WIŻNICA. Kościół p.w. św. Ap. Piotra i Pawła (1876). Czerniowiecki obw., Wiżnicki r-n

59200 Вижниця,
вул. Лук’яна Кобилиці, 10

Вижниця вперше згадується 1158 року (наступна згадка - у 1501 році). 1855 року містечко стало повітовим центром. На початку 90-х років XIXст. тут проживало понад 4300 мешканців, 1900 року - близько чотирьох з половиною тисяч, 1910 року - 5216, у тому числі 573 українців і 238 поляків, нині ж його населення - приблизно 3800 осіб. Від 1904 року (чи навіть раніше) є містом, із 1940 року - районний центр.

У схематизмах Львівської архідієцезії із 50-х років XIXст. датується заснування капеланії у Вижниці 1812 роком, проте ще навіть 1819 року вони не містять згадки про неї, а вперше її подають не пізніше 1831 року, коли її адміністрував настоятель парафії парафії Пресвятого серця Ісуса у Кутах о. Христофор Абрахамович, опікуючись понад двома сотнями вірян, півсотні яких проживали у Вижниці, а решта - в навколишніх селах.

Від 1833 року вижницьку капеланію, що налічувала вже понад півтисячі вірних, адміністрував о. Емерік Зборай, якого не пізніше 1848 року замінив капелан о. Йосиф Лоренц. І, принаймні, від 1857 року капеланія подається під титулом cвв. Апп. Петра і Павла та охопленням понад двох десятків навколишніх сіл, а з кінця 50-х - початку 60-х років вже вважається повноцінною парафією, що від 1861 року має свій ще неконсекрований дерев'яний костел, збудований, швидше за все, значно раніше, та близько тисячі вірян. Від 1864 року майже два десятиліття цю парафію обслуговував настоятель о. Войтех Кубінський. При ньому пожежа знищила дерев'яний храм (ймовірно, 1866 року, проте схематизми аж до початку 70-х років продовжують його подавати), тому богослужіння перенесли до греко-католицької церкви та розпочали будівництво мурованого костелу.

Спорудження мурованого храму у Вижниці завершили, в основному, та освятили (під старим титулом cвв. Апп. Петра і Павла) вже 1876 року. Велось воно коштом одного із місцевих власників (католика вірменського обряду) Григорія Айваса, якого і було поховано у цій святині. Після оздоблення та належного оснащення костел консекрували 1887 року вже за іншого настоятеля (від 1882 року) о. Клементія Енцінгера, який перед І світовою війною обслуговував майже 1900 вірних у понад двох десятках населених пунктах з каплицями у Берегометі (дерев'яна 1908 року), Виженці (дерев'яна 1912 року), Луківцях (мурована 1909 року), Майдані (1870 року) і Путилові (1875 року).

У першій половині 20-х років XX століття парафією у Вижниці чисельністю близько півтори тисячі вірних опікувався настоятель о. Кароль Махицький, якого не пізніше 1928 року замінив адміністратор о. Францішек Волощук. Додались мурована каплицю у Мілієвому та нова (замість старої) дерев'яна каплиця у Берегометі, збудована 1923 року. У другій половини 40-х років вижницьку святиню закрила радянська влада та використовувала її, за різною інформацією, в якості складських приміщень чи лазні. Каплиця у Берегометі згоріла ще 1944 року. Повернули колишній костел римо-католикам на початку 90-х років. 29 червня 2013 року, у храмове свято cвв. Апп. Петра і Павла відремонтований завдяки о. Євгену Лаб’яку та жертводавцям із Польщі храм освятив архієпископ Мечислав Мокшицький.

Вижницю обслуговують дієцезіальні священники: спочатку із парафії Матері Божої Святого Розарію у Косові Івано-Франківської області, пізніше - із далекої буковинської парафії Воздвиження Святого Хреста у Чернівцях, а тепер - із парафії Пресвятого Серця Господа Ісуса у Кутах Івано-Франківської області, розташованої значно ближче, ніж Косів.