СОКІЛЕЦЬ. Колишній костел Матері Божої Святого Розарію / св. Роха (1723). Хмельницька обл., Кам‘янець-Подільський р-н

32472 Сокілець

Сокілець у 1240р. зруйнували татаро-монголи, потім згадується 1395 року, а також у 1535, 1552, 1563 і 1565 роках. Із XVIIст. був містечком. 1893 року тут проживало 2894 мешканців, 1905 року - 2974, перед Ісв. війною - 2976. У 1973р. при будівництві Дністровської ГЕС його намагались затопити, а жителів переселили, проте рівень води виявився недостатнім, щоб затопити історичну частину села. Нині воно нараховує менше півтисячі осіб, до 2020 року входило до Дунаєвецького району.

Ще у 30-х - 40-х роках XVIIст. місцева власниця Гумецька намагалась заснувати в Сокільці домініканський монастир на 8 ченців (тоді там вже був якийсь костел, можливо, навіть мурований), проте єпископ Кам'янецький (невідомо, чи ще Павло Пясецький чи вже Андрій Лещинський) не дав дозволу на цю фундацію. А храм пізніше зруйнували турки.

Важливі події
історії святинь та служіння архіпастирів
Поточна дата: березень, 05
1777 - єпископ Холмський Антоній Окенцький проголосив костел св. Архангела Михаїла у Тартакові на Львівщині санктуарієм Матері Божої Тартаківської;
2017 - впроваджено мощі св. Йоана Павла ІІ до костелу св. Миколая у Кам'янському на Дніпропетровщині;
Наступна дата: березень, 06
1932 - колишній єпископ-помічник Львівський Владислав Бандурський помер у своєму помешканні у Вільнюсі, поховали у крипті Вільнюської архікатедри;
Джерело фотознімка: Євген

На початку XVIIIст. черговий власник містечка Стефан Гумецький розпочав будівництво мурованого костелу для домініканців, яке, в основному, завершили 1723 року. Він також пожертвував ченцям досить значне фінансово-майнове забезпечення їх діяльності. Цього ж року (ймовірно, 10 липня) храм під час візитації парафії консекрував під титулом св. Роха єпископ Кам'янецький Станіслав Гозій, і тоді ж святиню передали домініканцям. Ченці також отримали пожертви від Казимира та Елеонори (із Мєжеєвських) Ліпинських, Каетана і Шимона Мєжеєвських, а також інших доброчинців. На той час монастир був дерев'яним, мурований спорудили лише у 1804-1821 роках. Більше того, будівельні роботи продовжувались також і в костелі, і навіть ще 1824 року, як зафіксовано в протоколі чергової візитації парафії. Перед ліквідацієї у 1832р. монастиря в ньому проживало лише два домініканці. Вони і обслуговували парафію, яка потім перейшла до дієцезіального духовенства.

Джерело фотознімка: Євген

Станом на 1844 рік храм в Сокільці мав шість дерев'яних вівтарів, головний з яких від 1799 року містив чудотворний образ Матері Божої з Дитятком, який закривався іконою св. Роха. Окрім того, один із бічних вівтарів також із 1799 року прикрашав інший чудотворний образ - Серця Господа Ісуса. Наприкінці 50-х років ХІХст. парафія нараховувала понад тисячу вірян, у 70-х роках її адміністрував о. Рафаїл Баторі, у 80-х - 90-х - о. Северин Тієрі, потім - о. Мар'ян Кульчицький, а від 1904 року - о. Франц Ленгвинас, адміністратор парафії Пресвятої Трійці у Старій Ушиці. До парафії окрім містечка належало ще два десятки сусідніх сіл. Принаймні, від 1902 року у схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії титул св. Роха замінено присвятою Матері Божої Святого Розарію. У 1910-1914 роках парафіянами опікувавлись почергово староушицькі адміністратори оо. Рафаїл Бабянський та Станіслав Мощинський.

Джерело фотознімка: facebook.com/ukrainaincognita

За свідченнями місцевих жителів, костел у Сокільці радянська влада зачинила вже у 20-х роках ХХ століття, а після ІІсв. війни перетворила на телятник. Нині колишня римсько-католицька святиня перебуває у стані глибокої руїни, занедбаної та порослої лісом.

Джерело фотознімка: facebook.com/ukrainaincognita
Костел (чеською kostel, словацькою kostol, польською kościół) — західнослов'янська назва римсько-католицького храму. Від старочеського 'kostel', утвореного латинським 'castellum' ('замок' - у ті часи святині будували укріпленими), походять словацьке 'kostol' та польське 'kościół'. На західноукраїнських землях слово костел вживалось ще у білохорватські та руські (давньоукраїнські) часи, коли ці терени належали до Празької дієцезії.
Фільми