 |  |  |  |  |
|---|
 |  |  |  |  |
|---|
 |  |  |  |  |
|---|
| | | | |
|---|
| | | | |
|---|
| | | | |
|---|
80217 Новий Витків
Перша згадка про Витків датується 1455 роком, згадується також у 1469 року. Пізніше поселення розділилось річкою на Витків Новий і Старий, який після ІІсв. війни став частиною Нового. Наприкінці XVIIIст. Новий Витків вже був містечком. 1880 року у Новому Виткові проживало 2014 мешканців, у тому числі 1690 українців, 263 поляків і 21 німців, 1886 року у Старому Виткові - 766 (549 українців, 211 поляків і 6 німців), нині - понад 1200 осіб. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року - до Червоноградського.
Католики латинського обряду Нового і Старого Витковів належали до парафії у Станині. Проте у Новому Виткові, принаймні, від першої половини XVII століття був філіальний дерев'яний храм св. Анни, фундований родиною місцевих власників Лянцкоронських. Саме у цій святині Вацлав Лянцкоронський помістив отриманий ним у Чернігові образ Матері Божої Розради, який вважався чудотворним (у Чернігів ікона потрапила із Томашова Любельського у Польщі).
| Важливі події історії святинь та служіння архіпастирів |
|
|---|---|
| Поточна дата: грудень, 04 | |
| 1902 | - освячено новоспоруджений костел cв. Варвари у Бориславі на Львівщині; |
| 2009 | - архієпископ Мечислав Мокшицький відправив першу Месу у частково спорудженому костелі cв. Варвари у Бориславі на Львівщині; |
| 2016 | - єпископ Ян Пурвінський впровадив мощі бл. Владислава Буковинського до костелу cв. Варвари у Бердичеві на Житомирщині; |
| Наступна дата: грудень, 05 | |
| 1718 | - о. Станіслав Гозій, майбутній ординарій Кам'янець-Подільський, призначений єпископом-помічником у Перемишлі; |
| 1897 | - в костелі св. Катерини в Санкт-Петербурзі висвячений на єпископа о. Кароль Недзялковський, майбутній ординарій Луцько-Житомирський; |
| 1991 | - новозбудований костел Матері Божої Фатімської у Політанках на Вінничинеі консекрував єпископ Ян Ольшанський; |
| 2009 | - єпископ Віталій Скомаровський освятив новооблаштовану каплицю св. Миколая у Зеремлі на Житомирщині; |
Ще батько Вацлава (Ян Лянцкоронський) розпочав у Новому Виткові будівництво костельно-монастирського комплексу для оо.-августинів, з якими родина була пов'язана з XV століття (в місцевому замку, принаймні, від 1600 року постійно проживало двоє ченців, ймовірно, що тут також була каплиця). Проте він лише встиг покласти фундамент, а після його смерті спорудження продовжив його син. Завершили будівництво, в основному, 1670 року, причому мурованим тоді був тільки костел, а монастир - дерев'яним. Консекрація храму відбулась 1675 року під титулом Пресвятої Трійці, того ж року Вацлав Лянцкоронський передав августинам споруджений ним комплекс 'на вічні часи' та пожертвував необхідні кошти і майно для забезпечення їх діяльності, чим, фактично, поклав початок у Новому Виткові самостійної парафії, яку схематизми Львівської архідієцезії аж до 1887 року включно подавали лише як капеланію. До новозбудованого костелу перенесли вже згаданий чудотворний образ Матері Божої.
Пізніше дерев'яний монастир у Новому Виткові замінили мурованим, а останнім (перед ліквідацією монастиря австрійською владою 1786 року) його преором був о. Бальтазар Пенціцький, якому підпорядковувались чотири священники і двоє братів. Після 1786 року капеланію у Новому Виткові ще кілька десятиліть продовжували обслуговувати августини. 1833 року вона нараховувала три з половиною сотні вірних, у середині ХІХст. - понад півтисячі, а 1888 року, коли вперше у схематизмах Новий Витків подано як парафію, - понад шість сотень (тоді до неї належало ще 6 сіл, а опікувався нею від 1882 року до 1897 року настоятель о. Йосиф Шарек).
У 1898 році на запрошення чергового власника Нового Виткова Станіслава Бадені парафію стали обслуговувати оо.-місіонери із Кракова, правда, лише до 1913 року, коли її знову перейняли дієцезіальні священники, першим з яких став адімінстратор о. Йосиф Сліпко. Тоді парафія налічувала майже 880 вірян. Від 1937 року майже 1300 парафіян у десяти населених пунктах перебували під опікою настоятеля о. Тадеуша Пілявського, а парафія мала філіальні каплиці в Сушні і Гоголові, а також каплицю-усипальницю Коморовських у Новому Виткові.
Наприкінці міжвоєнного періоду костел у Новому Виткові містив головний вівтар із образами Пресвятої Трійці і св. Вікентія де Поля, три бічні із іконами Матері Божої Розради (чудотворною) і Матері Божої Святого Розарію, Пресвятого Серця Господа Ісуса та св. Валентина. 1944 року храм підпалили бойовики УПА, богослужіння перевели до каплиці Коморовських. У квітні 1945 року останній настоятель о. Пілявський разом із частиною парафіян-поляків виїхав до Польщі, куди також вивезли те костельне майно, яке вдалось врятувати від пожежі, у тому числі чудотворний образ Матері Божої.
Храм у Новому Виткові (після часткових ремонту та перебудови, у тому числі поділу на два поверхи) радянська влада використовувала як складське приміщення (ймовірно, міндобрив), нині ж колишній костел перебуває у стані глибокої руїни.
