08704 Обухів,
вул. Каштанова, 22А,
+380 (4472) 619-48, 619-49,
www: triitsia.com,
f.b.: trojcaomi, 1270887173003654

Поселення Лукавиця (нинішній Обухів) вперше згадується в документах 1362 роком. У XVI столітті Лукавиця внаслідок татарських спустошень зменшилась до одного хутора, де проживав селянин Обух. За його іменем це поселення і отримало нову назву. У 1648-1654 роках Обухів став сотенним містечком Київського полку. У 1834 році йому надали статус ярмарського містечка. У 1923 році Обухів став районним центром, 1979 року отримав статус міста, а 10 липня 2010 року його віднесли до категорії міст обласного значення. Населення - понад 33 тисячі мешканців.

7 січня 1995 року настоятель однієї з київських парафій о. Ян Крапан відправив у приватному приміщенні першу Службу Божу для римо-католиків Обухова, надалі сюди приїжджали священники з Києва. 4 квітня 1996 року була заснована місцева парафія, 21 травня того ж року її зареєструвала обласна адміністрація у Києві. З 3 липня 1996 року обухівськими римо-католиками стали опікуватись оо.-облати.

65045 Одеса,
вул. Катерининська, 33,
+380 (48) 728-64-83, 728-10-71, 728-10-72,
f.b.: KatedraOdesa

Перша згадка про замок-порт Кацюбіїв, який у різні часи називали також Кацюбий, Качибей, Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей, датується 1415 роком. 27 травня (7 червня) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування в Хаджибеї військової гавані і пристані для купецьких суден. Одеса як нова назва Хаджибея вперше з'явилася у документі 1795 року. Завдяки вдалому географічному розташуванню Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий і науковий центр європейського значення. В її розвиток внесли дуже вагомий вклад імігранти-католики з Європи. Нині місто є обласним центром з населенням понад мільйон мешканців.

Вже 1795 року місцева римсько-католицька спільнота облаштувала невеликий дерев'яний молитовний дім, у якому першу Месу відправив о. Андре Арчіоллі Порох SJ. У 1805 році було засновано парафію та розпочалось будівництво першого костелу по вул. Катерининській за проектом італійського архітектора Франческо Фрапполі, яке завершили 1822 року. Після вигнання з Росії царем Олександром І єзуїтів, храм 1820 року перейшов до дієцезіального духовенства. Костел двічі розширяли, проте кількість парафіян у 40-х роках ХІХ століття зросла настільки, що він вже не міг їх помістити.

89200 Перечин,
вул. Жовтнева, 44,
+380 (3145) 229-83,
www: rkc-perechin.ucoz.ua

Перечин у джерелах вперше згадується 1399 року, на початку XX століття був центром округу. 4 березня 2004 року отримав статус міста, є районним центром з населенням понад 6600 мешканців.

У 1902 році у Перечині була створена місцева римсько-католицька спільнота, яка послуговалась греко-католицьким храмом св. Миколая. 1905 року італієць Гайотто Франческо придбав у родини Зіма Ференца земельну ділянку під будівництво костела, а кошти на спорудження пожертвували місцевий хімічний завод фірми «Бантлін» та парафіяни. Мурували святиню італійці Комінотто Санто із синами, Меніс Яків, Гайотто Ф., а двері, вікна, лави та вівтарі було виготовлено у столярній майстерні Гоєра Олександра. Сучасний мурований костел у стилі еклектики збудували 1906 року та освятили у день св. Августина.

81362 Пнікут,
+380 (3234) 625-41,
www: pnikut.org,
f.b.: Pnikut

Пнікут вперше згадується у документах 1359 роком як власність руських бояр Шульжичів, потім - у 1366 і 1371 роках. 1385 року стало власністю перемишльських єпископів, які згодом віддали його у розпорядження катедральної капітули у Перемишлі. Принаймні, у XIX та першій половині ХХ століття переважну більшість населення становили поляки. Нині у Пнікуті проживає близько 1100 мешканців. Село належало до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Парафію у Пнікуті заснували не пізніше 1470 року із уже збудованим раніше дерев'яним костелом, а в 1611 і 1667 роках було споруджено чергові дерев'яні святині, які 1762 року замінив останній дерев'яний храм. Проте попри ремонти у 1808, 1831-1834 та 1877 роках цей костел, як зауважив єпископ-помічник Кароль Фішер під час візитації парафії у 1905 році, 'під тягарем понад двох століть вже дякує за службу', хоча і справляє добре враження.

32435 Підлісний Мукарів,
вул. Музейна, 19,
+380 (3858) 994-01,
f.b.: 201864538815591

Підлісний Мукарів зустрічається в історичних документах вже на початку XV століття. Це були королівські землі, які спочатку входили до Барського староства, а потім з 1665 року склали окреме Мукарівське староство. З 1830 по 1842 роки Мукарівське староство знаходилося у володінні Кам’янець-Подільського кафедрального собору. Нині у селі проживає понад дев'ять сотень мешканців.

У 1613 році коштом власника Мукарева Андрія Горського було споруджено перший дерев'яний костел, який обдарував привілеями та оснащенням 12 серпня 1613 року король Сигізмунд ІІІ. У ІІ половині XVII століття храм повністю знищили турки. Наступну дерев'яну святиню збудували 1760 року.

