ІЗЯСЛАВ (Заслав). Костел св. Йосифа (1748 - 1751). Хмельницька обл., Шепетівський р-н

30300 Ізяслав,
вул. Шевченка, 10,
+380 (3852) 429-00,
f.b.: 100069735674233

Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.

Першу пожертву для оо.-місіонерів (лазаристів) здійснив через довірену особу місцевий власник Павло Кароль Любартович Сангушко 4 липня 1747 року, а 20 серпня 1748 року дав візитатору о. Петру Слівінському обітницю збудувати для ченців храм та монастир в Ізяславі, надаючи їм відповідні земельні ділянки та маєтність на утримання десяти священників. 13 квітня 1750 року все це було зафіксовано фундаційним актом, який 7 червня наступного року підтвердив син фундатора Олександр, виконуючи волю померлого 1750 року батька.

Костельно-монастирський комплекс місіонерів в Ізяславі постав, в основному, у 1748-1751 роках за проектом і під нагдядом архітектора польського королівського двору Пауло Антоніо Фонтани, який навічно залишився в Ізяславі (його поховали тут 1765 року). Новозбудований храм консекрував під титлом Опіки св. Йосифа 11 листопада 1751 року єпископ Франциск Кобельський, проте завершальні роботи в святині тривали ще кілька років. Костел отримав по чотири каплиці з двох боків нави, дві вежі, одна з яких містила три дзвони, а інша - помешкання. Всередині було дев'ять (спочатку - сім) дерев'яних вівтарів, у тому числі головний із образом св. Йосифа, а також орган. До храму прилягали будівлі монастиря із кількома господарськими будівлями на подвір'ї.

Від 8 листопада 1794 року місіонерський костел в Ізяславі вже мав статус парафіяльного (поряд із старим храмом св. Йоана Хрестителя). У 1819 році царська влада відібрала частину монастиря, щоб розмітити тут урядові установи. Остаточно осередок ченців ліквідували 1842 року, а їхні маєтності конфіскували, проте місіонери ще деякий час продовжували обслуговувати парафію. У 1851 році останнього настоятеля-місіонера о. Матея Наркевича замінив його вікарій о. Григорій Шацький. На той час парафія мала каплиці у Бейзимах, Косі Решнівці, Макарівцях і Судилкові. У 1866р. о. Шацького було засуджено до заслання в Росію, де він і помер. Принаймні, із другої половини 70-х років ХІХст. до середини 90-х років парафію чисельністю від трьох до майже чотирьох тисяч вірян адміністрував о. Ян Малецький. Тоді Судилків вже був її філією, також додались каплиці в Шепетівці і Городищі, проте зникла каплиця у Макарівцях.

У першому десятиліття ХХст. парафія в Ізяславі, нараховуючи понад чотири з половиною тисяч вірних, перебувала під опікою адміністратора Віктора Стрончинського, якого у другому десятилітті замінив о. Йосиф Карчевський. Виокремилась самостійна парафія у Шепетівці, зате додалась каплиця у Плужні. У першій половині 20-х років адміністраторами тут служили оо. Йосиф Александрович та Геркулан Зярник OFM, парафія налічувала понад 4800 осіб, а каплиця у Плужні перейшла до парафії св. Йоана Хрестителя. У 30-х роках зачинений радянською владою костел стали використовувати як військовий склад. Під час ІІсв. війни у ньому поновили богослужіння, яке тривало ще кілька повоєнних років, проте пізніше храм знову став складом війського майна. Під час такої експлуатації святиня зазнала руйнувань, 1988 року розпочали її реставрацію.

У 1991 році колишній частково відремонтований костел в Ізяславі повернули місцевим римо-католикам, яким довелось продовжити його ремонт. 2025 року встановлено новий дерев'яний головний вівтар. Парафію обслуговують дієцезіальні священники.

В Ізяславі були також вже згаданий парафіяльний костел св. Йоана Хрестителя, бернардинський храм св. Михаїла та кармелітський костел, від якого не залишилось жодного сліду.