28002 Хмельницький,
проспект Миру, 55,
+380 (382) 78-94-43,
www: christ-king.km.ua,
f.b.: hrysta.caria

Перша згадка про Плоскирів чи Плоскировець, як тоді називався Хмельницький, датується першою половиною XV століття. Задяки замковим укріпленням Плоскирів у 60-80-х pоках XVI століття став міським поселенням, яке 1566 року отримало магдебурзьке право. Плоскирівське староство, як і все Поділля, виявилося повністю спустошеним турецьким пануванням 1672-1699 років, тому сюди пересилили селян із польської Мазовії і мазурського Поозер'я, а також Жешувського, Люблінського, Калецького, Краківського воєводств, нащадки яких склали основу католицького населення. Кількість костелів в краї неухильно збільшувалась: у XIVст. їх було 2, в XVст. - 6, в XVIст. - 7, у XVII - 14, а в XVIIIст. - вже 46. 1795 року Плоскирів став одним з повітових центрів Подільської губернії Російської імперії та був перейменований у Проскурів, 1923 року став окружним центром, а 1941 року - центром області. У 1954 році місто отримало назву Хмельницький. Його населення - майже 274 тисячі мешканців.

За документами, у цьому нинішньому мікрорайоні Хмельницького існував костел у XVII столітті, який знищили турки. У 1710-1714 роках на місці знищеного храму завдяки Бартоломію Рибницькому збудували новий дерев'яний під титулом св. Анни.

22000 Хмільник,
вул. Шевченка, 7,
+380 (4338) 225-12,
www: kostel2khmilnyk2ua.wixsite.com/k...,
f.b.: kostel.khmilnyk

Перша письмова згадка про Хмільник датується 1362 роком, коли литовський князь Ольгерд розгромив в битві біля річки Синюхи перекопських цариків братів Котлубея, Качибея і Дмитра, яким належало Поділля. Він же і оволодів Хмільником. У 1434 місто стає центром староства Подільського воєводства, а 1448 року отримало від великого князя литовського Казимира IV Яґелончика магдебурзьке право, пізніше підтверджене королем Сиґізмундом. Із 1923 року Хмільник є районним центром, а з 1979 року його віднесено до категорії міст обласного підпорядкування, в якому нині проживає понад 27 тисяч мешканців.

Місцеві дерев'яний костел і парафія існували з 1603 року, проте святиню зруйнували турки. У 1728 році храм було відбудовано заново в стилі тосканського бароко, після оснащення його консекрував 20 серпня 1738 року єпископ Франциск Кобельський. У 1802 році святиню реставрували на кошти Михайла Залевського, а 1826 року її реконсекрував єпископ Франциск Мацкевич.

24800 Чечельник,
вул. Героїв Майдану, 39,
+380 (4351) 212-71,
www: chechelnyk.ofm.org.ua

Перша згадка про сторожові поселення на місці теперішнього Чечельника датується 1529 роком. Статус містечка отримав 1635 року. У 1795р. перейменували на Ольгопіль та зробили центром повіту, проте 1812 року повітовий центр перенесли до Рогузки-Чечельницької, яку теж перейменували на Ольгопіль, а Чечельнику повернули стару назву. Був центром волості. У 1893р. тут проживало лише 2897 мешканців, 1905 року - вже 10558, нині - майже 5 тисяч осіб. Із 1961р. є селищем (міського типу), був райцентром (за винятком 1962-1966рр.), проте 2020 року увійшов до Гайсинського району.

У 1751 році у Чечельнику було споруджено дерев'яний костел (і місійний будинок) для барських єзуїтів коштом місцевого власника князя Станіслава Любомирського. 1759 року гайдамаки знищили, принаймні, будівлю єзуїтів (можливо, і храм), проте пізніше їх відновили. І єзуїти продовжували обслуговувати католиків містечка та околиць.

58008 Чернівці,
вул. Бетховена, 4/5,
+380 (372) 55-07-10,
www: rkc.cv.ua,
f.b.: rkc.cv.ua

Чернівці (Черн) відомі з ХІІ століття, коли давньоукраїнські буковинські землі були частиною Галицького та Галицько- Волинського князівств. Пізніше Чернівці згадуються 8 жовтням 1408 року, а у 80-ті роки XV століття стали центром повіту та отримали статус міста. В Австрійській імперії місто з 1787 року було центром циркулу Галицької провінції, а зі середини XIXст. стало столицею окремої Буковинської провінції. З 1940р. після об'єднання Чернівецького та Хотинського повітів Чернівці є обласним центром. Проживає у ньому понад 266 тисяч мешканців.

У 1778 році у Чернівцях було споруджено перший костел - дерев'яний. 1786 року цісар Йосиф ІІ під час свого перебування у Чернівцях обрав місце для нової мурованої святині на площі навпроти старої дерев'яної; цього ж року засновано парафію. 29 липня 1814 року новозбудований храм освятили під титулом Воздвиження Святого Хреста. 1886 року пожежа знищила вежу, яку відбудували у попередньому вигляді. У 1909-1910 роках костел розбудували та розширили.

