81362 Пнікут,
+380 (3234) 625-41,
www: pnikut.org,
f.b.: Pnikut

Пнікут вперше згадується у документах 1359 роком як власність руських бояр Шульжичів, потім - у 1366 і 1371 роках. 1385 року стало власністю перемишльських єпископів, які згодом віддали його у розпорядження катедральної капітули у Перемишлі. Принаймні, у XIX та першій половині ХХ століття переважну більшість населення становили поляки. Нині у Пнікуті проживає близько 1100 мешканців. Село належало до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Парафію у Пнікуті заснували не пізніше 1470 року із уже збудованим раніше дерев'яним костелом, а в 1611 і 1667 роках було споруджено чергові дерев'яні святині, які 1762 року замінив останній дерев'яний храм. Проте попри ремонти у 1808, 1831-1834 та 1877 роках цей костел, як зауважив єпископ-помічник Кароль Фішер під час візитації парафії у 1905 році, 'під тягарем понад двох століть вже дякує за службу', хоча і справляє добре враження.

12425 Покостівка,
вул. Лесі Українки, 5,
f.b.: 100064838436912

Село вже існувало, принаймні, 1790 року, але називалось Рудня Покостівка (поряд з кількома іншими Руднями). Вперше як Покостівка згадується в документі 1811 року. 1885 року у ньому проживало 25 осіб, проте 1906 року їх вже було 186. У 1935р. радянська влада вивезла до Харківської області 155 мешканців (переважно - поляків), а на їх місце заселила колгоспників із Київської та Чернігівської областей. Нині Покостівка має приблизно 250 селян.

Станом на 1790 рік нечисленні римо-католики Рудні Покостівки належали до парафії у Чудневі, проте пізніше (наприкінці XVIII - на початку XIX століть) їх перевели до парафії у Пулинах. У 50-х роках ХІХ століття в Покостівці було споруджено муровану філіальну каплицю коштом вірних місцевих та з навколишніх сіл.

35000 Полонне,
вул. П. Маркіша, 22,
+380 (3843) 316-31, 328-73,
www: polonne.ofm.org.ua,
f.b.: sAnnaPolonne

Поселення Полонне відоме з 996 року. У другій половині XVI століття отримало магдебурзьке право. У XIX - початку XX століть місто було центром, нині є районним центром із населенням понад 20 тисяч мешканців.

У 1593-1607 роках у Полонному було споруджено за участю італійських архітекторів замковий мурований храм Успіння Пресвятої Діви Марії коштом українського князя Я. (І.) Острозького, який перейшов з православ'я на католицизм; святинею заопікувались оо.-єзуїти. 1618 року костел пограбували і спалили татари та турки. У 1646 році замковий храм відбудував С. Любомирський, котрий 1649 року склав фундацію на будівництво парафіяльного костелу під титулом св. Анни - на честь покровительки своєї матері. Костел невдовзі збудували, і Полонне отримало дві святині - замкову та парафіяльну (доля останньої невідома). 1651 року замкову святиню пограбували та зруйнували козаки Б. Хмельницького.

81200 Перемишляни,
вул. Чуперносівська, 3,
+380 (3263) 223-28,
www: przemyslany-sdb.com

Перша писемна згадка про Перемишляни датується 1437 роком. У 1623 році місто отримало магдебурзьке право, відновлене 1728 року та підтверджене у 1733 році. 1857 року тут проживало 3167 мешканців, 1870 року - 2922, 1880 року - 3834, нині - понад 7 тисяч осіб. У 1860р. Перемишляни стали центром повіту, а з 1939 року (за винятком 1962-1964 років) були райцентром, 2020 року увійшли до Львівського району.

Перший (дерев'яний) костел у Перемишлянах існував вже перед 1623 роком, але був спалений татарами. Вважається, що парафію у місті було утворено 1642 року коштом Анни Кшельчицької-Мрожкової, проте метричні книги велись із 1633 року (ймовірно, що наступний храм постав тоді ж чи навіть раніше).

81410 Самбір,
вул. Сагайдачного, 7,
+380 (3236) 344-43, 200-54,
www: parafiasambor.pl,
f.b.: 899839423458739

У 1241 році уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоруському поселенні Погонич, яке з часом розрослося і його назвали «Новим Самбором» чи просто «Самбором», а зруйноване місто було відновлене вже під іменем «Старого Самбора». 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1774 році Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року цісар Йосиф II надав йому титул «Вільного королівського міста». З 60-х років XIX століття був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. Проживає тут майже 35 тисяч мешканців.

У 1390 році у (Новому) Самборі було засновано парафію (ймовірно, що першим дерев'яним костелом св. Миколая стала церква св. Параскови). 1498 року храм знищили татари.

81130 Сокільники,
вул. Стрийська, 6,
www: rym.lviv.ua,
f.b.: www.rym.lviv.ua

Перша письмова згадка про Сокільники датується 1392 роком, а 1393 року поселення отримало магдебурзьке права. Українське (руське) населення села протягом століть було заміщено польським - напередодні І світової війни із 3119 його мешканців лише 56 значились русинами. Нині частина Сокільників вже стала південними вулицями Львова, а село з населенням понад 5700 мешканців впритул прилягає до міста.

Молода парафія св. Йоана Павла ІІ з грудня 2011 року послуговувалась каплицею на другому поверсі будинку Філософсько-богословського факультету Українського Католицького Університету на Хуторівці (сихівський мікрорайон Львова).

59023 Стара Красношора,
www: krasnoszora.wordpress.com

У 1793р. перша група чесько-німецьких колоністів поселилась на теренах Красної (Путної). Пізніше до них приєднались інші чесько-німецькі переселенці, а також польські та словацькі колоністи. З часом запрацював скляний завод, а поселення 1875 року офіційно назвали Альтгутою (вживалась також назва Стара Гута). У 1869р. тут проживало 783 мешканців, 1880 року - 893, 1900 року - 1216, 1940 року - 1724 (90% - німці, які того ж року майже повністю виїхали до Німеччини), нині - близько 750 осіб. У румунські часи село стало Старою Красношорою, потім входило до Сторожинецького району, а від 2020 року - до Чернівецького.

Вже 1810 року тут заснували римсько-католицьке кладовище (збереглось донині), а 27 червня 1811 року було утворено душпастирський осередок, яким опікувався священник із дуже далекої парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Качиці, що нині належить Румунії. І лише 1812 року завершили будівництво дерев'яної каплиці.