81360 Крисовичі,
+380 (3234) 651-49,
www: krysowice.at.ua,
f.b.: krysowice

Назва поселення походить від давньоруської знатної родини Крисів, а вперше у документах воно зустрічається 1440 роком. Нині тут проживає близько шести сотень селян.

У XVIII столітті у Крисовичах було споруджено замок та облаштовано каплицю у ньому в збудованій сотню років раніше будівлі. 1780 року каплицю консекрував архієпископ Вацлав Сераковський. Під час І світової війни росіяни знищили замок, проте каплиця уціліла.

50023 Кривий Ріг,
вул. Вернадського, 65,
+380 (564) 72-15-02,
www: k.r.saletyni.org,
f.b.: 100049563107162

Заселення цих земель козаками розпочалось у XVII столітті. 1734 року Кривий Ріг згадується серед сіл Інгульської паланки, а 1771 рок тут розташувалась Ставка Коша Запорізької Січі. 8 травня 1775 року вперше згадується в офіційних документах (в «Розписі заснованих поштових станцій по річці Інгулець від Кременчука до Херсона»). Після ліквідації 1857 року військових поселень його переведено до розряду державних сіл, став центром Криворізької волості Херсонського повіту Херсонської губернії. У 1881 року у Кривому Розі почався розвиток гірничо-металургійної промисловості. 26 лютого 1919 року утворено Криворізький повіт з 30 волостями, який увійшов до складу Катеринославської губернії. Кривий Ріг отримав статус міста. Нині - це найбільше місто України, яке не є обласним центром. Населення - понад 624 тисячі мешканців.

Першими римо-католиками у Кривому Розі були інженерно-технічні працівники гірничо-металургійних підприємств з Польщі та Німеччини. Наприкінці ХІХ століття було придбано у місцевого поміщика Харченка великий будинок (у Центрально-міському район, вул. Знаменська, 6), який перебудували на храм св. Бригіди. 1900 року парафія, адміністратором якої був о. Яків Дукарт, нараховувала понад 1300 вірних. Правда, схематизм Тираспільської єпархії за 1917 рік подає місцеву каплицю під титулом свв. Апп. Петра і Павла (настоятель - о. Георгій Байєр, кількість парафіян - 1234). У 1920 році радянська влада закрила та зруйнувала святиню.

31500 Летичів,
вул. 50-річчя Жовтня, 10,
+380 (3857) 201-86, 204-53,
www: sanctuarium.com.ua

Перша згадка про Летичів датується 1362 роком, проте поселення вважається заснованим у XIII столітті. У 1429р. воно отримало магдебурзьке право, 1434 року стало повітовим центром. Було садибою Летичівської дієцезі, приєднаної до Кам'янецької 1798 року. З 1924 року є селищем міського типу та центром району, населення ниі - понад десять тисяч мешканців.

Близько 1430 року у Летичеві збудували перший дерев'яний костел. У 1506 році було споруджено мурований храм на кошти Яна Потоцького. У 1606 році місцеві домініканці, які раніше оселились тут, отримали від Папи Климентія VIII копію ікони Богородиці з римської базиліки. У 1625 році костел було спалено, а у 1712-1774рр. відбудовано коштом парафіян. У 1832 році царська влада ліквідувала домініканський монастир. 1854 року костел згорів, проте його відновили за кошти парафіян та завдяки зусиллям о. Францішка Згерського. у 1778 році Папа Пій VI видав декрет про коронацію образу Летичівської Богородиці. 1906 року храм було реставровано.

79008 Львів,
пл. Катедральна, 1,
+380 (32) 272-56-82, 235-89–78,
www: lwowskabazylika.org.ua,
f.b.: 134360883320534

Від середини I тисячоліття тут були поселення білих хорватів та одне з найбільших їх святилищ. Їх держава охоплювала нинішні чеські, угорські, словацькі та південно-польські землі від Баварії на Заході та українські терени аж по Збруч на Сході. Проте наприкінці Xст., після її занепаду східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Невдовзі білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів як уділ для свого сина Лева (перша згадка про місто у документах датується 1256 роком). У 1272р. король Лев переніс столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі король Казимир надав Львову у 1356р. магдебурзьке право. У 1434р., після скасування автономії Галичини як Королівства Руського утворено Руське воєводство з центром у Львові, а 1772 року Львів відійшов до складу Габсбурзької монархії як столиця коронної провінції - Королівства Галичини і Володомирії. 1918 року, після приєднання Галичини до Польщі Львів став центром воєводства, а 1939 року, коли Галичина увійшли до складу УРСР, - центром області.

Християнство на біло-хорватські землі прийшло ще у 60-70-х роках IXст., а в документі 973 року вони вказані у межах Празької дієцезії латинського обряду. Перші католицькі храми (св. Йоана Хрестителя та Матері Божої Сніжної) у Львові споруджено ще у XIIIст. У 1412-1414рр. столиця Галицької архідієцезії латинського обряду, заснованої 1375 року, була перенесена до Львова.

