58008 Чернівці,
вул. Бетховена, 4/5,
+380 (372) 55-07-10,
www: rkc.cv.ua,
f.b.: rkc.cv.ua

Чернівці (Черн) відомі з ХІІ століття, коли давньоукраїнські буковинські землі були частиною Галицького та Галицько- Волинського князівств. Пізніше Чернівці згадуються 8 жовтням 1408 року, а у 80-ті роки XV століття стали центром повіту та отримали статус міста. В Австрійській імперії місто з 1787 року було центром циркулу Галицької провінції, а зі середини XIXст. стало столицею окремої Буковинської провінції. З 1940р. після об'єднання Чернівецького та Хотинського повітів Чернівці є обласним центром. Проживає у ньому понад 266 тисяч мешканців.

У 1778 році у Чернівцях було споруджено перший костел - дерев'яний. 1786 року цісар Йосиф ІІ під час свого перебування у Чернівцях обрав місце для нової мурованої святині на площі навпроти старої дерев'яної; цього ж року засновано парафію. 29 липня 1814 року новозбудований храм освятили під титулом Воздвиження Святого Хреста. 1886 року пожежа знищила вежу, яку відбудували у попередньому вигляді. У 1909-1910 роках костел розбудували та розширили.

13200 Чуднів,
вул. Європейська, 5,
+380 (4139) 210-57,
www: chudniv.ofm.org.ua,
f.b.: 100066579611595

Вперше поселення документально згадується 1416 року, пізніше - у 1471 та 1507 роках. 1880 року у містечку, яким Чуднів був, принаймні, від середини XVIIIст., проживало 3685 мешканців, у тому числі 280 римо-католиків, 1900 року - 10472, 1939 року - 5407, нині - понад 5300 осіб. Статус міста отримав у 2012 році. Був райцентром, а від 2020 року увійшов до Житомирського району.

Парафія у Чуднові існувала від середини XVст., дерев'яні костели кілька разів нищились нападниками та поставали заново, доки 1760 року не збудували мурований храм Знайдення Святого Хреста. Тоді ж, у 60-х роках XVIIIст. збудували також дерев'яний костел свв. Яна Непомуцького і Йоана Капістранського (і монастир) для бернардинів, який 1813 року замінили мурованим. Проте у 1832р. їх конвент царська влада ліквідувала, а будівлі передала військовим, які довели їх до руйнації і продажу на будматеріали.

49007 Дніпро,
проспект Дмитра Яворницького, 91,
+380 (56) 745-01-54, 372-30-39,
www: dniprokatolik.net,
f.b.: dniprokatolik

Територія міста належала Запорізькій Січі під час козаччини. 1635 року тут постала польська фортеця Кодак, та з документів 1660 року випливає, що біля сучасного Дніпропетровська існує селище Новий Кодак, яке у 1750 році вже називається містом. У середині 1780-х років імператриця Катерина ІІ звеліла почати будівництво міста Катеринослав на правому березі Дніпра біля Нового Кодаку. За інерцією у 1785-1791 роках в Новому Кодаку розміщувалася адміністрація міста Катеринослава і повіту, а сам Новий Кодак в церковних і світських документах називався Катеринославом. 1795 року Новий Кодак приєднали до Катеринослава. У 1796-1802 роках за бажанням імператора Павла І місто носило назву Новоросійськ. З розвитком металургійної промисловості Катеринослав швидко перетворився на один з найбільших промислових центрів Російської імперії. 19 липня 1926 року Катеринослав було перейменовано на Дніпропетровськ. У травні 2016 року місто отримало назву Дніпро. Його населення - понад 987 тисяч мешканців.

У 1779 рокі у Катеринославі оселились римо-католики з Криму. 1842 року на гроші місцевих вірних було придбано земельну ділянку на Катеринославському проспекті під будівництво костелу, о. Домінік Зіббіні звернувся до місцевої влади з проханням про дозвіл на будівництво храму. У 1869 році було розпочато спорудження костелу за затвердженим міністром внутрішніх справ Росії архітектурним проектом А. Бродницького А. та П. Меркулова, а 1877 року - завершено. 7 травня 1878 року храм освятили під титулом св. Йосифа, 14 серпня 1906 року його консекрував Тираспольський єпископ Йосиф Кесслер. 1910 року костел було розширено архітектором М. Хорманським.

