Дашава згадується 25 січня 1445 року в книгах галицького суду, а також 1448 року. 1900 року село налічувало 1300 осіб, а 1912 року, коли тут знайшли найбільше в
Європі родовище природного газу (з його видобутком пов'язаний розвиток поселення), вже майже удвічі більше. 1952 року село стало селищем міського типу, в якому
нині проживає близько 2400 мешканців.
Нечисленна спільнота місцевих римо-католиків, що наприкінці ХІХ століття налічувала менше сотні вірних, належала до парафії Успіння
Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева. У 1902 році її настоятель о. Ян Тшопінський придбав у Дашаві господарський комплекс
разом із земельною ділянкою, і 1904 року в цих господарських будівлях на його запрошення оселились салезіанці. 1906 року до салезіанського корпусу зусиллями о.
Тшопінського при допомозі салезіанців було добудовано муровану каплицю, яка мала бути тимчасовою, проте залишилась єдиною діюючою святинею аж до ІІ світової війни.
Важливі події історії святинь та служіння архіпастирів
- у Харківській катедрі Апостольський нунцій в Україні архієпископ Клаудіо Ґуджеротті висвятив на єпископа о.
Павла Гончарука, номінованого єпископом-ординарієм Харківсько-Запорізьким; відбулась також його інтронізація;
Вже у 1903-1904 роках в Дашаві було створено парафіяльну експозитуру. 1912 року майже тисячу католиків латинського обряду обслуговував експозит о.-салезіанець
Валентин Вечорек. У 1915-1916 роках у салезіанській будівлі було облаштовано польовий госпіталь, а потім вона зазнала пошкоджень під час військових
дій. Ще 1923 року заснована у Дашаві самостійна парафія охопила навколишні села, проте остаточно її було затверджено лише 1927 року. Храм мав головний вівтар та два
бічних (тимчасових), а також муровану 1927 року дзвіницю на три дзвони (593, 322 і 149 кілограмів), виготовлені теж 1927 року. У 1928-1929 роках салезіанці
збудували інтернатський корпус. У 30-х роках півтори тисячі парафіян перебували під опікою салезіанця о. Віктора Зджалека.
І лише 1936 року коштом парафіян, салезіанців та кількох місцевих фірм приступили до спорудження нового костелу, яке так і не встигли завершити
до ІІ світової війни. За радянської влади салезіанськими будівлями стали послуговуватись як шкільними, а парафіяльна каплиця стала складським приміщенням школи.
Пізніше її переобладнали на шкільний спортивний зал, в якості якого вона перебуває досі. А недобудований костел розібрали у 50-х роках.
Головна сторінка