Львівський кафедральний собор споруджено у готичному стилі у 1368-1480 роках. Частину катедри, зведену за проектом М. Нічки та завдяки зусиллям Галицько-Львівського архієпископа Я. Стрепи освятив 21 квітня 1405 року єпископ Матей з Перемишля. У 1481 році частково збудований храм консекрував Львівський архієпископ Я. Стшелецький, а його спорудження продовжувалось і далі. У 1760-1776 роках за архієпископа В. Сераковського катедру, яка тоді перебувала у поганому стані, відремонтували та перебудували у стилі бароко (архітектор П. Полейовський). 12 травня 1776 року храм став санктуарієм Матері Божої Милосердної, а 1948 року - санктуарієм Божого Милосердя. 1910 року катедра отримала статус малої базиліки. У першому десятилітті XX століття тут служив вікарієм майбутній єпископ о. Францішек Лісовський.

79010 Львів,
вул. Личаківська, 49А,
+380 (32) 276-70-40,
www: antoni.lviv.ua,
f.b.: sv.antoni.u.lvovi

Pod koniec Xw. po upadku państwa Białych Chorwatów wschodnia część tych ziem została dołączona do Rusi Kijowskiej. Niebawem Biali Chorwaci odnowili swoje państwo zmieniając swoją narodowość na Rusinów. W I połowie XIII wieku król Daniel założył Lwów, a w 1272 roku stolica księstwa Halicko-Wołyńskiego została przeniesiona z Chełmu do Lwowa. Po dołączeniu tych ziem w 1349 roku do Polski, Lwów w 1356 roku otrzymał od króla Kazimierza Prawo Magdeburskie.

Дерев'яний костельно-монастирський копмплекс оо.-францисканців на личаківському передмістю Львова було споруджено у 1618-1630 роках, проте у 1648 році під час облоги міста військами Б. Хмельницького він згорів. У 1652р. пожежа знову знищила відновлену дерев'яну святиню.

79491 Львів-Брюховичі,
вул. Потічок, 6,
+380 (32) 234-64-61,
www: teresalviv.com.ua,
f.b.: teresalviv

Pod koniec Xw. po upadku państwa Białych Chorwatów wschodnia część tych ziem została dołączona do Rusi Kijowskiej. Niebawem Biali Chorwaci odnowili swoje państwo zmieniając swoją narodowość na Rusinów. W I połowie XIII wieku król Daniel założył Lwów, a w 1272 roku stolica księstwa Halicko-Wołyńskiego została przeniesiona z Chełmu do Lwowa. Po dołączeniu tych ziem w 1349 roku do Polski, Lwów w 1356 roku otrzymał od króla Kazimierza Prawo Magdeburskie.

Король Владислав ІІІ 21 липня 1444 року дозволив Львову заснувати Брюховичі й розмістити там колоністів - втікачів від татарських набігів, що підтвердив король Олександр Ягеллончик у 1503 році. 1940 року Брюховичі отримали статус селища міського типу, а в 1939-1942 та 1944-1957 роках були центром району. Нині є частиною Львова з населенням понад 6300 мешканців. Раніше мешканці Брюхович належали спочатку до кафедральної парафії, від 1765 року - до парафії Матері Божої Сніжної, а зі середини XIXст. - до парафії у Рясній.

У ІІ половині XIXст. у Брюховичах спорудили першу та другу дерев'яні каплиці, якими послуговувались до 1930 року, коли було освячено мурований костел Христа Царя. У 1918 року створили парафіяльну експозитуру, яка стала самостійною парафією 1923 року. Після ІІсв. війни храм перейняли православні, а у 90-х роках його віддали греко-католикам.

87543 Маріуполь,
вул. Бестужева, 60,
+380 (629) 24-17-70,
www: kostel-mari.blogspot.com

Перше стаціонарне поселення хліборобів на території Маріуполя постало у IX—X століттях і називалося Адамаха. Сучасне поселення в гирлі Кальміусу засновано на початку XVIст. запорізькими козаками як вартовий пост Домаха для захисту зимівників, промислів і шляхів сполучення від нападів кримських татар. Згодом Домаха перетворився на городище, а потім - на фортецю. У 1734 році перебудована й укріплена фортеця Домаха офіційно стала центром Кальміуської паланки (козацького військового округу) Запорізької Січі. У 1778 році поблизу заклали повітове місто Павловськ, яке 1779 року отримало назву Маріанополь чи Маріу-Поль. 1780 року місто остаточно перейменоване в Маріуполь. У 1948-1989 роках називалось Жданов. Населення - понад 440 тисяч мешканців.

Каплиця у будинку оо.-паулінів

У вересні 1995 року на квартирі Єлени і Віктора Клєщьових було проведено перше Богослужіння маріупольської спільноти римо-католиків, а 6 квітня 1996 року Свята Меса відбулась вже в актовому залі «Міськодоканала» (вул. Варганова, 7). 30 вересня 1996 року зареєстували римсько-католицьку парафію Успіння Матері Божої у Маріуполі. 24 жовтня 2002 року у місті з'явилась перша копія чудотворної ікони Матері Божої Ченстоховської. А 27 жовтня у присутності майбутнього єпископа о. Яна Собіло із Запоріжжя та о. Здіслава Зайонца із парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Бердянську, котрий досі опікувався вірними у Маріуполі, парафію офіційно перейняли оо.-пауліни. 31 серпня 2003 року єпископ Станіслав Падевський OFM Cap освятив парафіяльну каплицю у паулінському будинку.