48201 Гусятин,
вул. Суходільська, 5,
+380 (3557) 225-93,
www: husiatyn.ofm.org.ua,
f.b.: HusiatynRomanCatholicChurchUkrai...

Гусятин (Всятин, Усятин), який вперше згадується 1431 роком, у 1559 році отримав магдебурзьке право. З 1939 року - райцентр, а від 1969 року - селище міського типу. Проживає у ньому понад 7100 мешканців.

У 1610 році у Гусятині було збудовано дерев'яний костел та монастир для оо.-бернардинів за кошти Каліновських. У 1623-1625 роках також коштом Каліновських для монахів спорудили сучасні муровані костел та монастир. 1724 року храм було відновлено за кошти Сенявських після руйнувань 1648 років та періоду турецького панування, а 1727 року костел освятили. У 80-х роках XVIII століття після ліквідації монастиря храм став парафіяльним. 15 серпня 1938 року святиню знову передали бернардинам.

76000 Івано-Франківськ,
вул. Вовчинецька, 92,
+380 (34) 275-63-90,
www: rkc.if.ua,
f.b.: 1245613598843528

У 1654 році Станіслав Потоцький придбав землі у межиріччі двох Бистриць, на яких знаходились села Заболоття (відоме з 1437 року), Княгинин (1449р.) і Пасічна. Засноване на теренах Заболоття поселення Станіславів (від 09.11.1962р. - Івано-Франківськ) уперше згадується 1662 року. У 1662-1663рр. отримало магдебурзьке право. 1867 року Станіслав став повітовим центром. Із 1939 року є обласним центром, в якому нині проживає понад 236 тисяч мешканців.

В Івано-Франківську на передмісті Гірки 20 листопада 1925 року було освячено земельну ділянку під будівництво храму, проект якого виготовив 1926 року архітектор С. Треля. У 1925-1939 роках святиню спорудили (праця переривалась через брак коштів). 13 жовтня 1929 року архієпископ Болеслав Твардовський вмурував наріжний камінь в пресбітерій храму.

97401 Євпаторія,
вул. Новоселівська, 8а,
+380 (669) 42-333,
www: st-martin1.narod.ru

У VI-V століттях до н. е. на місці сучасної Євпаторії грецькі колоністи заснували факторію (торгову базу), а потім поліс Каркінітиду. Після захоплення регіону Османською імперією у 1475 році на місці Керкінітиди існувало лише невелике поселення, яке турки назвали Ґьозлеве (Козлов - в адаптації слов'янських сусідів). У XVI-XVIII століттях Ґьозлеве було одним із значних міст Кримського ханства, яке за кількістю будинків поступалося тільки Бахчисараю. Після завоювання Криму Росією у 1784 році місто перейменували на Євпаторію, стало центром повіту. Нині тут проживає понад 107 тисяч мешканців

Відомо, що 1828 року у Євпаторії спорудили костел Успіння Пресвятої Діви Марії, який проіснував, принаймні, до 1881 року. Ймовірно, що пізніше він став непридатним, оскільки літом 1916 року місцеві римо-католики приступили до будівництва нового храму на виділеній містом земельній ділянці по бульвару ген. Князевича (нині - вул. Фрунзе). Керував спорудженням та опікувався вірними, чисельність яких до революції сягала 4 сотень, о. Станіслав Гурський, канонік Влоцлавської кафедральної капітули. 24 січня 1923 року цей костел закрила радянська влада. Буділя святині проіснувала до 1928 року, після чого вона або була зруйнована, або перебудована для потреб санаторію.

55000 Южноукраїнськ,
www: rkc-antoni.in.ua,
f.b.: 1593261064038754

Поселення засновано 26 квітня 1976 року під назвою Костянтинівка-2. 2 квітня 1987 року Указом Президії Верховної Ради йому присвоєно найменування Южноукраїнськ і воно віднесено до категорії міст обласного підпорядкування. Постановою Верховної Ради України від 3 лютого 1993 року встановлено межі міста і затверджено його загальну площу. Населення - понад 40 тисяч мешканців.

