ТУРИЛЬЧЕ. Колишній костел св. Яна Непомуцького (186? - 1871). Тернопільська обл., Чортківський р-н

48726 Турильче

Перша письмова згадка про село датується 1462 роком, наступна - аж 1661 роком. У 1753 році тут проживало близько двох з половиною сотень мешканців, 1880 року - 1007, у тому числі 927 українців і 79 поляків, 1900 року - 1150, 1910 року - 1239, 1921 року - 1035, 1931 року - 1108, нині - приблизно сім сотень осіб. Турильче входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалі(-Подільській). В середині ХІХ століття їх було менше восьми десятків, а в 70-х роках цього століття, коли у Турильчому постав величний та вражаючий своєю красою костел (не каплиця), - майже сотня вірян.

Будували храм у Турильчому, ймовірно, у другій половині 60-х років коштом Яна Стаженського, власника обширних маєтностей на Борщівщині, у тому числі і сіл, які з часом увійшли до турильченської експозитури, а пізніше - парафії. Місцеві власники Івановські, швидше за все, надали лише земельну ділянку під святиню та, можливо, якісь будматеріали. В джерелах інколи пояснюють факт спорудження костелу Стаженським не у своєму селі його марнославством, бо, мовляв, там при дорозі святиню видно більшій кількості людей, проте насправді це сталось тому, що цей храм від самого початку планувався як парафіяльний. І Турильче як душпастирський осідок для майбутніх парафіяльних сіл підходило ідеально.

Завершили будівництво костелу в Турильчому, який інколи помилково називають Петропавлівським, 1871 року, і тоді ж відбулось його освячення під титулом св. Яна Непомуцького (вочевидь, на честь фундатора із вдячності йому, враховуючи який надзвичайний храм він збудував для порівняно невеликої сільської спільноти вірян, яка б ніколи не змогла це зробити сама). Правда, схематизми Львівської архідієцезії аж до 1912 року називають це освячення консекрацією, що малоймовірно, бо урочисте освячення, як правило, потребує завершення основних робіт із оздоблення та оснащення храму. Схоже, що спорядження святині тривало ще три десятиліття (зокрема, наприкінці 70-х років було встановлено орган львівської фірми Яна Слівінського). І лише 1902 року той же Стаженський пожертвував значну суму на утримання в селі душпастиря, тим самим заклавши фінансову основу майбутньої парафії (якщо б фундатор керувався лише марнославством, то в цих додаткових витратах не було жодного сенсу). Першим експозитом у Турильчому став експозит із Терновиці (Пільної) на Івано-Франківщині о. Мар'ян Топольницький, нагороджений золотим хрестом з короною за заслуги.

Від 1907 року схематизми подають Турильче окремо від скальської парафії як парафіяльну експозитуру, яка, правда, отримала урядове затвердження лише 3 січня 1911 року. До неї увійшло ще п'ять сусідніх сіл - всього понад 360 римо-католиків, яких, принаймні, до 1916 року продовжував обслуговувати о. Топольницький. Із другої половини 20-х років експозитура вже була самостійною парафією під опікою настоятеля о. Петра Гожельца, якого 1932 року замінив о. Йосиф Мищишин. Наприкінці 30-х років він обслуговував понад шість сотень вірних у Турильчому та ще трьох парафіяльних селах.

В радянські часи зачинений костел у Турильчому використовували як колгоспне зерносховище. Пізніше він пустував, поступово руйнуючись. Була інформація, що його мали передати невеличкій громаді місцевих греко-католиків (згідно із розпорядженням голови Тернопільської облдержадміністрації №605 від 6 жовтня 2015 року), які повинні були приступити до його ремонту. Проте колишній римсько-католицький храм досі перебуває у стані часткової руїни без будь-яких ознак відновлення.