СИДОРІВ. Костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії (173? - 1741). Тернопільська обл., Чортківський р-н

48208 Сидорів,
вул. Церковна,
f.b.: sydoriw

Перша писемна згадка про Сидорів датується 7 жовтням 1398 року. 5 квітня 1547 року поселення отримало статус міста, який втратило у другій половині XVIII століття. 1870 року у селі проживало 1622 мешканців, 1880 року - 1740, нині Сидорів має понад 1100 осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Після того, як Сидорів отримав міський статус, завдяки місцевим власникам Потоцьким тут збудували костел. Його 1628 року вже з фундації іншого власника (Мартина Калиновського) замінив черговий храм, який, за непідтвердженими даними, отримав титул св. Миколая (ймовірно, що було засновано також парафію у складі Кам'янецької дієцезії). Але цю святиню знищили в середині XVII століття козаки Богдана Хмельницького.

Після подільських лихоліть другої половини XVIIст. відродження католицького життя у Сидорові розпочалось у першій чверті XVIII століття. Можливо, що вже у 20-х роках, якщо не раніше, тут постала коштом чергового місцевого власника (іншого Мартина Калиновського) якась святиня, опікуватись якою 1726 року доручили домініканцям-обсервантам. Тоді ж і було засновано (чи відновлено?) парафію. Сучасний мурований костел почали будувати у містечку завдяки тому ж Мартину Калиновському, а продовжили у другій половині 30-х років вже після смерті фундатора коштом його сина Людвіка. Спорудження храму відбулось за взятим за основу проектом кам'янецького коменданта Яна де Вітте, який було зміненоно таким чином, щоб святиня за формою нагадувала родовий герб Калиновських. Оскільки Ян де Вітте народився 1709 року, то спроектувати костел він міг, швидше за все, лише на початку 30-х років, і лише тоді могло розпочатись його спорудження. Належно оснащений костел консекрували 1741 року під титулом Благовіщення Пресвятої Діви Марії.

Поряд із костелом у Сидорові завдяки тим же фундаторам збудували також мурований монастир домініканців-обсервантів. Проте 14 ківтня 1787 року австрійська влада ліквідувала сидорівський осередок ченців. Парафію разом із храмом перейняло світське духовенство, а будівля монастиря стала парафіяльним будинком. Наприкінці другого десятиліття ХІХст. парафія у Сидорові разом із іншими подільськими Язловецького деканату перейшла до Львівської архідієцезії. У 30-х роках вона налічувала близько 1600-1700 вірян та обслуговувалась адміністратором о. Павлом Фешковським, настоятелем парафії у Гусятині. Наприкінці 30-х років його замінив адміністратор о. Антоній Пестендорфер, а наприкінці 40-х років та на початку 50-х настоятелем тут служив о. Вікентій Мікіска.

У 1853 році переселенці із південно-східної Польщі збудували біля костелу у Сидорові капличку св. Яна Непомуцького. Із кінця 50-х років до початку 60-х сидорівською парафією, яка нараховувала майже чотири тисячі вірних у понад десяти населених пунктах, опікувався о. Фелікс Дорожевський, якого пізніше замінив настоятель о. Ромуаль Вінклер, що прослужив тут до 1891 року. При ньому постав філіальний костел у Великих Чорнокінцях (1878р.), який 1892 року разом із кількома селами вийшов зі складу парафії у Сидорові та став осередком самостійної парафії. Наступнипй настоятель О. Фердинанд Басарабович, принаймні, до 1916 року опікувався парафією, яка, налічуючи понад 2700 вірян, отримала філіальні каплиці у Суходолі (1909р.) і Товстенькому (1909р.).

У 30-х роках ХХст. сидорівська парафія, яку почергово обслуговували адміністратори оо. Броніслав Валовський, Леон Орнатовський, Антоній Лемпартий, Казимир Оркуш та (від 1938 року) настоятель Віктор Малявський, додатково отримала каплиці в Шидлівцях (1935р.) і Василькові (1935р.). Після ІІсв. війни переважна більшість парафіян-поляків виїхала до Польщі, храм закрили та використовували в якості зерносховища. У 1992 році костел повернули Церкві, проте богослужіння тут відправляли лише на свята, а опікувались храмом францисканці (орден Братів Менших) із вже згаданої парафії у Гусятині.

Вочевидь, внаслідок відсутності належного догляду за святинею, вона стала жертвою вандалізму та розграбування. Тож її взяли під опіку члени Надзбручанського товариства польської культури та мови, завдяки зусиллям яких та жертовності вірян здійснюється поступовий ремонт костелу. На великі свята у храмі відправляють Меси францисканці разом із домініканцями із Чорткова.

З усіх колишніх сидорівських парафіяльних каплиць не збереглась лише святиня у Суходолі, яку розібрали після ІІсв. війни, а біля самого костелу залишились руїни колишнього парафіяльного будинку.