|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|
|---|
82163 Рівне
У 1783-1787рр. близько 80 сімей переселенців-німців на колишніх землях василіанського монастиря у Літні заснували село, яке назвали Кенігзау. 1880 року тут проживало понад сім сотень мешканців, 1934 року - 677. 1938 року село офіційно перейменували на Рівне, хоча цю назву вживали і раніше. У 1940р. німців виселили до Ватерґав, а їх домівки спочатку зайняли місцеві українці, а після 1945 року - депортовані українці із Польщі. Нині село має лише півтори сотні осіб.
Німецькі переселенці сповідували католицизм латинського обряду та належали до парафії Пресвятої Трійці у Меденичах. Свою святиню їм вдалось збудувати власним коштом лише у середині ХІХ століття, коли їх чисельність майже досягла семи сотень вірян.
| Важливі події історії святинь та служіння архіпастирів |
|
|---|---|
| Поточна дата: червень, 10 | |
| 1903 | - костел Всіх Святих у Ходорові на Львівщині консекрував єпископ Йосиф Вебер; |
| 1934 | - жовківський декан та настоятель о. Лаврентій Ожга освятив наріжний камінь майбутньої каплиці у Глинську на Львівщині; - о. Вікентій Смаль освятив новозбудований костел Пресвятої Діви Марії Помічниці Вірних у Рибному на Івано-Франківщині; |
| 1952 | - в Кочев'є (Словенія) народився майбутній Апостольський нунцій в Україні архієпископ Іван Юркович; |
| 1995 | - о. Станіслав Падевський, майбутній ординарій Харківсько-Запорізький, консекрований на єпископа у Кам’янець-Подільській катедрі Апостольським нунцієм в Україні архієпископом Антоніо Франко; |
| Наступна дата: червень, 11 | |
| 1872 | - в Санкт-Петербурзі відбулась єпископська хіротонія о. Франца Цоттмана, призначеного єпископом-ординарієм Тираспольським; |
| 1989 | - повернений костел св. Миколая, єп. мч. у Чернівцях на Вінничині освятив єпископ Едвард Бялогловський з Перемишля (Польща); |
| 2000 | - єпископ Станіслав Падевський освятив відремонтований костел Святого Духа у Глинянах на Львівщині; |
| 2005 | - єпископ Леон Малий освятив каплицю Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією у Великих Бірках на Тернопільщині; |
Схематизми Перемишльської дієцезії ХІХ століття датують спорудження та освячення (під титулом свв. Фабіана і Себастіана) дерев'яного костелу у Кенігзау 1848 роком, а в наступному столітті вказують 1846 рік. Принаймні, від 1853 року село обслуговував окремий меденицький душпастир о.-францисканець Кандид Єлонек (можливо, що храм постав саме завдяки його зусиллям), якого пізніше замінили інші вікарії у Меденичах. Від 1860 року душпастирський осередок у Кенігзау вже мав статус філії під опікою настоятеля о. Кароля Фішера, яка охопила кілька сусідніх населених пунктів та мала понад дев'ять сотень вірних, а вже невдовзі став експозитурою.
У 1864 році храм в Кенігзау помалювали. 1884 року керівник місцевої світської влади з ініціативи експозита о. Яна Пантоля, який опікувався вірянами від 1879 року, звернувся до церковної влади з проханням про утворення самостійної парафії, проте внаслідок юридично не врегульованих питань із власністю на земельні ділянкі процес виокремлення парафії у Кенігзау затягнувся аж до 1916 року (до неї увійшли ще три сусідні села). Попри формальне утворення парафії її залежність від меденицької тривала і далі. Від 1927 року місцеві віряни за підримки меденицького настоятеля о. Болеслава Тесняжа добивались фактичної незалежності парафії та призначення до неї душпастиря із знанням німецької мови, що остаточно відбулось 1931 року.
В 20-х роках ХХст. костел у Кенігзау-Рівному через неврегульованість парафіяльних справ занепав, проте вже 1931 року завдяки адміністратору о. Яну Денеці його відновили ззовні та оштукатурили, а потім суттєво оновили та збільшили оснащення. Схоже, що останнім адміністратором парафії перед виселенням вірян-німців 1940 року був о. Йосиф Волчанський (тоді чисельність вірних перевищувала сім сотень осіб). Після ІІсв. війни храм використовувався радянською владою традиційно в якості складського приміщення. На початку 90-х років колишню римсько-католицьку святиню отримали греко-католики, які 1993 року її розібрали, щоб з використанням отриманих будматеріалів збудувати на її місці свою церкву Pіздва Пресвятої Богородиці (за іншою інформацією - костел перебудували на церкву). І відбулось це завдяки фінансовій підтримці нащадків колишніх німецьких колоністів.
Головна сторінка