31500 Летичів,
вул. 50-річчя Жовтня, 10,
+380 (3857) 201-86, 204-53,
www: sanctuarium.com.ua

Перша згадка про Летичів датується 1362 роком, проте поселення вважається заснованим у XIII столітті. У 1429р. воно отримало магдебурзьке право, 1434 року стало повітовим центром. Було садибою Летичівської дієцезі, приєднаної до Кам'янецької 1798 року. З 1924 року є селищем міського типу та центром району, населення ниі - понад десять тисяч мешканців.

Близько 1430 року у Летичеві збудували перший дерев'яний костел. У 1506 році було споруджено мурований храм на кошти Яна Потоцького. У 1606 році місцеві домініканці, які раніше оселились тут, отримали від Папи Климентія VIII копію ікони Богородиці з римської базиліки. У 1625 році костел було спалено, а у 1712-1774рр. відбудовано коштом парафіян. У 1832 році царська влада ліквідувала домініканський монастир. 1854 року костел згорів, проте його відновили за кошти парафіян та завдяки зусиллям о. Францішка Згерського. у 1778 році Папа Пій VI видав декрет про коронацію образу Летичівської Богородиці. 1906 року храм було реставровано.

43016 Луцьк,
вул. Катедральна, 17,
+380 (332) 72-46-59,
f.b.: 418205711559839

Вперше Луцьк згадується у літописі 1085 роком, пізніше - у 1150, 1155, 1255, 1259, 1321 і 1325 роках. 1432 року отримав магдебурзьке право, підтверджене 28 липня 1497 року. З 1569 року після Люблінської унії був столицею воєводства. Від 1795 року, коли Волинь увійшла до складу Російської імперії, - осередком повіту, а з 1921р. - Волинського воєводства у складі Польщі. Восени 1939 року став обласним центром. 1858 року у Луцьку проживало 6362 мешканців, 1897 року - 15604, 1939 року - 38600, нині - понад 220 тисяча осіб.

У 1604 році до Луцька на запрошення єпископа Мартина Шишковського прибули єзуїти, які почали своє служіння спочатку при кафедральному соборі Пресвятої Трійці у виділеній для них каплиці. 1606 року відбулась фундація їхнього костельно-колегіального комплексу, яку 1609 року затвердив король Зигмунт ІІІ. Хоча вже 1610 року єпископ Павло Волуцький освятив наріжний камінь храму, проте його будівництво розпочалось лише 1616 року, коли той же архіпастир 6 липня освятив закладений фундамент.

79008 Львів,
пл. Катедральна, 1,
+380 (32) 272-56-82, 235-89–78,
www: lwowskabazylika.org.ua,
f.b.: 134360883320534

Від середини I тисячоліття тут були поселення білих хорватів та одне з найбільших їх святилищ. Їх держава охоплювала нинішні чеські, угорські, словацькі та південно-польські землі від Баварії на Заході та українські терени аж по Збруч на Сході. Проте наприкінці Xст., після її занепаду східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Невдовзі білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів як уділ для свого сина Лева (перша згадка про місто у документах датується 1256 роком). У 1272р. король Лев переніс столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі король Казимир надав Львову у 1356р. магдебурзьке право. У 1434р., після скасування автономії Галичини як Королівства Руського утворено Руське воєводство з центром у Львові, а 1772 року Львів відійшов до складу Габсбурзької монархії як столиця коронної провінції - Королівства Галичини і Володомирії. 1918 року, після приєднання Галичини до Польщі Львів став центром воєводства, а 1939 року, коли Галичина увійшли до складу УРСР, - центром області.

Християнство на біло-хорватські землі прийшло ще у 60-70-х роках IXст., а в документі 973 року вони вказані у межах Празької дієцезії латинського обряду. Перші католицькі храми (св. Йоана Хрестителя та Матері Божої Сніжної) у Львові споруджено ще у XIIIст. У 1412-1414рр. столиця Галицької архідієцезії латинського обряду, заснованої 1375 року, була перенесена до Львова.

