МАРІЯМПІЛЬ. Колишній костел cв. Антонія Падуанського (1757 - 1763). Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н

77181 Маріямпіль

Маріямпіль (у 1946-2004рр. називався Маринополем) відомий, принаймні, від 1378 року як Вовчків (Вовче), який у 1638р. отримав магдебурзьке право, а пізніше згадується також під назвою Божий Видок. 1676 року містечко зруйнували турки і татари. У 1691 році тут було засноване місто Маріямпіль, а його передмістя Вовчків заселили колоністами-мазурами. В австрійські часи Маріямпіль був центром циркулу, 1785 року мав 1332 мешканців, 1898 року - 4135, у тому числі 2020 римо- і 1265 греко-католиків, нині у селі проживає близько тисячі осіб. Після ІІсв. війни поляків вивезли до Польщі, а звідти привезли українців. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

У 1736-1738 роках у Маріямполі постав, в основному, костел Пресвятої Трійці парафії, перенесеної 1726 року із Делієва, а 1742 року місцевий власник Ян Яблоновський фундував тут також монастир капуцинів (24 січня архієпископ Миколай Вижицький схвалив цю фундацію, а 20 квітня було підписано фундаційний акт). Спочатку капуцинські будівлі були дерев'яними.

У 1757 році у Маріямполі завершили спорудження мурованого монастиря капуцинів, а 25 березня цього ж року було закладено наріжний камінь мурованого костелу, який під час консекрації 1763 року архієпископом Вацлавом Сераковським отримав титул св. Антонія Падуанського. У 80-х роках австрійська влада ліквідувала капуцинський монастир, а його будівлі спочатку планувала перебудувати на казарму. Проте пізніше їх разом із храмом передали місцевим сестрам-шариткам.

Ще 1746 року власники Маріямполя Яблоновські (Ян і Тереза) запросили до міста сестер-шариток із згромадження Сетер Милосердя св. Вікентія де Пауло, пожертвувавши для них значні кошти. Черниці мали збудувати монастир і шпиталь, щоб опікуватись хворими, проте через брак коштів їм не вдалось облаштуватись належним чином. Хоча у 1783р. черниці отримали право на використання капуцинського костельно-монастирського комплексу, проте навіть ще 1793 року храм мав статус військового складу. Більше того, 7 лютого цього ж року австрійська влада своїм розпорядженням дозволила місцевим греко-католикам, церква яких згоріла, користуватись святинею разом із шаритками, що і поклало початок понад столітньої судової тяганини, бо кожна із сторін це не достатньо чітке розпорядження трактувала по своєму.

Втім, вже у 1800-1802 роках шаритки відремонтували будівлі колишнього капуцинського монастиря, а 1806 року здійснили ремонт костелу. 1859 року греко-католики збудували дзвіницю, а у храмі встановили два нові вівтарі. Проте стосунки двох спільнот, кожна з яких вважала святиню своєю, склались настільки погано, що 1876 року розробили проект поділу сакральної будівлі на дві частини з допомогою спеціально вимурованої стіни, що, правда, так і не було реалізовано. Суперечки між шаритками і греко-католиками стосовно храму тривали аж до 1924 року, коли було прийняте остаточне рішення щодо його передачі черницям. Наприкінці 20-х років шаритки відновили храм.

У 1935 році в Маріямполі розпочали будівництво нового парафіяльного костелу, а 1938 року, коли стара парафіяльна святиня частково згоріла, богослужіння разом із частиною інвентаря перенесли до храму св. Антонія Падуанського. У 1945р. місцеві душпастирі, шаритки, парафіяни-поляки разом із костельним майном виїхали до Польщі. Після 1946 року костельно-монастирський комплекс у Маріямполі спочатку використовувався як дитячий притулок, потім - в якості лікувально-виправного закладу, від початку 2000 років - як виправно-трудова колонія загального режиму для тримання засуджених до позбавлення волі жінок, яка 2007 року стала виправною колонією мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання. У 2012р. планували цю в’язницю перенести на Коломийщину, а тут облаштувати елітну школу-інтернат для сиріт, проте це не було реалізовано.