САМБІР. Колишній костел Успіння (Внебовзяття) Пресвятої Діви Марії / св. Станіслава Костки (1709 - 1753). Львівська обл., Самбірський р-н

81402 Самбір,
вул. А. Міцкевича, 5-а

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Спочатку єзуїти облаштували тимчасову каплицю за мурами Самбора на подарованому їм 8 вересня 1698 року Мартином Хоментовським терені та започаткували тут свою місію. У 1703р. сейм підтвердив дозвіл на єзуїтську фундацію, отриманий ще 1699 року від короля Августа ІІ. У період з весни по осінь 1706 року було збудовано тимчасову єзуїтську резиденцію вже всередині міських мурів.

Наступного, 1707 року у Самборі постала нова дерев'яна каплиця єзуїтів. Наріжний камінь під будівництво мурованого костелу по одному із двох виготовлених проектів (о.-єзуїта Яна Деламарса та Йосифа Беллоті) заклали 8 липня 1709 року. Спорудження храму тривало майже півстоліття, оскільки довелось у 1718-1719рр. розбирати та заново класти фундамент, а 1721 року знову починати майже спочатку будівництво святині, бо монастирю за новим проектом не вистачило місця. Втім, 1753 року завдяки зусиллям суперіора о. Антонія Монастерського спорудження костелу було нарешті завершено. Храм отримав 5 вівтарів - головний св. Станіслава Костки та бічні Святого Хреста, Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, св. Ігнатія Лойоли і св. Йосифа. 19 серпня 1753 року єпископ Перемишльський Вацлав Сераковський консекрував новозбудований та достатньо оснащений костел під титулом св. Станіслава Костки.

В наступні роки будівельні роботи продовжувались лише при спорудженні єзуїтських колегіуму та школи. 22 лютого 1764 року самбірську резиденцію єзуїтів офіційно замінили на колегіум. Після ліквідації 1773 року ордену єзуїтів австрійська урядова комісія 11 жовтня відібрала у ченців усі їхні маєтності, а в храмі конфіскували найцінніше спорядження і перетворили його на військовий склад. Монастирські будівлі віддали міським інституціям. У 1823 році колишню єзуїтську святиню відреставрували, щоб відправляти в ній богослужіння для учнів гімназії.

У 1847 році колишній костел єзуїтів у Самборі віддали бернардинам (їх костельно-монастирський комплекс австрійська влада відібрала у 80-х роках XVIIIст.). Поблизу отриманого храму для них було збудовано невелику резиденцію. При цьому храм спочатку присвятили Різдву Господа Ісуса, а пізніше він перейняв титул колишнього бернардинського костелу Успіння Пресвятої Діви Марії. В 50-х роках храм мав теж п'ять вівтарів (головний Різдва Христа та бічні св. Яна Непомуцького, св. Антонія, св. Йосифа і бл. Яна з Дуклі), орган та інше досить значне оснащення. Грунтовна реставрація святині відбулась у 1861-1865 роках за урядування о. Юстина Шафлярського. Пізніше встановили нові вівтарі: наприкінці 70-х років - Серця Господа Ісуса, 1885 року - св. Франциска Серафітського, а 1886 року - Матері Божої. Наприкінці XIX - на початку XX століть костел та частину його спорядження було відновлено.

У 20-х роках ХХ століття відбулась зовнішня та внутрішня реставрація бернардинського храму в Самборі, а також закупівля чотирьох дзвонів замість відібраних під час війни. У 30-х роках придбали новий орган чесько-австрійської фірми Gebruder Rieger та здійнили деякі інші незначні відновлювальні роботи. На кінець міжвоєнного періоду костел містив вісім вівтарів: головний Різдва Господнього та бічні свв. Антонія і Анни (186?р.), Серця Господа Ісуса (187?р.), св. Франциска (188?р.), Матері Божої (1886р.), бл. Яна з Дуклі (1907р.), св. Йосифа (190?р.) і св. Терези (192?р.). Після ІІсв. війни святиню радянська влада використовувала як складське приміщення, а в монастирі облаштували інтернат. Частину костельного майна вивезли до Польщі, іншу передали до парафіяльного костелу Мучеництва св. Йоана Хрестителя, при якому до 1958 року продовжували служіння два бернардини - о. Яцек Бобер і бр. Клер Бонар (інші виїхали до Польщі 1946 року).

У 1981-1986 роках колишній єзуїтсько-бернардинський храм у Самборі відреставрували та, частково змінивши його інрер'єр, стали використовувати як органний зал (вже згаданий орган, виготовлений 1935 року, запрацював після відновлення у 1987 році). І цю невластиву для сакральної споруди функцію вона виконує досі.

Самбір окрім вже згаданих парафіяльного храму Мучеництва св. Йоана Хрестителя та бернардинського Успіння Пресвятої Діви Марії мав також цвинтарні каплиці (Спауських на старому кладовищі і св. Лазаря на новому), а також інші святині.