У 1633 році було видано привілей на заснування на «новозаславських ґрунтах» на основі маґдебурзького права нового містечка,
яке отримало назву Славутин. 1754 року король Август III Фрідріх повторно надав містечку маґдебурзьке право. У 1866р. Славута стала центром волості. 1870 року тут
проживало 3259 мешканців, 1905 року - близько 8000,осіб. 1923 року Славута була районним центром, 1979 року стала містом обласного підпорядкування, а від 2020 року входить
до Шепетівського району. Нині місто має понад 35 тисяч мешканців.
Католики латинського обряду міста належали до парафії св. Йосифа в Ізяславі. Наприкінці XVIIIст. завдяки місцевим власниками Сангушкам
в Славуті постали філіальна мурована каплиця, перебудована з якоїсь господарської споруди і освячена 1795 року, та осередок отців-місіонерів (лазаристів)
при ній.
Ważne wydarzenia w historii świątyń i posłudze arcypasterzy
Каплиця у Славуті мала два вівтарі (Пресвятої Діви Марії і Святого Хреста), а також парафіяльний будинок для проживання лазаристів, які до ліквідації царською владою
ізяславського монастиря 1832 року опікувались душпастирським осередком у Славуті. Відомо, що тільки у 1805-1820 роках тут служило аж 23 душпастирів (22 лазаристів та один францисканець).
Проте пізніше (можливо, у 30-х - 40-х роках) Сангушки віддали цю святиню німцям-протестантам, яких запросили до Славути для роботи на своїх фабриках, бо у 1822-1827 року збудували, в основному,
костел св. Дороти, який спочатку був їх усипальницею та філіальним храмом ізяславської парафії, а від 1848 року став святинею самостійної парафії.
Ймовірно, що німці-євангелісти могли частково змінити зовнішній вигляд каплиці у Славуті внаслідок ремонту чи навіть перебудови. За непідтвердженою інформацією, колишня
римсько-католицька каплиця проіснувала до 50-х - 60-х років ХХ століття, поки не була знищена радянською владою. У 1988 році у місті збудували каплицю Пресвятої ДІви Марії з Гори Кармель,
яка конструктивно схожа на неї. У Славуті також були інші каплиці - палацова та цвинтарна.
Strona główna