54001 Миколаїв,
вул. Декабристів, 32,
+380 (512) 47-06-36,
www: joseph.org.ua,
f.b.: joseph.org.ua

Південня частина міста Вітовка отримала назву від литовського князя Вітовта, який збудував тут 1399 року Вітовтівський замок (фортецю) і митницю для контролю торгівлі з татарами. А з кінця XV століття історія місцевих поселень тісно пов'язана із запорізькими козаками, такими були Рушеринівка, Рибаче, Кут Хлюща та інші. 1789 року Вітовку перейменували на Богоявленськ (цілющі вітовські джерела води були «даром Божим»). А власне Миколаїв заклав 1789 року князь Григорій Потьомкін на півострові при злитті Інгулу і Південного Буга як флотське і корабельне місто. Майже сто років тут перебував штаб Чорноморського флоту. 1862 року в місті відкрили комерційний порт, що послужило поштовхом до перетворення Миколаєва на значний економічний і торгівельний осередок. Нині - обласний центр з населенням понад 483 тисяч мешканців.

Вже через 5 років після заснування міста, 20 травня 1794 року був відкритий римсько-католицький храм св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії, хоча деякі джерела подають інший титул - св. Миколая. Місцева парафія об'єднала вірян різного етнічного походження - французів, італійців, литовців, угорців, іспанців, шведів, естонців, проте найбільшими спільнотами були німецька та (зі середини XIXст.) польська. 1823 року храм було відновлено коштом парафіян, у 1868 році переробили його покрівлю у формі купола, проте на початок 70-х років ХІХ століття святиня, яка ледве могла вмістити 50 вірян, стала надто малою для парафії, що нараховувала тоді понад 3 тисячі осіб. До того ж, незадовільним був також технічний стан будівлі.

81300 Мостиська,
вул. Ів. Франка, 1,
+380 (3234) 417-70,
www: mosciska.eu,
f.b.: parafia.mosciska

За непідтвердженими даними, перша писемна згадка про поселення є в Галицько-Волинському літописі з 1244 року, проте більш ймовірною першою згадкою в документах є інша дата - 1392 рік. 1404 року Мостиська отримали магдебурзьке право, підтверджене у 1491 році, а 1434 року стало центром староства. З 1867 року місто було повітовим осередком, а з 1940 року - районним центром (нині належить до Яворівського району). Населення - понад 9 тисяч мешканців.

У 1404 році король Владислав Ягайло надав маєтності та привілеї парафії у Мостиськах, створеній кілька років раніше. У XV-XVII століттях було споруджено другий дерев'яний костел, оскільки перший знищили турки у 1498 року. Сучасний мурований готичний храм збудували у 160?-1606 роках, 8 січня 1604 року його консекрував єпископ М. Пстроконський. У 50-х роках XVII століття святиню було відремонтовано після знищень, завданих у 1648 році козаками, а відновлений храм реконсекрував єпископ А. Тшебницький. У 60-70-х роках XVIII століття настоятелем парафії був майбутній архієпископ Фердинанд Кіцький.

53222 Нікополь,
вул. Кообзарів, 6,
+380 (566) 69-01-79,
www: nikopol.saletyni.org,
f.b.: NikoplSaletyni

Наприкинці XVI століття на місці сучасного Нікополя існувала козацька переправа через Дніпро - Микитин Ріг (назва збереглась ще з часів готської держави, коли тут загинув великомученик Микита, готський воїн, який нині є покровителем Нікополя). З 1639 по 1652 рік у районі Микитиного Рога (в парку Перемоги, центр сучасного міста) була розташована Січ, яку називають Микитинською або ще Першою чи Старою. Саме сюди 1647 року прибув Богдан Хмельницький, якого на початку лютого було обрано гетьманом України. Невелике поселення Микитине, у якому козаки, котрі їздили за сіллю в Крим, переправлялись через Дніпро, в документах згадується під назвою Микитинський Перевіз. 1779 року у цій місцевості розпочалося будівництво фортеці, яку назвали Слов'янськ, проте фортецю так і не збудували, а поселення 1782 року перейменували на Нікополь (грецькою - місто Микити). У ньому на той час проживали, в основному, запорізькі козаки, які переселилися сюди після зруйнування Нової Січі. 1921 року Нікополь став центром повіту, 1923 року - райцентром, а 1937 року отримав статус міста обласного підпорядкування. Населення - понад 110 тисяч мешканців.

