Місто з магдебурзьким правом заснував з дозволу короля Сигизмунда Августа 25 лютого 1570 року дроговизький староста Микола Тарло на землях древнього королівського села Дроговиж та назвав за своїм іменем Миколаєвом.
Міські права підтвердили інші п'ять королів, а також австрійські цісарі Йосиф II 1782 року та Франц І 1794 року. У 1880 році тут проживало 2687 мешканців, 1931 року - 3625, нині - приблизно 14500 осіб.
У 1940-1962 і 1966-2020 роках місто було районним центром.
Як і в інших містах та селах на українських теренах колишньої Речі Посполитої, римо-католиків у Миколаєві спочатку хоронили поблизу парафіяльного костелу св. Миколая. Проте в австрійські часи
(швидше за все, у першій половині XIX століття) цвинтар перенесли за місто (ймовірно, на захід, в район нинішніх вулиць Болоня і Петра Дорошенка). Тут хоронили як римо- та і греко-католиків.
Важливі події історії святинь та служіння архіпастирів
Мурована парафіяльна каплиця на цьому кладовищі у Миколаєві вперше згадується у схематизмі Львівської архідієцезії, складеному на початок 1862 року, проте споруджена була раніше.
Згідно із не дуже чітким написом на фасаді, її збудував для свого поховання секретар пошти та урядовець міста Кароль Віммер, ймовірно, 1844 року (передостання цифра трохи змазана). Схоже, що пізніше її віддали парафії. Вона подається
в складі миколаївської парафії у всіх інших детальних схематизмах аж до 1936 року. Не відомо, чи якось використовувалась у радянські часи (за непідтвердженою інформацією, біля неї інколи збирались
на молитву позбавлені зачиненого радянською владою свого храму місцеві католики латинського обряду).
Нині колишня цвинтарна каплиця у Миколаєві перебуває у відремонтованому вигляді (ймовірно, нею послуговуються миколаївські парафіяни, які її і доглядають).
Головна сторінка