Львівський кафедральний собор споруджено у готичному стилі у 1368-1480 роках. Частину катедри, зведену за проектом М. Нічки та завдяки зусиллям Галицько-Львівського архієпископа Я. Стрепи освятив 21 квітня 1405 року єпископ Матей з Перемишля. У 1481 році частково збудований храм консекрував Львівський архієпископ Я. Стшелецький, а його спорудження продовжувалось і далі. У 1760-1776 роках за архієпископа В. Сераковського катедру, яка тоді перебувала у поганому стані, відремонтували та перебудували у стилі бароко (архітектор П. Полейовський). 12 травня 1776 року храм став санктуарієм Матері Божої Милосердної, а 1948 року - санктуарієм Божого Милосердя. 1910 року катедра отримала статус малої базиліки. У першому десятилітті XX століття тут служив вікарієм майбутній єпископ о. Францішек Лісовський.

79013 Львів,
вул. Бандери, 8,
f.b.: MariaMagdalenaLwow

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.

На початку XVII століття у Львові Я. Годний та В. Келяр спорудили домініканський мурований костельно-монастирський комплекс на землі та за кошти, подаровані Анною Пстроконською. У 1612 році архієпископ Ян Замойський освятив тимчасовий вівтар тодішнього храму (святиня тоді була лише частиною нинішнього костелу). У 1753-1758 роках костел було добудовано, і 1758 року його консекрував єпископ Самуєль Гловинський. Від лютого 1944 року по листопад 1945 року тут працював вікарієм майбутній архієпископ Перемишльський о. Ігнатій Токарчук. 22 жовтня 1962 року святиню закрили.

79010 Львів,
вул. Личаківська, 49А,
+380 (32) 276-70-40,
www: antoni.lviv.ua,
f.b.: sv.antoni.u.lvovi

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.

Дерев'яний костельно-монастирський копмплекс оо.-францисканців на личаківському передмістю Львова було споруджено у 1618-1630 роках, проте у 1648 році під час облоги міста військами Б. Хмельницького він згорів. У 1652р. пожежа знову знищила відновлену дерев'яну святиню.

44300 Любомль,
вул. Костельна, 16

Любомль згадується у 1287р., 1288 року і наприкінці XIV - на початку XV століть. Принаймні, від 1505р. Любомль вже був містом, хоча магдебурзьке право отримав лише 06.12.1541р. (насправді, воно тоді було відновлено у зв'язку із втратою попереднього документу). У 1564р. мав 875 мешканців, 1798р. - 1718, 1860р. - 2784, 1896р. - 6969, 1921р. - 3328, 1939р. - 8100, нині - понад 10 тисяч осіб. Наприкінці XVIIIст. став волосним центром, від 1920р. був центром повіту, а потім - райцентром. З 1951 року має статус міста, а від 2020р. входить до Ковельського району.

Фундаторем місцевого костелу та парафії став король Владислав Ягайло, який неодноразово бував у Любомлі. За легендою, записаною істориком та Львівським архієпископом-номінантом Яном Длугошем, перший дерев'яний храм Пресвятої Трійці король збудував 25 грудня 1409 року лише за один день. Насправді, його спорудження датують кінцем 1409 - початком 1410 років, після чого храм освятив єпископ Володимирський Григорій.

54001 Миколаїв,
вул. вул. Захисників Миколаєва, 32,
+380 (512) 47-06-36,
www: joseph-mk.org,
f.b.: joseph.org.ua

Південна частина міста (Вітовка) отримала назву від литовського князя Вітовта, який збудував тут 1399 року замок. З кінця XVст. місцеві поселення (Рушеринівка, Рибаче, Кут Хлюща та інші) пов'язані із запорізькими козаками. У 1789р. Вітовку перейменували на Богоявленськ та заклали Миколаїв на півострові при злитті Інгулу і Південного Буга. У 1863р. тут проживало понад 64 тисячі мешканців, 1897 року - 92 тис., 1926 року - майже 105 тис., 1939 року - понад 168 тис., нині - близько 430 тисяч осіб. Із 1937 року Миколаїв є центром області та району. 2022 року присвоєно відзнаку «Місто-герой України»

Вже через 5 років після заснування міста, 20 травня 1794 року відкрили римсько-католицький храм (ймовірно, дім молитви), який був присвячений св. Йосифу, хоча деякі джерела подають титул св. Миколая, сплутавши цю святиню із костелом св. Миколая у Миколаєві на Хмельниччині. Місцева парафія об'єднала вірян різного етнічного походження - французів, італійців, литовців, угорців, іспанців, шведів, естонців, проте найбільшими спільнотами були німецька та польська.

