БОРИСЛАВ - Мражниця. Колишній костел Христа Царя (192? - 1934). Львівська обл., Дрогобицький р-н

82300 Борислав,
вул. Степана Бандери, 45

Борислав вперше згадується у документах від 19 березня 1387 року. Завдяки швидкому росту видобутку нафти у ІІ половині ХІХст. Борислав. об'єднали з Тустановичами (з присілкамии Волянка і Попелі), Губичами, Мражницею і Банею Котовською в одне поселення, яке 26.07.1933р. отримало міські права. 1880 року тут проживало 15500 мешканців, у тому числі 28% українців і 10% поляків, 1931 року - 41000 (48% поляків і 23% українців), нині - понад 32 тисячі осіб.

Нечисленні римо-католики латинського обряду у відомій із XVІст. Мражниці належали до парафії cв. Ап. Варфоломія у Дрогобичі. В середині XIX століття їх кількість не перевищувала десяти осіб, проте наприкінці цього століття становила більше двох сотень вірян, а в середині 20-х років ХХ століття досягла трьох сотень. Тоді місцеві католики латинського обряду вже перебували у складі парафіяльної експозитури у Волянці-Бориславі-Тустановичах, яка 1928 року стала самостійною парафією св. Варвари.

На початку 20-х років комітет будівництва костелу у Мражниці на чолі із Болеславом Глазором розпочав збір коштів та 1923 року замовив проект храму львівському архітекторові Яну Семковичу. Проте 1928 року з'ясувалось, що внаслідок недбалого адміністрування зібраних грошей очільником комітету їх частина була втрачена, тому довелось переобрати комітет, який очолив Казимир Россовський. Втім, на цьому проблеми із спорудженням костелу не завершились, бо фірма, яка отримала завдаток на його будівництво, збанкрутувала, а її власники втекли. Проте це не завадило новому комітету не тільки розпочати на подарованій родиною Ліденбаумів земельній ділянці спорудження святині, але й досить швидко, а саме 1934 року його, в основному, закінчити. Цього ж року новозбудований, але ще не споряджений храм освятив під титулом Христа Царя дрогобицький настоятель та декан о. Казимир Котуля.

Наступного, 1935 року було придбано дубовий вівтар для костелу у Борислав-Мражниці, а також деяке інше оснащення. 22 березня цього року відбулось останнє засідання комітету, під час якого ревізійна комісія повністю схвалила його діяльність. Спочатку єпископ Перемишльський Анатолій Новак намагався залучити до душпастирської праці у цьому храмі місіонерів св. Вікентія де Поля із Кракова, проте вони відмовились через погані побутові умови. Потім звертались до краківських редемптористів, які теж не погодились. Тоді вирішили утримувати при костелі катехита, яким став о. Йосиф Мєзін.

Костел у Бориславі-Мражниці радянська влада зачинила вже 1939 року. У 1946 році бориславські душпастирі та парафіяни-поляки виїхали до Польщі, забравши зі собою більшість костельного майна із парафіяльного та філіальних храмів, у тому числі і костелу Христа Царя. Решту оснащення, зокрема, вівтарі було спалено. 20 серпня 1991 року колишню римсько-католицьку святиню отримали православні, які після ремонту та часткової перебудови стали послуговуватись нею як церквою Покрови Пресвятої Богородиці Московського патріархату. У 2023 році році храм перейшов до Православної Церкви України.

Окрім вже згаданого парафіяльного костелу св. Варвари місто мало також інший філіальний храм - Пресвятої Діви Марії Цариці Польщі у Бориславі-Губичах. Після 1991 року римо-католики Борислава спочатку користувались спорудженою ними тимчасовою дерев'яною каплицею Матері Божої Неустанної Допомоги, яка згоріла 2005 року. Наступного року поруч із колишньою каплицею вони розпочали будівництво мурованого костелу св. Варвари.