У 1937 році радянська влада закрила святиню. 1942 року храм було упорядковано та відкрито на деякий час, проте у 1948 році його знову відібрали (став міською публічною бібліотекою). У 1950 році після реконструкції у храмі розмістили 'Школу вищої спортивної майстерності'. 1984 року костел віддали Зональному управлінню спортивних лотерей.

82100 Дрогобич,
вул. Данила Галицького, 12,
+380 (3244) 399-75,
www: parafiarzymskokatolickadrohobycz...,
f.b.: 100067161090200

У Хст. тут існувало поселення Бич, яке наприкінці ХІст. зруйнували половці. Уцілілі мешканці утворили поруч 'другий Бич', що і дало назву місту (вважається заснованим 1091 року). Наприкінці XIVст. згадується як Другабець, є згадки також у 1387, 1390 і 1392 роках. У 1422р. Дрогобич отримав магдебурзьке право, підтверджене у 1460 і 1506 роках. Від 1840р. був осередком повіту, від 1939р. - обласним центром, від 1959р. є райцентром. 1869 року тут проживало 18880 мешканців, у тому числі 28.7% українців і 23.2% поляків, 1921 року - 34756, 1939 року - 40600, нині - понад 73 тисяч осіб.

У другій половині XIVст. місцеві римо-католики отримали дерев'яну церкву Пресвятої Діви Марії в якості костелу (за іншими даними - дерев'яний храм під тим же титулом спорудили 1370 року), а парафію при цій святині, за переказами, фундував ще король Казимир ІІІ. Причому, цей костел в якості філіального прослужив католикам латинського обряду до 1788 року, коли його перенесли до Новошичів як греко-католицьку церкву.

35600 Дубно,
вул. Острозького, 16,
+380 (3656) 325-63,
www: parafiadubno.wixsite.com/ukraina,
f.b.: 100036429823432

Дубно вперше згадується 30 серпня 1100 року, є також згадка 1149 року, проте, як свідчать археологічні рокопки, засноване ще раніше. 4 червня 1498 року отримало статус міста, а 1507 року - магдебурзьке право. Від 1795 року місто було центр повіту. 1860 року тут проживало 8364 мешканців, 1937 року - понад 15 тисяч (29% - українці, 26% - поляки), нині ж місто є райцентром із населенням понад 40 тисяч осіб.

Першу католицьку святиню (замкову каплицю) у Дубні збудував 1560 року його власник православний Костянтин Василь Острозький для своїх дружини-католички та дворян-католиків.

У XVII столітті (ймовірно, 1612 року) тут було збудовано дерев'яний храм та засновано парафію коштом князя Я. Острозького. Другий дерев’яний костел простояв з 1749 року до 1811 року, коли його повністю знищила пожежа. У цьому храмі 6 січня 1789 року Луцьким (Брестським) єпископом-помічником Яном Качковським був рукоположений в священники майбутній єпископ Франциск Мацкевич. Богослужіння перенесли до бернардинського храму Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. У 1817-1832 роках на місці згорілого споруджено мурований костел завдяки зусиллям місцевого пароха о. Алойзія Осинського на кошти Д. Вишнівецького, о. В. Заславського, Т. Любомирської, о. Я. Сангушко, М. Любомирського та парафіян.

32400 Дунаївці,
провул. Загородний, 30,
+380 (3858) 334-55, 348-13,
www: michail.pp.ua,
f.b.: s.michail

Перша згадка про Дунаївці датується 1403 роком. У 1592 році поселення отримало статус магдебурзьке право, підтверджене 1605 року, і назву Дунайгород, яка не прижилась. Від 1862 року Дунаївці - волосний центр, від 1923 року - райцентр, а з 1958 року - місто. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 10 тисяч мешканців, 1893 року - 12339, 1905 року - 12540, нині - близько 16 тисяч осіб. 2020 року місто увійшло до Кам'янець-Подільського району.

На початку XVII століття у Дунаївцях за сприяння Конецпольських було споруджено мурований костел та засновано парафію. Храм у 30-х роках облаштували Станіславські, які також збільшили фінансово-майнове забезпечення парафії (зокрема, подарували їй село Дем'янківці). Проте під час турецької окупації, що тривала останню чверть XVIIст., ця святиня була повністю знищена.

