|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|
|---|
78633 Пістинь
Поселення Пістинь в письмових джерелах вперше згадується 1375 року, хоча було засноване значно раніше. Наступні згадки - у 1416, 1443, 1478, 1515 і 1578 роках. 1756 року Пістинь отримав магдебурзьке право. Основою господарської діяльності містечка, як і раніше, було виварювання солі і торгівля нею. 1880 року тут проживало 3113 мешканців, з яких 2018 були греко- і 426 римо-католиками. 1934 року Пістинь втратив статус містечка, а 1939 року його населення становило 3900 осіб (українців - 2750, євреїв - 570, поляків - 380, латинників (українців-римо-католиків) - 200, нині ж мешканців - понад чотири тисячі.
Хоча римо-католики Пістиня належали до парафії Матері Божої Святого Розарію в Косові, проте адміністраторами місцевої парафії, принаймні, до XIX століття були бернардини із парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Гвіздці, яка нині має титул св. Антонія. 30 грудня 1769 року архієпископ Львівський Вацлав Сераковський у Дунаєві дав дозвіл на будівництво костелу в Пістині, а 7 квітня 1770 року коломийський декан о. Павло Колендовський освятив наріжний камінь цього храму.
| Важливі події історії святинь та служіння архіпастирів |
|
|---|---|
| Поточна дата: лютий, 13 | |
| На цю дату відсутня інформація про важливі події історії святинь та служіння архіпастирів | |
| Наступна дата: лютий, 14 | |
| 2020 | - у Харківській катедрі Апостольський нунцій в Україні архієпископ Клаудіо Ґуджеротті висвятив на єпископа о. Павла Гончарука, номінованого єпископом-ординарієм Харківсько-Запорізьким; відбулась також його інтронізація; |
Фундаторами парафії і костелу були місцеві власники Йосиф і Маріанна Понінські. Після смерті 1770 року Йосифа Маріанна 22 березня 1773 року підписала фундаційний документ, але вирішила спочатку збудувати дерев'яну каплицю (не пізніше 1774 року вже була готова та оснащена), щоб потім приступити до спорудження храму, яке планувалось завершити 1775 року, але затягнулось ще на кілька років. 1776 року (ще до закінчення будівельних робіт в костелі) було засновано парафію у Пістині, а 18 серпня 1778 року новозбудований дерев'яний храм освятили під титулом Пресвятої Трійці.
У 1820 році костел вже вимагав зовнішнього ремоyту, що і відбулось наприкінці 20-х років, мав п'ять вівтарів, три з яких були 'намальовані на стінах', і дзвіницю у поганому технічному стані, яку 1827 року збудували заново мурованою на три дзвони. Черговий ремонт святині відбувся 1880 року, проте вже 1890 року вона знову потребувала ремонту. Але до І світової війни його так і не здійснили, оскільки почали підготовку до будівництва нового храму, яке теж навіть не розпочали (а після війни від нього взагалі відмовились).
У 1926 році львівський архітектор Лаврентій Дайчак виконав проект комлексної реставрації костелу в Пістині та потім керував будівельними роботами з відновлення храму, які завершились 1930 року. Починаючи з цього року та аж до 1943р. (за винятком 1939-1941 років) майже тисячу місцевих вірян і в семи сусідніх селах обслуговував о. Йосиф Гжесьовський, а парафія мала збудований ним філіальний дерев'яний костел у Шешорах. Святиня у Пістині містила три дерев'яні вівтарі (головний Пресвятої Трійці кінця XVIII століття та бічні XIX століття Матері Божої Непорочної і св. Йосифа). В ніч на 10 листопада 1944 року пістиньський храм згорів під час нападу на польську частину села підпрозділу УПА. Ймовірно, що костел стояв біля нинішньої лікарні.
Головна сторінка