35000 Полонне,
вул. П. Маркіша, 22,
+380 (3843) 316-31, 328-73,
www: polonne.ofm.org.ua,
f.b.: sAnnaPolonne

Поселення Полонне відоме з 996 року. У другій половині XVI століття отримало магдебурзьке право. У XIX - початку XX століть місто було центром, нині є районним центром із населенням понад 20 тисяч мешканців.

У 1593-1607 роках у Полонному було споруджено за участю італійських архітекторів замковий мурований храм Успіння Пресвятої Діви Марії коштом українського князя Я. (І.) Острозького, який перейшов з православ'я на католицизм; святинею заопікувались оо.-єзуїти. 1618 року костел пограбували і спалили татари та турки. У 1646 році замковий храм відбудував С. Любомирський, котрий 1649 року склав фундацію на будівництво парафіяльного костелу під титулом св. Анни - на честь покровительки своєї матері. Костел невдовзі збудували, і Полонне отримало дві святині - замкову та парафіяльну (доля останньої невідома). 1651 року замкову святиню пограбували та зруйнували козаки Б. Хмельницького.

80760 Поморяни,
f.b.: kostel.pomorani

Поморяни виникли в середині XIVст., а вперше у документі згадуються 1391 року, є також письмові згадки у 1437 і 1446 роках. У 1456р. отримали міські права, підтверджені 1504 року. У 60-х роках XVIст. поруч зі старим містом заснували нове, яке 1564 року теж отримало магдебурзьке право. 1880 року у містечку проживало 4605 мешканців, у тому числі 2931 українців, 1381 поляків і 286 німців, у 1913р. - 4500, з яких 2950 були українцями, а 850 - поляками, нині селище має понад 1200 осіб. У 1940-1941 і 1944-1959 роках було райцентром.

У 1483 році вперше згадується місцева парафія та душпастир Яків, а костел, ймовірно, дерев'яний мав би бути спорудженим ще раніше. Проте наприкінці XVIст. цей чи черговий храм перетворив на кальвіністський дім молитви місцевий власник Ян Сенінський, який перейшов в протестантизм. Невдовзі цю святиню знищили нападники разом із усім містечком. Храм як місце зібрання протестантів відбудував Христофор Сенінський, син Яна. А парафію відновив 1633 року наступний власник Поморян Яків Собеський, батько майбутнього короля Польщі.

90600 Рахів,
вул. Миру, 18,
+380 (3132) 256-57,
f.b.: 1572759812975364

Датою заснування Рахова вважається 1447 рік, хоча письмова згадка про це поселення відома ще з 910 року. У 1770 році до Рахова переселили багато німецьких колоністів (з Верхньої Австрії), за участі яких відбувалося становлення лісопереробної галузі (вони були римо-католиками). У 1896 році Рахів став центром Тисодолинянського округу Марамороського комітату. Нині є районним центром з населенням понад 15 тисяч мешканців.

У 1782-1787 роках у Рахові було створено римсько-католицьку спільноту, яка послуговувалась переобладнаним з греко- католицької дерев'яної каплиці храмом (греко-католики мали ще дві церкви, тому віддали цю каплицю). 1791 року постала рахівська філія, а у 1810 році - самостійна парафія. 1818 року повідомляється, що каплиця знаходиться у поганому стані.

45100 Рожище,
вул. Степана Бандери, 23,
+380 (3268) 262-16,
f.b.: 294507858195169

Перші згадки у джерелах про Рожище датуються XIV століттям (відтоді понад три століття належало православній Луцькій єпархії). 1567 року поселення отримало права містечка, а 13 квітня 1598 року - магдебурзьке право. 1870 року тут проживало 860 мешканців, нині - понад 12 тисяч осіб. Статус міста - із 1989 року, було районним центром, але від 2020 року входить до Луцького району.

Католики латинського обряду містечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Вишеньках та мали свою каплицю у Рожищах. Правда, у схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії, починаючи від 1902 року вона подається як домашня, а у 1928, 1929, 1930 і 1931 роках - як дерев'яна з XVIII століття. Ймовірно, ще до І світової війни тут планували будівництво костелу, про що може свідчити видана у 1910-х роках листівка-цегелка на 20 копійок із його (нереалізованим) проектом.

33001 Рівне,
вул. Соборна, 137

Вперше Рівне згадується у 1283р. у польскій хрониці «Rocznik kapituly krakowskiej» як один з населених пунктів Галицько-Волинського князівства. Магдебурзьке право отримало 1492 року. Від 1793 року - центр повіту, від 1939 року - обласний центр. У 1629р. тут проживало понад 3 тисячі мешканців, 1858 року - 5054, 1897 року - 24573, 1921 року - 30000, 1939 року - 43000, нині - понад 264 тисячі осіб.

Перший дерев'яний храм св. Михаїла у Рівному спорудили 1549 року коштом місцевої власниці Беати Острозької з Косьцелецьких, позашлюбної доньки короля Сигізмунда І (фундаційний акт датований 18 вересня 1548 року), проте у 70-х роках цього ж століття його знищили татари. У другій половині першого десятиліття XVIIст. чергова власниця Анна Островська із Костків збудувала наступний дерев'яний костел та 2 грудня 1608 року відновила попередню фундацію, яку 1 квітня 1619 року збільшив її син Януш.