ЗДОЛБУНІВ. Костел cвв. Апп. Петра і Павла (1908). Рівненська обл., Рівненський р-н

35703 Здолбунів,
вул. Костельна

Уперше письмово поселення згадується 1497 року як Долбунів, а також у 1533 і 1570 роках, а назва Здолбунів відома із 1629 року. 1798 року у селі проживало лише 276 мешканців, проте 1897 року - вже 4692, а 1906 року (після отримання у 1903р. статусу міста) - 9590. Від 1924 року Здолбунів був повітовим центром, а у 1939-2020 роках - районним. Нині у ньому проживає понад 25 тисяч осіб.

Католики латинського обряду Здолбунова належали до парафії св. Лаврентія у Тайкурах, проте могли користуватись не тільки парафіяльним костелом, але й каплицею у розташованій південніше та значно ближче Здовбиці, яка, принаймні, із 70-х років XIX століття мала підвищений статус філії тайкурської парафії.

Внаслідок стрімкого розвитку Здолбунова як залізничного вузла та промислового міста чисельність римо-католиків (в основному, польського і чеського етнічного походження) суттєво зросла. Окрім того, від початку ХХст. у схематизмах вже не згадується філіальна каплиця у Здовбиці (ймовірно, через непридатність). Тому виникла необхідність мати у місті свою святиню. І мурована каплиця постала вже 1908 року коштом вірян. Вважається, що ініціатором її спорудження був тайкурський душпастир о. Йосиф Ізбінський, проте цей висвячений 1904 року молодий священник у 1907р. ще був адміністратором парафії св. Миколая у Миколаєві (нині - Миколаївка) на Поділлі, а в Тайкурах парафію тоді продовжував адмініструвати о.-капуцин Зенон Ругуський, тому, ймовірно, що саме він ініціював та підготував будівництво храму. Але пізніше парафія справді перейшла під опіку о. Ізбінського, який доклав зусилля до спорудження та оснащення каплиці.

У 1920 році у Здолбунові було засновано парафію чисельністю понад дві тисячі вірних, проте її і далі обслуговував тодішній тайкурський адміністратор о. Мечислав Моравець. І лише через рік-два вона перейшла під опіку своїх адміністраторів, а першого настоятеля отримала 1927 року (ним став о. Войтех Камінський), якого 1930 року замінив о. Казимир Нановський. Тоді кількість римо-католиків у самому місті та майже трьох десятках сусідніх населених пунктах зросла до понад чотирьох з половиною тисяч осіб. Оскільки саме о. Нановському схематизми приписують перебудову каплиці на костел, то розпочатись вона могла лише на початку 30-х років. До того ж, автор проекту реконструкції храму луцький архітектор Францішек Кокеш, випукник архітектурного відділу Львівської політехніки, лише після 1927 року покинув державну службу і зайнявся приватною практикою розробки архітектурних проектів.

Втім, вже із 1933 року настоятелем у Здолбунові служив о. Олександр Сенницький, якому довелось продовжувати справу будівництва та оснащення костелу (зокрема, завдяки його зусиллям було споруджено високу вежу). Проте, як показує малюнок проекту храму, покладений в основу надрукованої так званої 'цегелки' на його будівництво, до ІІсв. війни вдалось реалізувати не всі проектні архітектурні елементи святині. Після ІІ світової війни до костелу у Здолбунові доїжджав Слуга Божий о. Серафін Кашуба OFM Cap. Але 1956 року радянська влада храм зачинила, а потім зробила із нього меблевий склад, добудовавши до його фасаду меблевий павільйон-магазин. У 60-80-х роках здолбунівські римо-католики нелегально збиралися на молебні у приватних будинках.

Завдяки старанням оо. Антонія Андрущишина і Владислава Чайки на Різдво 1991 року влада дозволила провести урочисту Літургію в колишньому здолбунівському храмі, який повернули вірним 29 травня 1992 року. Відтоді храм поступово відновлюється. Було повернено також колишній парафіяльний будинок по вулиці Фабричній, який теж доводиться ремонтувати.

Здолбунів обслуговують дієцезіальні священники. Від 2025 року парафія має цвинтарну каплицю.