23310 Гнівань,
вул. Красіна, 17,
+380 (4355) 350-24, 348-33,
www: hnivan.omi.org.ua,
f.b.: 100013858029515

До кінця XIX століття Гнівань була маловідомим селом, проте 1870 року поблизу проклали залізну дорогу Київ-Одеса та почали розробку граніта. Це і поклало початок розвитку міста. У 1913 році Гнівань вже стала волосним центром, від 1938 була селищем міського типу, а з 1981 року є містом, в якому нині проживає понад 12 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики не мали власного костелу та відвідували споруджений 1776 року храм св. Матвія у Ворошилівці. У 1903-1906 роках у Гнівані було споруджено власний неоготичний храм за проектом Фелікса Ольшанського завдяки зусиллям о. Франциска Шимкуса на кошти о. Яна Барановського, Кароліни Ярошинської та парафіян. 14 вересня 1906 року костел освятили під титулом св. Йосифа, Обручника.

32000 Городок,
вул. о. Ванагса, 14,
+380 (3851) 321-43,
www: wds-gorodok.com,
f.b.: 345857168908755

Po raz pierwszy pisemnie Gródek jest wspominany w 1362 roku, kiedy Litwa rozbiła Tatarów na rzece Sine Wody i zawładnęła miastami i wioskami Podola. Gródek wspominany jest też w 1392r. nosił nazwę Bedrychów Gorodok, Gorodok, Gródek, Gródek i Nowodwór. Jarzmo Tureckie w latach 1672-1699 zmniejszyło liczbę ludności, więc Gródek został zasiedlony Mazurami z nad Wisły i Sanu. W 1786 roku otrzymał prawa miejskie. W 1795r. został centrum powiatu. Status miasta otrzymał w 1957r., przedtem był osadą. Був районним центром, а нині - належить до Хмельницького району. Населення - близько 16 тисяч мешканців.

Seminarium diecezji Kamieniecko-Podolskiej założył w 1721 roku biskup Stanisław Rupniewski. W 1781r. otrzymała własny budynek, lecz w 1793r. władze carskie go odebrały, klerycy przenieśli się do klasztoru ojców karmelitów. Dwa lata później została zlikwidowana diecezja Kamieniecko-Podolska, seminarium przeniesiono do Oliki. W 1798r. wznowiono diecezję i seminarium, ale nie oddano budynek i klerycy ponownie przenieśli się do klasztoru ojców karmelitów. W 1843r. seminarium przypisano do Akademii Duchownej w Petersburgu, klerycy przenieśli się do klasztoru ojców dominikanów. W 1886r. władze carskie ponownie zlikwidowały diecezję, a seminarium zamknęły ostatecznie. W 1918 roku diecezja została wznowiona, lecz na skutek terroru komunistycznego nie udało się wznowić seminarium.

78260 Гвіздець,
вул. Шевченка, 8,
www: hvizdets.blogspot.com

Груднем 1373 року датується перша документальна згадка про Гвіздець, який вже на той час був значним поселенням (виходить, заснування його мало б відбутись раніше), наступна - 1375 роком. У 1540 році Гвіздець отримав магдебурзьке право, а 1785 року - статус міста, який раніше було втрачено. З 1940 року є селищем міського типу (у 1940-1962 роках був навіть райцентром). Населення - понад 1900 мешканців.

Місцева парафія постала 1475 року коштом Яна Прокоповича із Гвіздця спочатку у сусідніх Остапківцях, а лише потім була перенесена у Гвіздець. І відбулось це не пізніше 1615 року, бо саме тоді костел (дерев'яний) у Гвіздці згадується як знищений татарами. Наступна інформація про парафію датується вже 1710 роком.

23720 Гайсин,
вул. В'ячеслава Чорновола, 6а,
www: rkcgajsin.wixsite.com/katolik

Перша письмова звістка про Гайсин (Гальшин, Айсин) датується 1545 роком, від 1600 року вважався містом. У 1744 році отримав магдебурзьке право. З 1797 року був центром повіту. У 1840р. тут проживало 4.9 тисяч мешканців, у 1860-х - 1880-х роках - близько десяти тисяч, 1893 року - 10447, 1905 року - 11766, нині - понад 26 тисяч. Від 1925 року Гайсин є районним центром.

Раніше місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Йоана Непомуцького в розташованій поблизу Куні, відвідували її костел та свого храму не мали. У 1908-1909 роках у Гайсині збудували чоловічу гімназію, яка отримала каплицю (зал для богослужінь). Її капеланом став адміністратор кунівської парафії о.-капуцин Аполінарій Бонер. Ця каплиця згадується в схематизмі Луцько-Житомирської дієцезії 1914 року у складі парафії в Куні.