69035 Запоріжжя,
вул. Заводська, 21А,
+380 (61) 218-58-49, 213-33-33,
www: rkc.zp.ua,
f.b.: SanktuarijBogaOtcaMiloserdnogoVG...

У XV-XVIIст. територія міста входила до Запоріжжя - краю вольностей запорізьких козаків, а 1770 року тут була закладена Олександрівська фортеця, завершення її будівництва у 1775р. співпало зі знищенням останньої Запорізької січі - Підпільнянської. Навколо фортеці селилися будівельники-селяни, каторжники, обслуговуючий персонал фортеці, відставні солдати. 1785 року Олександрівськ став поселенням міського типу, а 05.06.1806р. отримав статус повітового міста Катеринославської губернії. 23.03.1921р. місто було перейменовано на Запоріжжя, 1923 року стало центром Запорізького округу, а 10.01.1939р. - центром області. Населення - майже 732 тисячі мешканців.

До революції в Олександрівську була філіальна каплиця парафії в Катеринославську (Дніропетровську), яку в 30-х роках XXст. закрили, а 50-х - знищили (на її місці збудували завод). З 1993 року Служби у Запоріжжі проводились в різних приміщеннях. Потім завдяки єпископу Я. Ольшанському та організації 'Kirche in Not' було придбано недобудований житловий будинок, у якому 04.09.1994р. після ремонту та реконструкції єпископ Я. Ольшанський освятив каплицю св. Ап. Павла.

У 1997 році міська влада виділила земельну ділянку під будівництво храму та парафіяльного будинку, а 5 квітня 1998 року тодішній єпископ- помічник Кам'янець- Подільський Станіслав Падевський OFM Cap (майбутній перший єпископ Харківсько- Запорізький) освятив територію під будівництво костелу. 7 грудня 1998 року Папа Йоан Павло II освятив наріжний камінь, взятий з основи базиліки св. Апостола Петра у Римі, і того ж дня передав його запорізькому пароху о. Яну Собіло (нині - єпископ) через свого секретаря о. Мечислава Мокшицького (нині - архієпископ), а 7 жовтня 1999 року єпископ Леон Дубравський OFM заклав його під будівництво храму за проектом запорізьких архітекторів (зменшена копія базиліки св. Петра у Ватикані).

80700 Золочів,
вул. Мазепи, 1А/14,
+380 (3265) 428-99,
www: zolochiv.pijarzy.pl

У давньоруські часи на місці Золочева існувало легендарне Радече, яке було зруйновано ворогами на початку XIIIст., а через півстоліття - тут постала дерев'яна фортеця. Перша письмова згадка про Золочів датується 1423 роком. 15.03.1523р. місто отримало магдебурзьке право. З 1872 року було центром циркулу, а пізніше - повіту, від грудня 1939 року є районим центром, в якому нині проживає майже 25 тисяч мешканців.

Парафію у Золочеві було засновано 14 червня 1627 року, проте 1838 року парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії, споруджений у 1624-1634 роках, було передано греко-католикам, а римсько-католицьку парафію перенесли до святині оо. -піярів. Будівництво цього барокового храму (та колегії оо.-піярів) на кошти Якова Собеського тривало у 1731-1785 роках. 1787 року австрійська влада спочатку передала незавершену будівлю цього костелу греко-католикам, які після тривалого часу, не маючи фінансових можливостей добудувати святиню, обміняли її на меншу - вже згаданий парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії.

76000 Івано-Франківськ,
вул. Вовчинецька, 92,
+380 (34) 275-63-90,
www: rkc.if.ua,
f.b.: 1245613598843528

Засноване Андрієм Потоцьким на теренах відомого із 1437 року села Заболоття поселення Станіславів (на честь св. Станіслава) уперше згадується 8 травня 1662 року, коли воно отримало магдебурзьке право, підтверджене 14 серпня 1663 року. В австрійські часи місто називалось Станіслав, який 1867 року став повітовим центром, а від 1918 року - знову Станіславовом. Був також столицею воєводства. У 1924р. приєднали Княгинин та інші села. Із 1939 року є обласним центром, від 1962р. називається Івано-Франківськом. У 1801 році тут проживало 5402 мешканців, 1857 року - 11682, 1880 року - 18626, 1900 року - близько 30 тисяч, 1910 року - 33328, 1921 року - 52500, 1931 року - 59960, 1939 року - 71218, а нині - понад 238 тисяч осіб.

