стало 1992 року, проживає майже дві тисячі осіб (у 1991-1995рр. населення збільшилось за рахунок переселенців з-під Чорнобиля - на підставі рішення Ради Міністрів України від 28.08.1990р.). Входило до Рожищенського району, а від 2020 року - до Луцького.

Місцеві католики латинського обряду, що населяли переважно колонію Дубище Нове, спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Вишеньках, але після заснування у 1920-1921 роках парафії Преображення Господнього у Рожищах, перейшли до неї, проте своєї святині раніше не мали. Від 1931 року, коли вперше у схематизмах Луцької дієцезії почали вказувати населені пункти парафій, у складі рожищенської парафії подається лише Дубище Нове без Дубища і Дубища Старого.

32400 Дунаївці,
провул. Загородний, 30,
+380 (3858) 334-55, 348-13,
www: michail.pp.ua,
f.b.: s.michail

Перша згадка про Дунаївці датується 1403 роком. У 1592 році поселення отримало статус магдебурзьке право, підтверджене 1605 року, і назву Дунайгород, яка не прижилась. Від 1862 року Дунаївці - волосний центр, від 1923 року - райцентр, а з 1958 року - місто. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 10 тисяч мешканців, 1893 року - 12339, 1905 року - 12540, нині - близько 16 тисяч осіб. 2020 року місто увійшло до Кам'янець-Подільського району.

На початку XVII століття у Дунаївцях за сприяння Конецпольських було споруджено мурований костел та засновано парафію. Храм у 30-х роках облаштували Станіславські, які також збільшили фінансово-майнове забезпечення парафії (зокрема, подарували їй село Дем'янківці). Проте під час турецької окупації, що тривала останню чверть XVIIст., ця святиня була повністю знищена.

47841 Галущинці,
вул. Шевченка, 3,
+380 (3543) 323-35

Вперше Галущинці згадуються у 1533 та 1540 роках, а також 1607 року. Після війських спустошень XVI-XVII століть заселялись поляками із Польщі. 1880 року тут проживало 1338 мешканців, з яких 1169 були римо-католиками, 1921 року було 1694 осіб, на початок 1939 року - 1810 жителів (1720 поляків, 60 українців, 30 євреїв), а нині - майже сім сотень селян. Село входило до Підволочиського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові-Мазовецькому, яке у радянські часи спочатку називалось Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині - Соборним. 1720 року у Галущинцях збудовали дерев'яний костел, а 1786 року планували заснування парафії, проте безуспішно. У першій половині XIX століття храм згорів від удару блискавки (богослужіння здійснювали у греко-католицькій церкві). Але це не завадило 1851 року коштом пожертв вірян та одного з двох крупних місцевих землевласників (Ігнатія Гриневецького) створити парафіяльну експозитуру, до якої увійшло ще кілька сусідніх сіл.

24615 Городківка,
вул. Дажицького, 2,
+380 (4340) 244-61

За переказами, існуюче у XIII-XIV століттях село Шумилів знищили татари, а наприкінці XVIст. тут заснували містечко М'ястківку. У ньому на початку 90-х років ХІХст. проживало понад 5500 мешканців, 1905 року - 8997, а нині село має понад 5600 осіб. 1946 року М'ястківку об'єднали із Раківкою, яка до 1917 була Ротмистрівкою, та назвали Городківкою. Село входило до Крижопільського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського.

У 1747 році у М'ястківці (за непідтвердженою інформацією, на місці колишньої церкви Положення ризи Пресвятої Богородиці) завдяки місцевим власникам Любомирським було споруджено сучасний мурований костел. Тоді ж фундатор пожертвував на утримання настоятеля значні кошти та майно. У 1785 році храм реставрували за рахунок пожертв Миколая Ярошинського та Антонія Бєлєцького, який цього року також суттєво збільшив фінансове забезпечення парафії, призначивши свою дотацію на утримання двох вікаріїв.

76000 Івано-Франківськ,
вул. Вовчинецька, 92,
+380 (34) 275-63-90,
www: rkc.if.ua,
f.b.: 1245613598843528

Засноване Андрієм Потоцьким на теренах відомого із 1437 року села Заболоття поселення Станіславів (на честь св. Станіслава) уперше згадується 8 травня 1662 року, коли воно отримало магдебурзьке право, підтверджене 14 серпня 1663 року. В австрійські часи місто називалось Станіслав, який 1867 року став повітовим центром, а від 1918 року - знову Станіславовом. Був також столицею воєводства. У 1924р. приєднали Княгинин та інші села. Із 1939 року є обласним центром, від 1962р. називається Івано-Франківськом. У 1801 році тут проживало 5402 мешканців, 1857 року - 11682, 1880 року - 18626, 1900 року - близько 30 тисяч, 1910 року - 33328, 1921 року - 52500, 1931 року - 59960, 1939 року - 71218, а нині - понад 238 тисяч осіб.

В Станіславові у 20-х роках ХХст. вже існували костели св. Йосифа, єзуїтський Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та св. Алоізія Гонзаги, гімназійний 'Ave Maria', а також парафіяльний Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (колишня колегіата). Саме до цієї парафії належали римо-католики села Княгинин-Гірки, яке 1924 року приєднали до Станіславова. Ще 1922 року тут постав комітет за участю вікарія о. Людвика Пецяка, який спочатку мав на меті відбудову знищеного війною домініканського дитячого закладу та будівництво каплиці.