80100 Червоноград,
вул. Клюсівська, 30,
+380 (3249) 384 70,
www: ua.spiritus-sanctus.org.ua,
f.b.: 214468208621635

Місто 1692 року на землях села Новий Двір (вперше згадується у документах у 1613р.) заснував великий коронний гетьман Щенсни Казимир Потоцький, назвав його на честь своєї дружини Кристини Кристинополем та отримав для нього магдебурзьке право. Від 3 листопада 1951 року називається Червоноградом, а від 30.12.1962р. є містом обласного підпорядкування. Населення - понад 67 тисяч мешканців.

Римо-католики Червонограда 13 грудня 1991 року зареєстрували парафію Благовіщення Діви Марії. Оскільки колишній костел Зіслання Святого Духа віддали православним, то послуговувались вони каплицею у сусідньому селі Межиріччя, яке знаходилось за кілька кілометрів від міста (обслуговували їх душпастирі спочатку із Жовкви, а потім із Великих Мостів). У 1999р. у Червонограді оселився постійний священик по вул. Михайла Грушевського у 2-х кімнатній квартирі, де відправляв Месу кожного дня, а в неділю і в свята - у Межиріччі. Протягом року було придбано будинок по вул. Йосипа Сліпого, куди і перенесли духовний осередок.

13200 Чуднів,
вул. Європейська, 5,
+380 (4139) 210-57,
www: chudniv.ofm.org.ua,
f.b.: 100066579611595

Вперше поселення документально згадується 1416 року, пізніше - у 1471 та 1507 роках. 1880 року у містечку, яким Чуднів був, принаймні, від середини XVIIIст., проживало 3685 мешканців, у тому числі 280 римо-католиків, 1900 року - 10472, 1939 року - 5407, нині - понад 5300 осіб. Статус міста отримав у 2012 році. Був райцентром, а від 2020 року увійшов до Житомирського району.

Парафія у Чуднові існувала від середини XVст., дерев'яні костели кілька разів нищились нападниками та поставали заново, доки 1760 року не збудували мурований храм Знайдення Святого Хреста. Тоді ж, у 60-х роках XVIIIст. збудували також дерев'яний костел свв. Яна Непомуцького і Йоана Капістранського (і монастир) для бернардинів, який 1813 року замінили мурованим. Проте у 1832р. їх конвент царська влада ліквідувала, а будівлі передала військовим, які довели їх до руйнації і продажу на будматеріали.

49007 Дніпро,
проспект Дмитра Яворницького, 91,
+380 (56) 745-01-54, 372-30-39,
www: dniprokatolik.net,
f.b.: dniprokatolik

Територія міста належала Запорізькій Січі під час козаччини. 1635 року тут постала польська фортеця Кодак, та з документів 1660 року випливає, що біля сучасного Дніпропетровська існує селище Новий Кодак, яке у 1750 році вже називається містом. У середині 1780-х років імператриця Катерина ІІ звеліла почати будівництво міста Катеринослав на правому березі Дніпра біля Нового Кодаку. За інерцією у 1785-1791 роках в Новому Кодаку розміщувалася адміністрація міста Катеринослава і повіту, а сам Новий Кодак в церковних і світських документах називався Катеринославом. 1795 року Новий Кодак приєднали до Катеринослава. У 1796-1802 роках за бажанням імператора Павла І місто носило назву Новоросійськ. З розвитком металургійної промисловості Катеринослав швидко перетворився на один з найбільших промислових центрів Російської імперії. 19 липня 1926 року Катеринослав було перейменовано на Дніпропетровськ. У травні 2016 року місто отримало назву Дніпро. Його населення - понад 987 тисяч мешканців.

Костел до закриття

У 1779 рокі у Катеринославі оселились римо-католики з Криму. 1842 року на гроші місцевих вірних було придбано земельну ділянку на Катеринославському проспекті під будівництво костелу, о. Домінік Зіббіні звернувся до місцевої влади з проханням про дозвіл на будівництво храму. У 1869 році було розпочато спорудження костелу за затвердженим міністром внутрішніх справ Росії архітектурним проектом А. Бродницького А. та П. Меркулова, а 1877 року - завершено. 7 травня 1878 року храм освятили під титулом св. Йосифа, 14 серпня 1906 року його консекрував Тираспольський єпископ Йосиф Кесслер. 1910 року костел було розширено архітектором М. Хорманським.

У 1937 році радянська влада закрила святиню. 1942 року храм було упорядковано та відкрито на деякий час, проте у 1948 році його знову відібрали (став міською публічною бібліотекою). У 1950 році після реконструкції у храмі розмістили 'Школу вищої спортивної майстерності'. 1984 року костел віддали Зональному управлінню спортивних лотерей.