 |  |  |  |  |
|---|
 |  |  |  |  |
|---|
 |  |  |  |  |
|---|
| | | | |
|---|
| | | | |
|---|
| | | | |
|---|
80540 Новий Милятин
Вперше Милятин в документах згадується 23 лютого 1431 року. У 1578 році неподалік нього було засноване нове поселення, яке отримало магдебурзьке право і з часом стало називатись Новим Милятином, проте у 70-х роках XVIII століття втратило міські права. 1880 року тут проживало 460 мешканців, у тому числі 434 римо- і 23 греко-католиків, нині - майже шість сотень осіб. У 1944-1959 роках Новий Милятин був райцентром, потім належав до Буського району, а від 2020 року є частиною Золочівського.
У 1738 році коштом Терези Галецької було засновано кіновію Святого Хреста оо. камальдулів, але через недотримання ними норм чернечого життя 1 лютого 1745 цей осередок закрили. Цього ж року ця ж Тереза (у другому замужестві - Лончинська) запросила до містечка зі Львова кармелітів босих, які згодом на виділені нею 1755 року кошти приступили до будівництва костельно-монастирського комплексу.
| Важливі події історії святинь та служіння архіпастирів |
|
|---|---|
| Поточна дата: січень, 19 | |
| На цю дату відсутня інформація про важливі події історії святинь та служіння архіпастирів | |
| Наступна дата: січень, 20 | |
| 1901 | - рукоположений в архіпастирі у Львівській катедрі кардиналом Яном Пузиною з Кракова о. Йосиф Більчевський, майбутній святий, та урочисто введений до архікатедри; |
| 1951 | - у Пучішці (Хорватія) народився майбутній Апостольський нунцій в Україні архієпископ Нікола Етерович; |
| 2019 | - оновлений орган в катедрі у Харкові освятив єпископ Станіслав Широкорадюк; |
Перший мурований храм на двісті осіб у Новому Милятині мав титул Святого Хреста і св. Миколая та три вівтарі, бічні з яких були присвячені Матері Божій і св. Йосифу. Від 14 серпня 1747 року у головному вівтарі св. Миколая храму знаходився перенесений із каплиці у Новому Ставі та визнаний декретом архієпископа Миколая Вижицького від 10 липня цього ж року чудотворним образ Розіп'ятого Ісуса, вшанувати який сюди приходили чисельні паломники. Тому виникла необхідність у більшому костелі.
Спорудження нового костелу у Новому Милятині, що розпочалось 1777 року чи навіть раніше, зіткнулось із труднощами, пов'язаними із архітектурними помилками (кармелітам довелось навіть розпочати судовий процес проти архітектора та будівничих). Ситуація ускладнилась ще й тим, що 19 червня 1785 року вони, щоб австрійська влада після закриття монастиря не забрала їхнє майно, змушені були передати його місцевим парафіянам. 4 жовтня 1788 року замість остаточно закритого монастиря у Новому Милятині постала капеланія. А у 1789-1790 роках до ще незавершеного храму перенесли костельне оснащення із кармелітських святинь у тих монастирях, які були ліквідовані австрійським урядом. 5 серпня 1790 року костел освятили, хоча його спорудження ще не було завершене. 12 червня 1791 року відбулось перенесення чудотворного образу із старого храму, який розібрали 1797 року, тому саме 1791 рік і можна вважати датою закінчення, в основному, будівництва святині.
Оздоблення та оснащення костелу в Новому Милятині продовжувалось ще кілька десятків років. Хоча 22 червня 1828 року його вже консекрував архієпископ Андрій Анквіч (цього ж року збудували також парафіяльний будинок), проте певні роботи у храмі тривали ще навіть у 30-х роках. У 1840-1848 роках тут душпастирювали єзуїти, а 28 березня 1857 року новомилятинська капеланія стала повноцінною парафією. У 1867-1869, 1883 роках та наприкінці 90-х років святиню було частково відновлено. За сприянням архієпископа Йосифа Більчевського костел з прилеглими будівлями передали 1 липня 1906 місіонерам з Краківської провінції, які зайнялись його ремонтом та реставрацією. Зокрема, відновлений головний вівтар було освячено 28 червня 1911 року.
Часткове відновлення костелу у Новому Милятині відбулось також у міжвоєнний період. Наприкінці 30-х років парафія нараховувала понад 2200 вірян у восьми населених пунктах та мала філальні святині у Кізлові, Кудирявцях, Ліску і Новосілках. Храм містив аж 8 вівтарів - окрім головного св. Миколая 1740-1750 років із вже згаданим образом Розіп'ятого Ісуса бічні Матері Божої Святого Розарію і Серця Господа Ісуса (третя чверть XVIIIст.), Святої Родини і Пресвятої Трійці (четверта чверть XVIIIст.), а також св. Яна Непомуцького, св. Станіслава Костки і св. Терези Авільської, інше багате костельне оснащення. Під час ІІ світової війни чудотворний образ спочатку сховали на господарстві Вардинських, а потім вивезли до Львівської курії, звідки 1945 року разом із о. Франциском Мательським ця ікона потрапила до Кракова. До Польщі вивезли також частину іншого костельного майна.
Храм 1944 року після від'їзду місіонерів закрили та використовували як книжковий склад. 1990 року його передали Українській Автокефальній Православній Церкві, яка освятила його під титулом Воздвиження Сятого Хреста. Православні при відновленні колишього костелу у 1990-1994 роках забілили значну частину розписів (крім куполу та частково апсиди), а також розібрали бічні вівтарі та встановили низький іконостас. Нині храм належить Православній Церкві України.
Копія чудотворного образу Розіп'ятого Ісуса Милятинського нині знаходиться у кам'янка-бузькому костелі Успіння Пресвятої Діви Марії, який 14 червня 1996 року було проголошено санктуарієм Умираючого Господа Ісуса з Милятина. У Новому Милятині є також придорожна каплиця, встановлена у XVII столітті за наказом короля Яна ІІІ Собєського на честь перемоги об'єднаних сил українського козацтва на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним і війська Речі Посполитої над армією Османської імперії в битві під Хотином у 1621 році.