До революції у Нікополі не було римсько-католицької святині. Лише 1998 року тут зареєстрували католицьку спільноту латинського обряду, яка для богослужінь орендувала приміщення. 15 квітня 2003 року єпископ Станіслав Падевський OFM Cap створив у місті парафію св. Антонія Падуанського, а 28 жовтня 2007 року освятив новоспоруджену муровану каплицю.

30100 Нетішин,
вул. Лісова, 8,
www: parafiabmch.com.ua,
f.b.: 100012477691358

Вперше у писемних джерел село Нетішин з'явилося 12 травня 1542 року. З початком будівництва тут у 1977 році АЕС поселення стало стрімко розиватись і вже 5 травня 1981 стало селищем міського типу, 21 серпня 1984 року - містом районного підпорядкування, а 21 жовтня 1993 року було віднесене до категорії міст обласного підпорядкування, в якому нині проживає майже 37 тисяч мешканців.

Оскільки раніше Нетішин був невеликим селом, то костелу свого не мав. З 1994 року проводились богослужіння на квартирах вірних. У 1995 році на виділеній владою земельній ділянці було споруджено тимчасову каплицю, а 1996 року розпочалося будівництво храму. І кожен з місцевих душпастирів зробив свій внесок у його спорудження. Так, стараннями о. Антонія Андрущишина було здійснено підготовчі роботи, закладено фундамент та підвальні приміщення, побудовано тимчасову каплицю.

08704 Обухів,
вул. Каштанова, 22А,
+380 (4472) 619-48, 619-49,
www: triitsia.com,
f.b.: trojcaomi, 1270887173003654

Поселення Лукавиця (нинішній Обухів) вперше згадується в документах 1362 роком. У XVI столітті Лукавиця внаслідок татарських спустошень зменшилась до одного хутора, де проживав селянин Обух. За його іменем це поселення і отримало нову назву. У 1648-1654 роках Обухів став сотенним містечком Київського полку. У 1834 році йому надали статус ярмарського містечка. У 1923 році Обухів став районним центром, 1979 року отримав статус міста, а 10 липня 2010 року його віднесли до категорії міст обласного значення. Населення - понад 33 тисячі мешканців.

7 січня 1995 року настоятель однієї з київських парафій о. Ян Крапан відправив у приватному приміщенні першу Службу Божу для римо-католиків Обухова, надалі сюди приїжджали священники з Києва. 4 квітня 1996 року була заснована місцева парафія, 21 травня того ж року її зареєструвала обласна адміністрація у Києві. З 3 липня 1996 року обухівськими римо-католиками стали опікуватись оо.-облати.

35800 Острог,
вул. князів Острозьких, 4A,
+380 (3654) 226-42, 230-38,
www: wolaniecom.parafia.info.pl

Острог вперше згадується в Іпатівському літописі 1100 роком, є також документальні згадки у 1322, 1340, 1386 і 1396 роках та пізніше. 29 липня 1528 року отримав магдебурзьке право, яке було підтверджене (чи відновлене) 1795 року. 1835 року містечко мало 3300 мешканців, 1861 року - 8926, 1882 року - 7717, у тому числі лише дві тисячі християн, нині ж тут проживає понад 15 тисяч осіб. Острог був райцентром, а 2020 року увійшов до Рівненського району, від 1995 року є містом обласного значення.

Первісний костел в Острозі, споруджений для домініканців у 1440-1442 роках коштом місцевого власника князя Федора Острозького, який до кінця життя залишився православним, спалили татари 1443 року (за іншою інформацією, на католицький храм тоді перебудували православну церкву). Татарські напади продовжувались і далі, тому у 1452 році домініканці покинули Острог, і храм у другій половині XV та першій половині XVI століть не відновлювався, залишаючись руїною.

