79008 Львів,
пл. Катедральна, 1,
+380 (32) 272-56-82, 235-89–78,
www: lwowskabazylika.org.ua,
f.b.: 134360883320534

Від середини I тисячоліття тут були поселення білих хорватів та одне з найбільших їх святилищ. Їх держава охоплювала нинішні чеські, угорські, словацькі та південно-польські землі від Баварії на Заході та українські терени аж по Збруч на Сході. Проте наприкінці Xст., після її занепаду східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Невдовзі білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів як уділ для свого сина Лева (перша згадка про місто у документах датується 1256 роком). У 1272р. король Лев переніс столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі король Казимир надав Львову у 1356р. магдебурзьке право. У 1434р., після скасування автономії Галичини як Королівства Руського утворено Руське воєводство з центром у Львові, а 1772 року Львів відійшов до складу Габсбурзької монархії як столиця коронної провінції - Королівства Галичини і Володомирії. 1918 року, після приєднання Галичини до Польщі Львів став центром воєводства, а 1939 року, коли Галичина увійшли до складу УРСР, - центром області.

Християнство на біло-хорватські землі прийшло ще у 60-70-х роках IXст., а в документі 973 року вони вказані у межах Празької дієцезії латинського обряду. Перші католицькі храми (св. Йоана Хрестителя та Матері Божої Сніжної) у Львові споруджено ще у XIIIст. У 1412-1414рр. столиця Галицької архідієцезії латинського обряду, заснованої 1375 року, була перенесена до Львова.

Львівський кафедральний собор споруджено у готичному стилі у 1368-1480 роках. Частину катедри, зведену за проектом М. Нічки та завдяки зусиллям Галицько-Львівського архієпископа Я. Стрепи освятив 21 квітня 1405 року єпископ Матей з Перемишля. У 1481 році частково збудований храм консекрував Львівський архієпископ Я. Стшелецький, а його спорудження продовжувалось і далі. У 1760-1776 роках за архієпископа В. Сераковського катедру, яка тоді перебувала у поганому стані, відремонтували та перебудували у стилі бароко (архітектор П. Полейовський). 12 травня 1776 року храм став санктуарієм Матері Божої Милосердної, а 1948 року - санктуарієм Божого Милосердя. 1910 року катедра отримала статус малої базиліки. У першому десятилітті XX століття тут служив вікарієм майбутній єпископ о. Францішек Лісовський.

79013 Львів,
вул. Бандери, 8,
f.b.: MariaMagdalenaLwow

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.

На початку XVII століття у Львові Я. Годний та В. Келяр спорудили домініканський мурований костельно-монастирський комплекс на землі та за кошти, подаровані Анною Пстроконською. У 1612 році архієпископ Ян Замойський освятив тимчасовий вівтар тодішнього храму (святиня тоді була лише частиною нинішнього костелу). У 1753-1758 роках костел було добудовано, і 1758 року його консекрував єпископ Самуєль Гловинський. Від лютого 1944 року по листопад 1945 року тут працював вікарієм майбутній архієпископ Перемишльський о. Ігнатій Токарчук. 22 жовтня 1962 року святиню закрили.

79010 Львів,
вул. Личаківська, 49А,
+380 (32) 276-70-40,
www: antoni.lviv.ua,
f.b.: sv.antoni.u.lvovi

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.

Дерев'яний костельно-монастирський копмплекс оо.-францисканців на личаківському передмістю Львова було споруджено у 1618-1630 роках, проте у 1648 році під час облоги міста військами Б. Хмельницького він згорів. У 1652р. пожежа знову знищила відновлену дерев'яну святиню.

43016 Луцьк,
вул. Катедральна, 17,
+380 (332) 72-46-59,
f.b.: 418205711559839

Вперше Луцьк згадується у літописі 1085 роком, пізніше - у 1150, 1155, 1255, 1259, 1321 і 1325 роках. 1432 року отримав магдебурзьке право, підтверджене 28 липня 1497 року. З 1569 року після Люблінської унії був столицею воєводства. Від 1795 року, коли Волинь увійшла до складу Російської імперії, - осередком повіту, а з 1921р. - Волинського воєводства у складі Польщі. Восени 1939 року став обласним центром. 1858 року у Луцьку проживало 6362 мешканців, 1897 року - 15604, 1939 року - 38600, нині - понад 220 тисяча осіб.

