47841 Галущинці,
вул. Шевченка, 3,
+380 (3543) 323-35

Вперше Галущинці згадуються у 1533 та 1540 роках, а також 1607 року. Після війських спустошень XVI-XVII століть заселялись поляками із Польщі. 1880 року тут проживало 1338 мешканців, з яких 1169 були римо-католиками, 1921 року було 1694 осіб, на початок 1939 року - 1810 жителів (1720 поляків, 60 українців, 30 євреїв), а нині - майже сім сотень селян. Село входило до Підволочиського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові-Мазовецькому, яке у радянські часи спочатку називалось Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині - Соборним. 1720 року у Галущинцях збудовали дерев'яний костел, а 1786 року планували заснування парафії, проте безуспішно. У першій половині XIX століття храм згорів від удару блискавки (богослужіння здійснювали у греко-католицькій церкві). Але це не завадило 1851 року коштом пожертв вірян та одного з двох крупних місцевих землевласників (Ігнатія Гриневецького) створити парафіяльну експозитуру, до якої увійшло ще кілька сусідніх сіл.

24615 Городківка,
вул. Дажицького, 2,
+380 (4340) 244-61

За переказами, існуюче у XIII-XIV століттях село Шумилів знищили татари, а наприкінці XVIст. тут заснували містечко М'ястківку. У ньому на початку 90-х років ХІХст. проживало понад 5500 мешканців, 1905 року - 8997, а нині село має понад 5600 осіб. 1946 року М'ястківку об'єднали із Раківкою, яка до 1917 була Ротмистрівкою, та назвали Городківкою. Село входило до Крижопільського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського.

У 1747 році у М'ястківці (за непідтвердженою інформацією, на місці колишньої церкви Положення ризи Пресвятої Богородиці) завдяки місцевим власникам Любомирським було споруджено сучасний мурований костел. Тоді ж фундатор пожертвував на утримання настоятеля значні кошти та майно. У 1785 році храм реставрували за рахунок пожертв Миколая Ярошинського та Антонія Бєлєцького, який цього року також суттєво збільшив фінансове забезпечення парафії, призначивши свою дотацію на утримання двох вікаріїв.

82042 Добромиль,
вул. Замкова, 63,
+380 (3238) 337-29

Засноване у ХІІст. дворянином Вишем перемишльських давньоукраїнських князів поселення Вишина пізніше отримало назву Гущак і стало частиною Добромиля, який у документах вперше згадується 23 листопада 1374 року. У 1497р. король Ян Ольбрахт визнав Добромиль містечком, а 28 червня 1566 року король Сигізмунд II Август надав йому магдебурзьке право. У 1857р. у Добромилі проживало 2572 мешканців, у тому числі 400 українців і 252 поляків, у 1890р. - 3244 жителів, зокрема 808 поляків і 394 українців, 1939 року - 6000, у тому числі 2050 поляків, 1400 українців і 50 німців, нині - понад 4100 осіб. У 1876р. Добромиль став центром повіту, у 1940-1962рр. був райцентром, потім входив до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

Римо-католики міста спочатку належали до парафії св. Мартина у Фельштині (нині - Скелівка). 1531 року у Добромилі коштом його власника Яна Герберта було збудовано дерев'яний костел та засновано парафію, проте вже наприкінці 1535 року ця святиня згоріла.

12724 Довбиш,
вул. Костельна, 9,
+380 (4144) 513-52, 510-04,
f.b.: 1177798512292375

Вперше згадується у джерелах 1811 року під назвою Довбишів Ставок, потім - Довбишів, а, принаймні, від 1900 року - Довбиш. На початку ХХст. його околиці заселялись вихідцями із центральних районів Польщі, тому половина жителів донині має польське коріння. У 1925-1935рр. був Мархлевськом та центром польського національного району, а в 1939-1944рр. - Щорськом, від 1938 року є селищем (міського типу). Нині тут проживає майже 4300 осіб. Входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Звягельського.

Католики латинського обряду Довбиша належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах. Виходячи з того, що 1911 року із 156 осель 154 були польськими і лише 2 українськими, а чисельність мешканців 1900 року становила 967 осіб, можна припустити, що кількість вірян тоді, принаймні, перевищила тисячу. І їм знадобилась своя святиня, бо парафіяльна розташовувалась надто далеко.

83004 Донецьк,
вул. Артема, 191,
+380 (622) 57-78-74,
f.b.: 1727394587474018

На території сучасного Донецька запорізькі козаки у XVIIст. та донські козаки наприкінці XVIIIст. заснували слободи, зокрема, Олександрівку, перша згадка про яку датується 1779 роком. Саме біля неї 1841 року з'явились три перші вугільні шахти, а промисловий видобуток вугілля почався у 60-х роках. Разом з будівництвом шахт та металургійного заводу, які розпочав засновник «Новоросійського товариства кам'яновугільного, залізного та рейкового виробництв» валлієць Джон Юз, влітку 1869 року на місці села Олександрівка виникла Юзівка. У травні 1917 року отримала статус міста, у 1924р. її перейменували на Сталін, 1929 року - на Сталіно, яке 1932 року стало обласним центром. 1961 року місто отримало назву - Донецьк. Населення - понад 900 тисяч мешканців.