В Станіславові у 20-х роках ХХст. вже існували костели св. Йосифа, єзуїтський Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та св. Алоізія Гонзаги, гімназійний 'Ave Maria', а також парафіяльний Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (колишня колегіата). Саме до цієї парафії належали римо-католики села Княгинин-Гірки, яке 1924 року приєднали до Станіславова. Ще 1922 року тут постав комітет за участю вікарія о. Людвика Пецяка, який спочатку мав на меті відбудову знищеного війною домініканського дитячого закладу та будівництво каплиці.

32301 Кам'янець-Подільський,
вул. Татарська, 20,
+380 (3849) 914-94,
f.b.: 1607289499556573

Місто належало Київській Русі, у XIII-XIV століттях - Галицько-Волинському князівству, а потім було захоплене татаро- монголами. У першій половині XIVст. Кам'янець став центром Подільського князівства на чолі з князями Коріятовичами, від 1362 року - у складі Литовсько-Руської держави (1374 року отримав магдебурзьке право), з 1434 року відійшоі до Польщі, з 1463 року - центр Подільського воєводства. У 1672-1699рр. належав Туреччині. У складі Росії у 1795-1997рр. - центр Подільського намісництва, а у 1797-1917рр. - Подільської губернії. Від 22 березня 1919р. по листопад 1920р. Кам'янець був столицею Української Народної Республіки, у 1937-1941рр. - центр Кам'янець-Подільської області, нині - районний центр з населенням майже сто тисяч мешканців.

Приблизно 1370 року перший дерев'яний Петропавлівський костел у Кам'янці спорудили князі Коріятовичі, а 1375 року ця святиня стала кафедральною після заснування дієцезії. У 1428-1430 роках було споруджено корпус первинного готичного мурованого храму. У 1547-1563 роках збудовали каплиці Вірменської Матері Божої і Пресвятих Тайн. 1621 року костел було перебудовано та споруджено каплицю Непорочного Зачаття Матері Божої після пожежі 1616 року. У 1646-1648 роках споруджено сучасний пресбітерій, що докорінно змінило внутрішній устрій храму. У 1672-1699 роках під час турецької окупації святиню перетворили на мусульманську мечеть, а біля входу спорудили мінарет. 1717 року відбувся частковий ремонт собору.

01001 Київ,
вул. Костельна, 17,
+380 (44) 229-73-09,
www: st-alexander.org.ua, st-alexander.kiev.ua,
f.b.: EcclesiaCatholicaStAlexandri

Заснований наприкінці V - початку VI століть Київ на межі VIII - IX століть став головним містом Руської землі (об'єднання південних східнослов'янських племен) та столицею Руської держави. Після втрати державності був також адміністративним центром литовсько-польського воєводства, козацького полку, російської губернії, столицею УНР, Української Держави та Української РСР. Нині - столиця України з населенням майже три мільйони мешканців.

У 60-х роках IXст. після успішного нападу Київського князя Аскольда на Константинополь відбулося перше хрещення Русі. Руську Церкву очолили митрополит Михайло та шестеро спеціально висвячених єпископів. Християнська віра поширювалася, у Києві та по всій Русі поставали храми, що викликало наростаюче незадоволення язичників. 882 року, спираючись на підтримку внутрішніх антихристиянських сил, Київ захопив та вбив князя-християнина Аскольда вихователь малолітнього князя Славії (майбутньої Новгородської землі) Ігоря з варяжської династії Рюріків. На Русі почалась язичеська реакція, яка тривала до смерті узурпатора-язичника Олега у 912 році. А потім ще двічі християнство відвовойовувало втрачені позиції та знову піддавалося терору, поки 998 року не відбулася подія, яка всупереч історичній правді названа хрещенням Русі.

45200 Ківерці,
вул. Бойка, 6,
+380 (3365) 323-42

У 1870-1873 роках між містами Рівне і Ковель прокладали залізничну колію, а за 7 км від села Ківерці (тепер Прилуцьке) спорудили станцію з однойменною назвою. Статус міста Ківерці отримали 1951 року. Населення - понад 14 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії у Луцьку. Лише 1923 року у Ківерцях заснували парафію (тут була невеличка дерев'яна каплиця). У 1929-1933 роках коштом парафіян та завдяки зусиллям останнього передвоєнного пароха о. Тадеуша Бончковського було споруджено сучасний мурований костел, який консекрував єпископ Адольф Шельонжек. У 1946-1991 роках приміщення храму використовувалось у господарських потребах, а згодом його почали перебудувули на спортивний зал. 1991 року основну частину колишнього костелу передали православній громаді Київського патріархату.