Місцева парафіяльна спільнота постала завдяки о. Річарду Чайці з парафії св. Людовика у Кривому Розі 27 вересня 1994 року, а 25 травня 1995 року вона була зареєстрована розпорядженням Миколаївської облради за №372-р. Тоді громада налічувала 20 вірян. До 2002 року їх чисельність збільшилась до понад 60, але для проведення богослужінь свого приміщення не було, тому неодноразово звертались до місцевої влади з проханням про виділення земельної ділянки для побудови дерев’яної каплиці. Доводилось молитись у різних гуртожитках та найманих квартирах. У 2005 році Южноукраїнська міськрада надала договір про оренду земельної ділянки в районі тимчасового селища гуртожитків «Берлін-Брандербург». У серпні 2011 року парафія отримала Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою. З 2012 року по березень 2016 року довгоочікувані щоденні Служби Божі проводились у приватній квартирі, де було облаштовано каплицю.

94005 Кадіївка,
вул. К. Лібкнехта, 38/2,
+380 (6444) 458-17,
www: romancatholic.ucoz.ua

Перше поселення на території нинішньої Кадіївки згадується 1707 року як Протік Гриценків, а Кадіївка вперше згадується у 90-х роках ХХ століття. З розвитком вугледобування об'єднались кілька копалень, у тому числі Кадіївська, із сусідніми селами і 1932 року селище отримало статус міста, а 1937 року було перейменоване на Серго. Втім, вже через кілька років місту повернули стару назву Кадіївка, проте 1978 року знову перейменували (на Стаханів). 12 травня 2016 року місту остаточно повернули історичну назву Кадіївка. Населення - понад 70 тисяч мешканців.

Колишній кадіївський костел св. Антонія / св. Ігнатія був зруйнований радянською владою на початку 50-х років минулого століття. Тому місцева спільнота римо-католиків придбала 2004 року приватний будинок, в якому було облаштовано каплицю. 22 вересня цього ж року о. Гжегош Рапа відправив у ній першу Святу Месу.

51925 Кам'янське,
вул. Коваленко, 3,
+380 (5692) 332-76,
www: snicola.net,
f.b.: snicola.net

Першим на території сучасного Кам'янського, яке у 1936-2016 роках називали Дніпродзержинськом, виникло у XVII столітті козацьке поселення Романкове. Масове заселення цих земель почалося в період існування Нової Січі, коли постали запорозькі слободи Карнаухівка (1738р.) та Тритузне (1740р.), а село Кам'янське вперше згадується 1750 року. Після ліквідації Запорізької Січі у 1775 році селища отримали статус казенних військових поселень. У 1887 році Південно-Російське Дніпровське металургійне товариство (засновники з Бельгії, Польщі та Франції) розпочало у Кам'янському будівництво найбільшого на той час металургійного заводу. 1923 року Кам'янське отримало статус міста, 1926 року стало центром району, а 1930 року - містом обласного підпорядкування. У 1938р. до складу міста включили села Романкове та Тритузне. Населення - понад 240 тисяч мешканців.

Переважну більшість парафіяльної спільноти у Кам'янському складали робітники металургійного заводу. Молитовний дім, який орендували вірні, швидко став надто тісним. Тому у 1895-1897 роках з ініціативи директора-розпорядника заводу Ігнатія Ясюковича тут було споруджено сучасний мурований храм на кошти працівників заводу за проектом архітектора Мар'яна Хорманського. 25 вересня 1905 року костел консекрував єпископ Йосиф Кесслер.

32315 Кам'янець-Подільський,
вул. Нігинське шосе, 38,
+380 (3849) 438-55,
www: serceisusa.km.ua,
f.b.: serceisusa1

Miasto należało do Rusi Kijowskiej, w XIII-XIV wiekach do księstwa Halicko-Wołyńskiego, potem zawojowali je Tatarzy. W pierwszej połowie XIV wieku Kamieniec został centrum księstwa Podolskiego na czele z księciami Korijatowiczami, od 1362 roku należało do do państwa Litewsko-Ruskiego (w 1374 roku otrzymał prawo magdeburskie), od 1434 roku należało do Polski, od 1463r. - centrum województwa Podolskiego. W latach 1672-1699 należał do Turków. W składzie Rosji w 1795-1799 - centrum Podolskiego namiestnictwa, a w 1797-1917 - gubernii Podolskiej. Od 22 marca 1919 po listopad 1920 roku Kamieniec był stolicą Ukraińskiej Republiki Ludowej, w latach 1937-1941 - centrum Kamieniecko- Podolskiego obwodu, obecnie - centrum rejonu з населенням майже сто тисяч мешканців.

Świątynia została zbudowana w latach 1810-1812 jako kaplica cmentarna pod wezwaniem Wszystkich Świętych. Po II wojnie światowej była wykorzystywana jako magazyn materiałów budowlanych.