Перша згадка у документах про Берездів датується 1545 роком, а 1570 року він подається вже як містечко. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть у ньому проживало понад 3200 мешканців,
нині ж село має близько 1400 осіб. У радянські часи був райцентром до 1924 року та у 1935-1959рр., потім увійшов до Славутського району, а від 2020 року є частиною Шепетівського.
У 50-х роках XVIII століття місцевий власник Берездова Ян Яблоновський збудував у містечку дерев'яний костел, який освятив єпископ Луцький Франциск Кобельський.
Цей храм у джерелах часто датують 1756 роком, проте єпископ Кобельський помер 17 січня 1755 року, а отже берездівська святиня мала б бути не тільки спорудженою, але й навіть оснащеною,
не пізніше 1754 року.
Важливі події історії святинь та служіння архіпастирів
- у Харківській катедрі Апостольський нунцій в Україні архієпископ Клаудіо Ґуджеротті висвятив на єпископа о.
Павла Гончарука, номінованого єпископом-ординарієм Харківсько-Запорізьким; відбулась також його інтронізація;
А 20 травня 1760 року Яблоновський оселив при костелі у Берездові оо.-маріянів, надавши їхньому монастирю необхідне фінансово-майнове забезпечення. Вони і здійснювали тут душпастирську працю
аж до ліквідації царською владою берездівського осередку 1831 року, після чого храм перейняли дієцезіальні священники. У 70-х роках ХІХ століття парафію чисельністю близько трьох тисяч вірян
у містечку та сусідніх селах обслуговував адміністратор о. Федір Ліхтанський, а мала вона філіальну каплицю у Великому Правутині та цвинтарну у Берездові, у 80-х роках тут служив о. Аполінарій
Пясецький, 1906 року - о. Антоній Павільчус (понад 4400 вірних), 1914 року - о. Климентій Яроцький (понад 4600 римо-католиків, каплиця у Великому Правутині вже не згадується).
Схоже, що храм у Берездові радянська влада зачинила 1937 року та стала використовувати його як складське приміщення. Під час німецької окупації колишня святиня повернула свій
статус культової споруди, проте у 1944 року її знову зачинили та переоблаштували на клуб. З падінням комуністичного режиму місцевими вірянами стали опікуватись
душпастирі із відновленої парафії св. Дороти у Славуті. 1992 року їх спільними зусиллями було споруджено каплицю на кладовищі (стара цвинтарна каплиця
не вціліла). Мали б віддати колишній костел, проте 1994 року його повністю розібрали як аварійний. Вірні добиваються повернення колишнього мурованого парафіяльного будинку.
Головна сторінка