81300 Мостиська,
вул. Ів. Франка, 1,
+380 (3234) 417-70,
www: mosciska.eu,
f.b.: parafia.mosciska

За непідтвердженими даними, перша писемна згадка про поселення є в Галицько-Волинському літописі з 1244 року, проте більш ймовірною першою згадкою в документах є інша дата - 1392 рік. 1404 року Мостиська отримали магдебурзьке право, підтверджене у 1491 році, а 1434 року стало центром староства. З 1867 року місто було повітовим осередком, а з 1940 року - районним центром (нині належить до Яворівського району). Населення - понад 9 тисяч мешканців.

У 1404 році король Владислав Ягайло надав маєтності та привілеї парафії у Мостиськах, створеній кілька років раніше. У XV-XVII століттях було споруджено другий дерев'яний костел, оскільки перший знищили турки у 1498 року. Сучасний мурований готичний храм збудували у 160?-1606 роках, 8 січня 1604 року його консекрував єпископ М. Пстроконський. У 50-х роках XVII століття святиню було відремонтовано після знищень, завданих у 1648 році козаками, а відновлений храм реконсекрував єпископ А. Тшебницький. У 60-70-х роках XVIII століття настоятелем парафії був майбутній архієпископ Фердинанд Кіцький.

89600 Мукачево,
вул. Миру, 9,
+380 (3131) 221-52, 233-78,
f.b.: 1578399959147243

Мукачево вже існувало у IX столітті як місто білих хорватів. У літописі Аноніма «Діяння угорців» зазначено про перехід у 896 році угорського вождя Алмоша (Арпада) через Карпати й захоплення Мукачева, де він 40 днів святкував перемогу. Далі місто згадується у 1263, 1339, 1352 роках. 1376 року королева Угорщини й Польщі Єлизавета надала місту статус привілейованого та дозвіл мати свою печатку із зображенням св. Мартина. У 1445 році Мукачево отримало магдебурзьке право. Нині є районним центром з населенням понад 85 тисяч мешканців.

За не підтвердженими даними, попередній мурований костел св. Мартина з Туру у Мукачеві збудували ще у XIII столітті, проте перша документальна згадка про храм датується 1332-1335 роками. Ця святиня неодноразово зазнавала пошкоджень під час війських дій та згодом відновлювалась і реконструйовувалась. Аж до 1880 року, коли почав обвалюватись неф храму і його довелось розібрати (залишилось лише святилище).

89600 Мукачево,
вул. Миру, 51

Мукачево вже існувало у IX столітті як місто білих хорватів. У літописі Аноніма «Діяння угорців» зазначено про перехід у 896 році угорського вождя Алмоша (Арпада) через Карпати й захоплення Мукачева, де він 40 днів святкував перемогу. Далі місто згадується у 1263, 1339, 1352 роках. 1376 року королева Угорщини й Польщі Єлизавета надала місту статус привілейованого та дозвіл мати свою печатку із зображенням св. Мартина. У 1445 році Мукачево отримало магдебурзьке право. Нині є районним центром з населенням понад 85 тисяч мешканців.

У 1880 році почав обвалюватись неф костелу св. Мартина з Туру (перша документальна згадка про храм датується 1332-1335 роками). Тому 1904 року його довелось розібрати, проте апсиду костелу (його вівтарну частину, святилище) залишили. Частково на місці знесеної культової споруди у 1904-1905 роках збудували новий готичний мурований костел св. Мартина з Туру, а відновлення та реконструкцію вівтарної частини старого храму взяв на себе Національний комітет охорони пам’яток старовини і культури.