ГОРОДОК. Костел св. Станіслава єп. мч. (1988). Санктуарій cв. Антонія Падуанського (2023). Хмельницька обл., Хмельницький р-н

32000 Городок,
вул. Ванагса, 14,
+380 (3851) 315-83

Роком першої писемної згадки про Городок вважається 1362, згадується також у 1392 і 1456 роках як Бедрихів Городок та Новодвір. У першій половині XVIст. став волосним центром. Турецька окупація 1672-1699рр. зменшила його населення, тому був заселений мазурами з-за Вісли і Сяну. Лише 1786 року Городок отримав міські права. У 1795р. став повітовим центром. Статус міста отримав 1957 року (перед тим був селищем міського типу). На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 7500 мешканців, 1893 року - 7459, 1905 року - 8120, нині - понад 15 тисяч осіб. Був райцентром, а від 2020 року входить до Хмельницького району.

Споруджений 1496 року у Городку-Новодворі на правому березі річки Смотрич та знищений в середині XVIст. парафіяльний дерев'яний костел св. Анни замінили мурованим парафіяльним храмом під титулом Благовіщення Пресвятої Діви Марії на лівому березі Смотрича у 80-х роках XVIст., відновленим 1718 року. Черговий парафіяльний мурований костел на місці попереднього збудували у 1767–1779 роках та консекрували 1826 року під титулом св. Станіслава і св. Йоана Хрестителя.

У 1935 році радянська влада костел у Городку зачинила, а через два роки знищила повністю. Вдалось врятувати лише чудотворний образ св. Антонія Падуанського, перенесений у 60-х роках XIXст. до парафіяльного храму після закриття царською владою колишнього францисканського костелу Благовіщення Пресвятої Діви Марії / св. Анни. Його помістили в цвинтарній мурованій 1845 року каплиці, що тоді стала парафіяльною святинею, але ненадовго, оскільки її теж було зачинено (чудотворний образ св. Антонія черговий раз вдалось врятувати від знищення).

Під час німецької окупації відремонтована цвинтарна капличка у Городку знову стала осередком парафії (перше богослужіння у ній відбулось 15 серпня 1941 року), згодом у ній знову помістили врятований образ св. Антонія. Спочатку тут душпастирювали німецькі військові капелани, пізніше їх замінили священники Луцької дієцезії, зокрема, о. Францішек Олень (від 1943 року). У жовтні 1944 року настоятелем городоцької парафії призначили майбутнього єпископа о. Яна Ольшанського OMI. Відтоді на богослужіння до цвинтарної каплички, що могла вмістити лише близько сотні вірян, приходило кілька сотень парафіян, яким доводилось стояти зовні. Але найбільше вірних тут збиралось на свята, особливо, під час відпусту св. Антонія 13 червня. 17 січня 1945 року було офіційно зареєстровано римсько-католицьку спільноту в Городку, яка за підрахунками радянської влади налічувала тоді близько трьох тисяч вірян (поливина у місті, інша половина у навколишніх селах). Проте у жовтні 1946 року о. Ольшанський під тиском радянських функціонерів змушений був виїхати з міста, а потім - повернутись до Львова.

Після від'їзду о. Ольшанського городоцькі парафіяни збирались у цвинтарній капличці на молитву та спрощені богослужіння (без душпастиря). У 1947 році радянська влада намагась і її зачинити, проте вірянам вдалось її оборонити. 20 листопад 1948 року о. Ольшанського, який повернувся на Поділля, зареєстрували настоялем парафії у Городку. Оскільки цвинтарна капличка була надто малою для порівняно великої кількості вірних, то вони неодноразово добивались дозволу влади на розбудову святині. Зокрема, петиція 1951 року зібрала близько 11 тисяч підписів. Душпастирська діяльність о. Ольшанського оцінювалась радянською владою як вельми активна, наприклад, тільки 1953 року він охрестив вісім сотень дітей, освятив шлюб ста подружніх пар та здійснив близько сотні поховальних урочистостей. Тому не дивно, що 1954 року його намагались усунути із Городка, проте безуспішно. Проте це вдалось зробити 23 лютого 1959 року. О. Ольшанського перевели до парафії у Маниківцях.

Деякий час Городок був позбавлений душпастирської опіки, проте віряни продовжували збиратись на молитву у цвинтарній каплиці. І лише завдяки їх тривалим та наполегливим зусиллям 1970 року парафія нарешті отримала сталого настоятеля - о. Францішка Карасевича. Було таємно, оскільки влада не дозволила, відремонтовано храм. 1977 року хворого о. Карасевича замінив о. Владислав Ванагс MIC, якому вже 9 квітня довелось рятувати каплицю від пожежі, яку хтось намагався вчинити за допомогою пляшки із підпаленою смолою. Впродовж наступних років о. Ванагс із парафіянами добивався від влади дозволу на спорудження повноцінного храму замість занадто малої та до того ж все більш і більш непридатної внаслідок поганого технічного стану каплиці, проте було санкціоновано лише її розбудову (1983 року збільшили площу святині із 80 до 211 кв. метрів). Втім віряни та їх душпастир продовжували наполягати на необхідності більшого храму, на що влада категорично не давала дозволу, намагаючись вплинути на о. Ванагса в різний спосіб, у тому числі і фізичний, щоб його позбутись.

У 1988 році о. Ванагс розпочав без дозволу влади будівництво нового мурованого костелу в Городку на місці старої цвинтарної каплиці. Спочатку спорудили підземну його частину, в якій почали проводити богослужіння. І лише після того, як закордоном стало відомо, що віряни міста змушені молитись у катакомбах, влада нарешті дозволила будівництво храму, проте не відмовилась від провокування проблем як із архітектурним проектом святині, так із придбанням матеріалів на його спорудження. Попри усі труднощі о. Ванагсу завдяки зусилляи та коштам парафіян вдалось збудувати храм саме в тому вигляді і з тими допоміжними приміщеннями, як він і задумав (за взірець взяли костел Польського війська у Варшаві). 17 вересня 1988 року новоспоруджений храм освятив єпископ Вільгельмс Нюкшс із Риги (в деяких джерелах, ймовірно, помилково подається єпископ Юліан Вайводс, який тоді був вже кардиналом та мав 93 роки). В одному із бічних вівтарів костелу помістили шанований та неодноразово рятований від знищення образ св. Антонія.

Завдяки о. Ванагсу, який служив настоятелем у Городку до серпня 1996 року, при парафії на початку 90-х років постав також Будинок милосердя. У другій половині 2010-х - на початку 2020-х років зусиллями настоятеля (від 2004 року) о. Віктора Лутковського MIC та коштом парафіян і доброчинців, у тому числі із Польщі, здійснено реконструкцію костелу. 13 червня 2023 року єпископ Леон Дубравський за участю єпископа Радослава Змітровича проголосив храм дієцезіальним санктуарієм cв. Антонія Падуанського.

Парафію у Городку обслуговують ченці-маріяни (згромадження Отців Маріянів Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії), працюють черниці згромадження Пресвятого Серця Марії. Місто має також костели св. Йосифа, св. Фаустини Ковальської та каплиці у Вищій Духовній Семінарії Святого Духа.