89200 Перечин,
вул. Жовтнева, 44,
+380 (3145) 229-83,
www: rkc-perechin.ucoz.ua

Перечин у джерелах вперше згадується 1399 року, на початку XX століття був центром округу. 4 березня 2004 року отримав статус міста, є районним центром з населенням понад 6600 мешканців.

У 1902 році у Перечині була створена місцева римсько-католицька спільнота, яка послуговалась греко-католицьким храмом св. Миколая. 1905 року італієць Гайотто Франческо придбав у родини Зіма Ференца земельну ділянку під будівництво костела, а кошти на спорудження пожертвували місцевий хімічний завод фірми «Бантлін» та парафіяни. Мурували святиню італійці Комінотто Санто із синами, Меніс Яків, Гайотто Ф., а двері, вікна, лави та вівтарі було виготовлено у столярній майстерні Гоєра Олександра. Сучасний мурований костел у стилі еклектики збудували 1906 року та освятили у день св. Августина.

81362 Пнікут,
+380 (3234) 625-41,
www: pnikut.org,
f.b.: Pnikut

Пнікут вперше згадується у документах 1359 роком як власність руських бояр Шульжичів, потім - у 1366 і 1371 роках. 1385 року стало власністю перемишльських єпископів, які згодом віддали його у розпорядження катедральної капітули у Перемишлі. Принаймні, у XIX та першій половині ХХ століття переважну більшість населення становили поляки. Нині у Пнікуті проживає близько 1100 мешканців. Село належало до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Парафію у Пнікуті заснували не пізніше 1470 року із уже збудованим раніше дерев'яним костелом, а в 1611 і 1667 роках було споруджено чергові дерев'яні святині, які 1762 року замінив останній дерев'яний храм. Проте попри ремонти у 1808, 1831-1834 та 1877 роках цей костел, як зауважив єпископ-помічник Кароль Фішер під час візитації парафії у 1905 році, 'під тягарем понад двох століть вже дякує за службу', хоча і справляє добре враження.

12425 Покостівка,
вул. Лесі Українки, 5,
f.b.: 100064838436912

Село вже існувало, принаймні, 1790 року, але називалось Рудня Покостівка (поряд з кількома іншими Руднями). Вперше як Покостівка згадується в документі 1811 року. 1885 року у ньому проживало 25 осіб, проте 1906 року їх вже було 186. У 1935р. радянська влада вивезла до Харківської області 155 мешканців (переважно - поляків), а на їх місце заселила колгоспників із Київської та Чернігівської областей. Нині Покостівка має приблизно 250 селян.

Станом на 1790 рік нечисленні римо-католики Рудні Покостівки належали до парафії у Чудневі, проте пізніше (наприкінці XVIII - на початку XIX століть) їх перевели до парафії у Пулинах. У 50-х роках ХІХ століття в Покостівці було споруджено муровану філіальну каплицю коштом вірних місцевих та з навколишніх сіл.

35000 Полонне,
вул. П. Маркіша, 22,
+380 (3843) 316-31, 328-73,
www: polonne.ofm.org.ua,
f.b.: sAnnaPolonne

Поселення Полонне відоме з 996 року. У другій половині XVI століття отримало магдебурзьке право. У XIX - початку XX століть місто було центром, нині є районним центром із населенням понад 20 тисяч мешканців.

У 1593-1607 роках у Полонному було споруджено за участю італійських архітекторів замковий мурований храм Успіння Пресвятої Діви Марії коштом українського князя Я. (І.) Острозького, який перейшов з православ'я на католицизм; святинею заопікувались оо.-єзуїти. 1618 року костел пограбували і спалили татари та турки. У 1646 році замковий храм відбудував С. Любомирський, котрий 1649 року склав фундацію на будівництво парафіяльного костелу під титулом св. Анни - на честь покровительки своєї матері. Костел невдовзі збудували, і Полонне отримало дві святині - замкову та парафіяльну (доля останньої невідома). 1651 року замкову святиню пограбували та зруйнували козаки Б. Хмельницького.