У 1604 році до Луцька на запрошення єпископа Мартина Шишковського прибули єзуїти, які почали своє служіння спочатку при кафедральному соборі Пресвятої Трійці у виділеній для них каплиці. 1606 року відбулась фундація їхнього костельно-колегіального комплексу, яку 1609 року затвердив король Зигмунт ІІІ. Хоча вже 1610 року єпископ Павло Волуцький освятив наріжний камінь храму, проте його будівництво розпочалось лише 1616 року, коли той же архіпастир 6 липня освятив закладений фундамент.

54001 Миколаїв,
вул. вул. Захисників Миколаєва, 32,
+380 (512) 47-06-36,
www: joseph-mk.org,
f.b.: joseph.org.ua

Південна частина міста (Вітовка) отримала назву від литовського князя Вітовта, який збудував тут 1399 року замок. З кінця XVст. місцеві поселення (Рушеринівка, Рибаче, Кут Хлюща та інші) пов'язані із запорізькими козаками. У 1789р. Вітовку перейменували на Богоявленськ та заклали Миколаїв на півострові при злитті Інгулу і Південного Буга. У 1863р. тут проживало понад 64 тисячі мешканців, 1897 року - 92 тис., 1926 року - майже 105 тис., 1939 року - понад 168 тис., нині - близько 430 тисяч осіб. Із 1937 року Миколаїв є центром області та району. 2022 року присвоєно відзнаку «Місто-герой України»

Вже через 5 років після заснування міста, 20 травня 1794 року відкрили римсько-католицький храм (ймовірно, дім молитви), який був присвячений св. Йосифу, хоча деякі джерела подають титул св. Миколая, сплутавши цю святиню із костелом св. Миколая у Миколаєві на Хмельниччині. Місцева парафія об'єднала вірян різного етнічного походження - французів, італійців, литовців, угорців, іспанців, шведів, естонців, проте найбільшими спільнотами були німецька та польська.

81300 Мостиська,
вул. Ів. Франка, 1,
+380 (3234) 417-70,
www: mosciska.eu,
f.b.: parafia.mosciska

За непідтвердженими даними, перша писемна згадка про поселення є в Галицько-Волинському літописі з 1244 року, проте більш ймовірною першою згадкою в документах є інша дата - 1392 рік. 1404 року Мостиська отримали магдебурзьке право, підтверджене у 1491 році, а 1434 року стало центром староства. З 1867 року місто було повітовим осередком, а з 1940 року - районним центром (нині належить до Яворівського району). Населення - понад 9 тисяч мешканців.

У 1404 році король Владислав Ягайло надав маєтності та привілеї парафії у Мостиськах, створеній кілька років раніше. У XV-XVII століттях було споруджено другий дерев'яний костел, оскільки перший знищили турки у 1498 року. Сучасний мурований готичний храм збудували у 160?-1606 роках, 8 січня 1604 року його консекрував єпископ М. Пстроконський. У 50-х роках XVII століття святиню було відремонтовано після знищень, завданих у 1648 році козаками, а відновлений храм реконсекрував єпископ А. Тшебницький. У 60-70-х роках XVIII століття настоятелем парафії був майбутній архієпископ Фердинанд Кіцький.

89600 Мукачево,
вул. Миру, 9,
+380 (3131) 221-52, 233-78,
f.b.: 1578399959147243

Mukaczewo istniało już w IXw. jako miasto białych Chorwatów. W kronice Anonima „Dzieje Węgrów” opisano, jak wódz Węgrów Almosz (Arpad) w 896r. przeszedł przez Karpaty i zdobył Mukaczewo, w którym 40 dni świętował zwycięstwo. Miasto także jest wspominane w latach 1263, 1339 i 1352. W 1376r. królowa Węgier i Polski Elżbieta nadała miastu przywilej i pozwolenie na posiadanie własnej pieczęci z podobizną św. Marcina. W 1445r. miasto otrzymało prawo magdeburskie. Obecnie jest centrum rejonu з населенням понад 85 тисяч мешканців.