Серед технічного персоналу, який обслуговував започатковане у Юзівці виробництво, було багато римо-католиків, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Маріуполі. 1892 року на кошти вже згаданого «Новоросійського товариства» у Юзівці збудували муровану святиню св. Йосифа, яку схематизми Тираспільської дієцезії називають молитовним домом.

45109 Дубище

Дубище відоме з 1322 року, коли тут згадується у джерелах православний монастир. 1793 року село мало лише сім десятків мешканців, 1900 року - удвічі більше та ще 174 в колоніях Дубище Старе і Дубище Нове, нині ж у селищі (міського типу), яким воно стало 1992 року, проживає майже дві тисячі осіб (у 1991-1995рр. населення збільшилось за рахунок переселенців з-під Чорнобиля - на підставі рішення Ради Міністрів України від 28.08.1990р.). Входило до Рожищенського району, а від 2020 року - до Луцького.

Місцеві католики латинського обряду, що населяли переважно колонію Дубище Нове, спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Вишеньках, але після заснування у 1920-1921 роках парафії Преображення Господнього у Рожищах, перейшли до неї, проте своєї святині раніше не мали. Від 1931 року, коли вперше у схематизмах Луцької дієцезії почали вказувати населені пункти парафій, у складі рожищенської парафії подається лише Дубище Нове без Дубища і Дубища Старого.

32400 Дунаївці,
провул. Загородний, 30,
+380 (3858) 334-55, 348-13,
www: michail.pp.ua,
f.b.: s.michail

Перша згадка про Дунаївці датується 1403 роком. У 1592 році поселення отримало статус магдебурзьке право, підтверджене 1605 року, і назву Дунайгород, яка не прижилась. Від 1862 року Дунаївці - волосний центр, від 1923 року - райцентр, а з 1958 року - місто. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 10 тисяч мешканців, 1893 року - 12339, 1905 року - 12540, нині - близько 16 тисяч осіб. 2020 року місто увійшло до Кам'янець-Подільського району.

На початку XVII століття у Дунаївцях за сприяння Конецпольських було споруджено мурований костел та засновано парафію. Храм у 30-х роках облаштували Станіславські, які також збільшили фінансово-майнове забезпечення парафії (зокрема, подарували їй село Дем'янківці). Проте під час турецької окупації, що тривала останню чверть XVIIст., ця святиня була повністю знищена.

10014 Житомир,
вул. Кафедральна, 2
+380 (41) 237-30-53,
f.b.: 269385246412727

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

Після перенесення столиці Києвської дієцезії у Житомир на місці колишнього храму у 1724-1737 роках коштом єпископа Київського і Чернігівського Самуеля Яна Ожги було споруджено катедру та освячено 1737 року під титулом Zaśnięcia Пресвятої Діви Марії. Проте внаслідок допущених конструктивних помилок невдовзі її розібрали до фундаменту. У 1737-1746 роках коштом знову ж таки єпископа Яна Ожги було споруджено новий мурований кафедральний храм. 1751 року його консекрував єпископ Каетан Ігнатій Солтик.

10014 Житомир,
вул. Київська, 4,
+380 (412) 22-78-88, 42-12-85,
f.b.: st.john.of.dukla.parish

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

4 квітня 1761 року король Август ІІІ надав францисканцям-бернардинам землю в околицях Житомира під храм та резиденцію, які коштом житомирського старости Яна Іллінського було збудовано з дерева. Проте вже 1769 року їхній костел бл. Яна з Дуклі разом із житловою спорудою знищила пожежа. Через рік завдяки фундатору та іншим жертводавцям постали знову з дерева як храм, який освятив о. Франциск Залуковський, так і резиденція, але поряд із святинею також почали споруджувати муровану будівлю, до якої ченці переселились на початку ХІХ століття.

80300 Жовква,
пл. Вічева, 18,
+380 (3252) 219-66, 215-42,
f.b.: ParafiaZowkwa, parafia.laurentius

Жовква заснована 1597 року на землях давньоукраїнського поселення Винники, перша згадка про яке датується 1368 роком, неподалік відомого з 1242 року древнього міста Щекотів (нині - село Глинськ). 22.02.1603р. отримала магдебурзьке право (її засновник Станіслав Жулкевський належав до давньоукраїнсько роду бояр, що прийняли католицизм). У 1784 році Жовква стала центром циркулу, 1880 року - повіту, а з радянських часів була райцентром, доки 2020 року не увійшла до Львівського району. 1890 року тут проживало 7143 мешканців, з них 1919 греко- і 1430 римо-католиків, нині - понад 13 800 осіб. У 1951-1992 роках місто називалось Нестерів.

У 1543 році у селі Винники, яке потім стало передмістям Жовкви, його власник Андрій Висоцький збудував парафіяльний дерев'яний костел під титулом Пресвятої Трійці (пізніше - св. Андрія).

У 1606-1618 роках у Жовкві споруджено мурований храм коштом Станіслава Жулкевського за проектами та під керівництвом архітекторів Павла Щасливого (до його смерті 1610 року) та Амброзія Прихильного і, можливо, Павла Римлянина. 28 травня 1623 року архієпископ Ян Прухницький консекрував костел під титулом Королеви Небес і свв. Лаврентія і Станіслава єп., а також цього ж року формально заснував парафію (колишній винниківський храм став філіальним). Проте оздоблення, облаштування та оснащення святині продовжувалась і далі, зокрема, вона отримала сім вівтарів.