45000 Ковель,
вул. Вербицького, 1A,
+380 (3352) 518-93,
www: kovel.ofm.org.ua,
f.b.: 100087102280547

Існуюче раніше поселення Ковле 24 грудня 1518 року отримало магдебурзьке право, назву Ковель і статус міста, що було підтверджено 1611 року. У 1794 році Ковель став центром повіту. 1863 року тут проживало 3646 жителів, 1893 року - 15116, 1921 року - 21 тисяча, 1931 року - 27653, нині - понад 67 тисяч осіб. З радянських часів є районним центром.

У середині XVI століття у Ковелі було споруджено перший дерев'яний храм св. Анни. Після його руйнування козаками Богдана Хмельницького костел відбудували 1710 року, а після пожежі 1854 року було збудовано нову дерев'яну святиню св. Анни, яку знищила радянська влада 1945 року. У 1924-1935 роках у Ковелі спорудили мурований храм під титулом св. Станіслава, єп. та мч, який після війни за рішенням місцевої влади було розібрано.

90223 Косонь,
вул. Бучкоі, 12

Косонь вперше у документах згадується 1332 року як Кодунь чи Козунь, є згадки також у 1335 і 1398 роках (називалось також Мезекосонь, Косино та Косини). З 1496 року відоме як містечко, від 1729 року було центром округу. У 1910 році тут проживало 2451 мешканців, нині село має понад 2300 осіб, переважна більшість яких є угорськомовними.

Принаймні, на початку 30-х років XIVст. у Косині вже були парафія і костел св. Владислава (Ласло), проте 1552 року жителі містечка змінили конфесію на реформатську, відповідно і католицький храм став реформатською кірхою. Її перебудовували у середині XVIIст. та у 20-х роках XIXст. Нині реформатська церква (колишній костел) занесена до переліку пам'яток архітектури місцевого значення.

47003 Кременець,
вул. О. Пчілки, 6,
+380 (3546) 235-29,
f.b.: 964884353523815

Датою першою писемної згадки про Кременець вважаються 1226-1227 роки, проте у польських джерелах згадується 1064 роком. Магдебурзьке право отримав у 1438 році. Нині є районним центром із населенням понад 21 тисячу мешканців.

У 1854-1857 роках після закриття у 1832 році францисканських монастиря та костелу римо-католики спочатку збирались на Меси у невеличкій каплиці, яку облаштували в одному з будинків на вул. Садовій (тепер вул. Ю. Словацького). У цей час йшло спорудження мурованого парафіяльного храму коштом парафіян та уряду за проектом Жана Тома де Томона храму св. Катерини у Санкт-Петербурзі. У листопаді 1857 року костел було освячено. У 1908 році виконано поліхромію святині та встановлено чеські вітражі.

31500 Летичів,
вул. 50-річчя Жовтня, 10,
+380 (3857) 201-86, 204-53,
www: sanctuarium.com.ua

Перша згадка про Летичів датується 1362 роком, проте поселення вважається заснованим у XIII столітті. У 1429р. воно отримало магдебурзьке право, 1434 року стало повітовим центром. Було садибою Летичівської дієцезі, приєднаної до Кам'янецької 1798 року. З 1924 року є селищем міського типу та центром району, населення ниі - понад десять тисяч мешканців.

Близько 1430 року у Летичеві збудували перший дерев'яний костел. У 1506 році було споруджено мурований храм на кошти Яна Потоцького. У 1606 році місцеві домініканці, які раніше оселились тут, отримали від Папи Климентія VIII копію ікони Богородиці з римської базиліки. У 1625 році костел було спалено, а у 1712-1774рр. відбудовано коштом парафіян. У 1832 році царська влада ліквідувала домініканський монастир. 1854 року костел згорів, проте його відновили за кошти парафіян та завдяки зусиллям о. Францішка Згерського. у 1778 році Папа Пій VI видав декрет про коронацію образу Летичівської Богородиці. 1906 року храм було реставровано.