За не підтвердженими даними, попередній мурований костел св. Мартина з Туру у Мукачеві збудували ще у XIII столітті, проте перша документальна згадка про храм датується 1332-1335 роками. Ця святиня неодноразово зазнавала пошкоджень під час війських дій та згодом відновлювалась і реконструйовувалась. Аж до 1880 року, коли почав обвалюватись неф храму і його довелось розібрати (залишилось лише святилище).

89600 Мукачево,
вул. Миру, 51

Mukaczewo istniało już w IXw. jako miasto białych Chorwatów. W kronice Anonima „Dzieje Węgrów” opisano, jak wódz Węgrów Almosz (Arpad) w 896r. przeszedł przez Karpaty i zdobył Mukaczewo, w którym 40 dni świętował zwycięstwo. Miasto także jest wspominane w latach 1263, 1339 i 1352. W 1376r. królowa Węgier i Polski Elżbieta nadała miastu przywilej i pozwolenie na posiadanie własnej pieczęci z podobizną św. Marcina. W 1445r. miasto otrzymało prawo magdeburskie. Obecnie jest centrum rejonu з населенням понад 85 тисяч мешканців.

У 1880 році почав обвалюватись неф костелу св. Мартина з Туру (перша документальна згадка про храм датується 1332-1335 роками). Тому 1904 року його довелось розібрати, проте апсиду костелу (його вівтарну частину, святилище) залишили. Частково на місці знесеної культової споруди у 1904-1905 роках збудували новий готичний мурований костел св. Мартина з Туру, а відновлення та реконструкцію вівтарної частини старого храму взяв на себе Національний комітет охорони пам’яток старовини і культури.

23530 Мурафа,
вул. Дружби, 75,
+380 (4344) 293-68, 294-44,
f.b.: murafs.ka.parafia

Мурафа (Морахва) вперше документально згадується 1432 року. Частина містечка на правому березі ріки Клекотина звалась Стара Мурафа, а на лівому березі - Нова Мурафа. У 80-х роках XIXст. ці дві Мурафи нараховували майже три тисячі мешканців, 1893 року - 2260, 1905 року - 3140. У радянські часи до 1989 року об'єднане село Мурафа називалось Жданове. Нині тут проживає понад 2700 осіб. До 2020 року входило до Шаргородського району.

У 1627 році у Мурафі місцева власниця Ядвіга Белжецька (із Язловецьких) фундувала невеликий костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії для оо.-домініканців, пожертвувавши їм, зокрема, села (Великі) Голинчиці та Малі Голинчинці (Ксьондзівку, яка нині є Вербівкою). Після цього фундаторка померла, а її спадкоємець Януш Тишкевич заборонив ченцям оселитись у Мурафі, тому домініканці облаштувались у Голинчицях, збудувавши тут дерев'яні каплицю та невелику резиденцію.

82022 Нове Місто,
вул. Руська, 9,
+380 (3238) 351-91

Вперше Нове Місто згадується у документі Галицького князя Льва Даниловича у 1301 році. Король Казимир Великий населив його переселенцями-німцями. 1463 року поселення отримало магдебурзьке право. 1800 року мало 916 мешканців, з яких 550 були римо- і 87 греко-католиками, а нині є селом із населенням майже дев'ять сотень осіб. Входило до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

Парафію у Новому Місті заснували та перший дерев'яний костел збудували, ймовірно, у ІІ половині XIV століття (принаймні, 1419 року місцева парафіальна школа згадується як одна із найдавніших на перемишльських землях). 1433 року згадується також дерев'яна дзвіниця, а місцеві душпастирі відомі у наступних роках: 1471р. - о. Юрій, 1478р. - о. Станіслав Карницький, 1480р. - о. Михайло, 1490-1494рр. - о. Ян, 1493-1496рр. - о. Мартин Вайс. У 1498 році татари та волохи знищили місто разом із храмом.